Липень 28, 2017

Ігор Коломойський: «Я казав Пінчуку: «Життя — це супермаркет, бери що хочеш, але каса — попереду»

грудень 23, 2010    Інтерв'юРаспечатать эту статью

Ігор Коломойський: «Я казав Пінчуку: «Життя — це супермаркет, бери що хочеш, але каса — попереду»

Всі три українські мільярдери — Ахметов, Пінчук і Коломойський — майже однолітки. Найбільш публічним із них є зять екс-президента. Минулий рік відносно доступним став Рінат Ахметов. 42-річний Ігор Коломойський — закритий персонаж вищої касти українського бізнесу. Три місяці переговорів різної інтенсивності передували згоді, даній Ігорем Валерійовичем на інтерв’ю «ДТ». Закінчивши інтерв’ю, ми добряче задумалися … і попросили лідера групи «Приват» після вичитування матеріалу відправити нам текст із підписом на кожній сторінці. Коломойський погодився без вагань: «Кожне своє слово я можу підтвердити і документами, і свідками» …

Ігор Коломойський народився в Дніпропетровську. За освітою інженер-металург. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. Бізнесом займається з 1985 року. Він є членом спостережних рад найбільших підприємств групи «Приват»: «Москомприватбанк», НПК «Нефтехімікпрікарпатье», «Укрнафта». Під контролем групи перебувають металургійні і феросплавні заводи, монопольні позиції на українському ринку марганцевої руди. В активі пакети п’яти ГЗК. Групі належать металоферосплавне виробництво в Росії та Румунії. Сумарна вартість підприємств групи, крупними пайовиками якої також є Геннадій Боголюбов і Олексій Мартинов, за дуже приблизними підрахунками оцінюється в півтора мільярда доларів.

«Жорсткий бізнесмен, який намагається до дрібниць відстояти свої інтереси. Він схильний досить часто переглядати правила гри під час самої гри. Тому слід з особливою увагою ставитися до бізнесу з ним. Він непублічний, але владний і впливовий ». Така думка про Ігоря Коломойського конкурентів. Від себе додамо, що ні за минулої, ні за нової влади Коломойський не визнавав диктату й авторитетів.

Коли Віктор Пінчук гнівається, то переходить на тихий, підкреслено чемний тон спілкування, від якого у співрозмовників мурашки по спині. Коли гнівається Ахметов, у нього чорніють світло-сірі очі. Що робить Коломойський, коли гнівається? Тепер ми знаємо — він погоджується на інтерв’ю …

— Ігор Валерійович, для початку не могли б ви розповісти нашим читачам, що таке «Група« Приват ». Всі кажуть: «Приват», «Приват», крупне ФПГ з інтересами в масі сфер, із величезним капіталом ». Який власністю володіє група і в яких сферах лежать її основні інтереси?

— Я думаю, що «Група« Приват »— це фантом, журналістський термін. Реальність — це Приватбанк, у якого є акціонери. У кожного з великих акціонерів є, окрім банківського, й інші бізнеси. Але всі ці бізнеси не об’єднані між собою, не пов’язані економічною та корпоративною відповідальністю. Те, що журналісти називають групою «Приват», — не холдинг і не корпорація. Тут не можна проводити аналогії з «Інтерпайпом», ІСД чи СКМ.

— Чим особисто ви володієте в Україні?

— У мене є близько 30 відсотків акцій в Приватбанку. Іншою власністю я володію через опосередковані неафілійовані компанії. Частина з них є резидентами, частина — ні.

30 відсотками акцій Приватбанку володіє Геннадій Боголюбов. Серед власників банку є Олексій Мартинов, а також менеджмент Приватбанку.

В принципі, між акціонерами «Привату» існує умовний розподіл курирування бізнес-програм. Мартинов пріоритетно займається феросплавами, Боголюбов є президентом Приватбанку і це його основне навантаження, хоча є і багато інших. Я займаюся більше корпоративними речами, нафтовим напрямком, почасти — металургійним.

— Деякі стверджують, що Сергій Тігіпко залишив Приватбанк із приданим, яке перевершувало обсяги формально належного. Чи так це?

— Ні, не так. Якби Сергій Леонідовича зі структурою трохи пізніше, а не на стадії розвитку ринку, то він отримав би набагато більше. Але що зроблено — те зроблено, і сьогодні він стосунку до «Привату» не має. У якихось дрібних об’єктах, де у нас є маленький пакет, а в нього побільше, ми зберегли взаємодію. Але це не масштабні підприємства і про них навіть не варто говорити.

— До нас дійшла інформація, що в Італії на дні народження дочки Ігоря Суркіса сталася суперечка між вами та фаворитами минулої влади. Ви говорили, що за нової влади живеться добре, а вони стверджували, що погано. Які були аргументи сторін?

— Це не було серйозною дискусією і брав участь в ній не я, а мій товариш. І він справді заперечив своїм опонентам, які стверджували, що живеться в Україні зараз дуже погано: «Раніше ми не могли брати участь в конкурсі по« Криворіжсталі », а тепер можемо». А йому сказали, що тепер люди по в’язницях сидять, на що він зауважив: «Із в’язниці є вихід, а з лісу з відрубаною головою не вийдеш» …

— Як ви оцінюєте економічну ситуацію в країні та її перспективи?

— По цифрах все виглядає красиво. Але рівень життя населення дуже невисокий, і це мене турбує. Хоча причини того ж зростання цін здебільшого не внутрішні, а зовнішні: дорожчають енергоносії, зовнішня кон’юнктура ринку несприятлива для металургійної продукції, через що бюджет серйозно недоотримує. Хоча є ознаки того, що падіння цін на метал пов’язане з сезонністю і є тимчасовим.

— Як почувають себе в Україні мільйони, ми приблизно знаємо. А як почуваються мільярдери й мультимільйонери? У що збираєтеся, наприклад, і чи збираєтеся інвестувати ви?

— Більша частина моїх активів перебуває прямо або опосередковано в Україну. Тому мене хвилює те, що відбувається і відбуватиметься в країні. Але я — оптиміст.

Що стосується наших інвестиційних планів, то, звичайно ж, якщо справедливість восторжествує й НФЗ повернуть державі, то ми будемо брати участь в конкурсі на придбання контрольного пакета Нікопольського феросплавного заводу. Пінчук цей завод придбав незаконно, про що його, до речі, ще в 2003 році попереджали: «Конкурс має бути без особливих умов. Прозорий і чіткий ».

Я думаю, що ми будемо брати участь в якомусь консорціумі або пулі з придбання «Криворіжсталі». Що стосується інших об’єктів, то сьогодні процес приватизації помітно загальмувався. Я думаю, що Валентині Семенюк ще потрібно розібратися, яку спадщину їй залишив пан Чечетов, навести у Фонді держмайна лад і скласти чітку програму приватизації. І якщо в програмі будуть цікаві для нас об’єкти, то ми будемо брати участь в конкурсах. Хоча на сьогоднішній день нам ще потрібно попрацювати над наведенням ладу у вже наявних підприємствах.

— Наприклад?

Про бензин, газ і нафти

— Мені належить певний пакет акцій «Укрнафти». А під впливом і контролем так званої «групи« Приват »знаходиться більше 40 відсотків цього підприємства. Ще два роки тому на зборах акціонерів «Укрнафти» було прийнято рішення про будівництво вертикально-інтегрованої компанії. Але з ряду суб’єктивних та об’єктивних причин сьогодні цей процес загальмувався. І незважаючи на те, що недавно збори в «Укрнафті» було проведено і ми знайшли спільну мову з новим керівництвом «Нафтогазу України», у нас не вироблено системи ефективної та злагодженої взаємодії з реалізації побудови ВІК.

— У вас склалися стосунки з новим головою наглядової ради «Укрнафти», першим помічником президента Олександром Третьяковим?

— Ми бачилися з паном Третьяковим тільки один раз, кілька років тому. А останнім часом ми спілкуємося тільки по телефону. Ви знаєте, що по телефону відносини не складаються.

— Коли Олександру Третьякову повідомили, що одну заправку «Укрнафтою» більш ніж за мільйон, Олександр Юрійович обіцяв повідривати за це голови. Однак на сьогодні всі голови цілі, збори відбулися і було прийнято рішення витратити понад 500 млн. дол на закупівлю заправок. Як вам вдалося домовитися?

— Останні заправки «Укрнафта» придбала в 2004 році. А ті АЗС, які «Укрнафта» придбала на аукціонах у травні-червні цього року, не оплачені досі: на частину заправок немає дозволу Антимонопольного комітету, а в інших випадках у правління обмежені повноваження щодо розміру сум, що виділяються на придбання. Я думаю, що питання про доцільність розширення мережі заправок «Укрнафти» буде обговорюватися на зборах акціонерів у вересні, де й буде прийнято остаточне рішення.

— Олександр Ярославський продав свій 10-відсотковий пакет «Укрнафти» вам. Але виявилося, що на цей пакет був опціон і в Пінчука. Як ви залагодили і чи залагодили цю ситуацію?

— У нас є деякі папери, підписані з цього приводу з Пінчуком. Але підписувалися вони тоді, коли його тесть був президентом. І ці папери ще розглядатимуться, і я навіть не знаю на якому рівні …

— Що з вашої точки зору, слугує основною причиною підвищення цін на бензин і яким є ваш ціновий прогноз?

— Основна причина — підвищення ринкових цін на нафту. І поки ціна на нафту буде перебувати на нинішньому світовому рівні або зростатиме, ціна на бензин в Україні не впаде. А може і зрости.

— До якої межі?

— Я не виключаю, що ціна може зрости до п’яти гривень за літр.

— За який період?

— Пік продажу зазвичай припадає на липень-серпень і на жовтень. Якщо ми переживемо вересень і жовтень і до п’яти гривень за цей період ціна не доповзе, то під кінець року вона може трохи знизитися. Все буде залежати від ціни на нафту на світовому ринку, а також від того, яку ціну на нафту сформують російські постачальники.

Крім того, сьогодні в Україні існує дефіцит переробних потужностей: хтось закрився на тривалу реконструкцію, хтось — на профілактику. У мене є побоювання, що зростання цін може збігтися ще і з якимось штучним дефіцитом бензину (назвемо це так). Але хочеться сподіватися, що цього не станеться.

— Якщо Росія, що швидше за все, і станеться, підвищить ціни на газ, чи не доведеться в Україні закривати металургійні підприємства?

— Металургійні — ні, а от хімічні, азотні, котрих в Україні шість, цілком імовірно, доведеться тимчасово закрити.

— У ваших партнерів є частка в «Дніпроазоті», що вони будуть робити в цьому випадку?

— Доведеться тоді перебудовувати підприємство або створювати на цьому майданчику нове. Сьогодні ціна на газ знаходиться в районі 70-75 доларів за тисячу кубів. Якщо ціна буде піднята до 150, про що ведуться розмови, то «Дніпроазот» не зможе бути не тільки рентабельним, а навіть працювати «в нуль». Я думаю, що ця доля спіткає «Черкасиазот», Сєверодонецький, Горлівський, Рівненський і Припортовий.

— Чи маєте ви і ваші партнери брати участь в тендері на будівництво нового нафтопереробного заводу, адже і президент, і прем’єр заявили про те, що він буде будуватися?

— Я не впевнений, що це будівництво відбудеться. Швидше за все, ми брати участь у такому тендері. Навіть коли завод справді будуватимуть.

Про погрози, обленерго та будьонівки

— Відомо, що ви на три адреси в Україну — Генпрокуратура, МВС і СБУ — направили листи про те, що Костянтин Григоришин і Петро Порошенко вас нібито рекетирують. У чому предмет спору, і чи відреагували якимось чином наші правоохоронні органи на ваш лист?

— Я знаю, що органи цією інформацією зацікавилися, а Генпрокуратура веде передслідчі дії. Особисто з Петром Порошенком я жодних контактів не мав. Просто на нього посилався Костянтин Григоришин, описуючи ті дії, які будуть проти мене вжито. Григоришин сказав, що Порошенко — його партнер «50 на 50», і повідомив мені про те, які кари земні мені загрожують, якщо я не буду підтримувати Григоришина в питанні захоплення обленерго. Побічно про ставлення Порошенка до цього процесу я можу судити з того, що практично весь план дій, викладений мені Григоришиним, було здійснено. А про цей план декому з тих, хто передав інформацію мені, розповідав і Порошенко.

— За деякими даними, ви і ваші партнери придбали у Костянтина Григоришина половину його пакетів на восьми обленерго. Крім того, ви ж придбали половину пакетів, які належать колишнім партнерам Григоришина. Таким чином, у вас має сформуватися на кожному обленерго пакет до 40 відсотків акцій. Чи так це?

— Я спробую вам коротко розповісти історію придбання пакетів обленерго, тим більше що вона багато в чому визначила мою нинішню ситуацію, зокрема викликала на мою адресу ті погрози, про які ми говорили вище.

Отже. Я придбав у Григоришина 50 відсотків його активів у восьми енергетичних компаніях: «Дніпрообленерго», «Запоріжжяобленегро», «Полтаваобленерго», «Сумиобленерго», «Чернігівобленерго», «Львівобленерго», «Тернопільобленерго» і «Прикарпаттяобленерго». Перший документ ми підписали наприкінці вересня минулого року. До першого туру президентських виборів було ще півтора місяця. Наскільки я розумію, Костянтин Григоришин хотів отримати «іншуренс» — страховочку на той випадок, якщо переможе Янукович. У середині жовтня я дав йому задаток, який він, наскільки мені відомо, використовував для підтримки опозиції і всім розповідав, що він віддав революції свої гроші. Хоча, як з’ясовується де-факто, гроші були моїми. Кажуть, Григоришин надав опозиції підтримку в розмірі чи то 15, чи то 16 млн. дол Так от, 12 із них були моїми. Тому нехай велику будьонівку революціонера він не приміряє: ще не відомо, хто більший революціонер.

Але ми не про це. Операція була закінчена в останніх числах листопада. В результаті я придбав 50 відсотків тих компаній, які, в свою чергу, володіють 40 відсотками згаданих обленерго. Домовленістю також передбачалося, що ми повинні викупити у колишніх партнерів Григоришина …

— У Суркіса і Медведчука?

— … Так, у колишніх партнерів Григоришина ті 30 відсотків акцій обленерго, якими вони володіють. А потім разом працювати, створюючи нормальну енергокомпанію. Ми планували робити цю компанію публічною. Справа в тому, що обленерго не дають високого операційного прибутку — у них висока капіталізаційна вартість. Але якщо є стабільність та умови для нормальної роботи, то ця компанія може дорого коштувати на ринку, і це дає можливість підвищувати вартість акцій, якими ти володієш.

До 5 грудня — моменту визнання Верховним судом недійсним другого туру виборів — пан Григоришин нормально ставився до планів відкупу у колишніх партнерів їхнього пакета акцій. Але після того як перемога Віктора Ющенка стала для всіх зрозумілою і визначеною, позиція Григоришина дещо змінилася, і він прямо заявив про те, що тепер немає необхідності купувати, оскільки тепер ми можемо все забрати задарма.

На цьому грунті в нас і стався конфлікт. Я сказав, що ми ні з ким воювати не збираємося і ні у кого нічого забирати не мають наміру. В результаті він мені пригрозив: «Тоді й у вас можуть бути труднощі». У лютому він спробував захопити «Полтаваобленерго» і «Прикарпаттяобленерго». Я на початку березня виступив із заявою на «1 +1», що це неприпустимі речі і Григоришин не має права називатися єдиним власником і розпоряджатися від свого імені 40 відсотками активів обленерго. Адже половина його пакета вже належала мені. Ця ситуація не вирішилася й досі, і думаю, що й не вирішиться, оскільки він вжив проти мене дії, які вийшли далеко за рамки комерційних взаємовідносин.

— А в чому полягала погроза, адресована вам?

— Загроза полягала в наступному: якщо я не видам йому доручення на збори акціонерів в обленерго, то проти мене буде сфабриковано кримінальні справи й у мене буде дуже багато неприємностей.

— До речі, ще за старої влади проти вас порушували кримінальну справу з приводу замаху на адвоката Костянтина Григоришина, який в той час уже розійшовся із Суркісом і Медведчуком і став партнером Віктора Пінчука. Між іншим, ще до відкриття цієї справи я особисто тримала в руках заяву адвоката Григоришина в Генпрокуратуру про те, що ви йому погрожували. Потім цьому адвокату були нанесені тяжкі ножові поранення, і, відповідно, порушено кримінальну справу. Наскільки мені відомо, вона так нічим і не закінчилося. Чи правда, що зараз здійснюється спроба реанімації цієї кримінальної справи і як могло статися, що постраждала саме та людина, якій ви погрожували?

— Які можуть бути, по-вашому, відносини між бізнесменом і адвокатом, що обслуговує іншого бізнесмена? Адвокат — це виконавець, як бухгалтер, як менеджер. Він поза лінією корпоративного конфлікту. Тому жодних стосунків між бізнесменом і адвокатом конкурента бути не може. Тим більше — погроз. Адвокат, про який ви говорите, працював у Пінчука та Григоришина. Я думаю, що ці бізнесмени ретельно розробили всю цю процедуру і пустили її в хід. Але навіть за того політичного режиму вони не змогли завести кримінальну справу проти мене, вийшло лише «по факту». Правда, я не знаю, чи було воно взагалі, оскільки в мене є папір, де пишеться, що у відкритті кримінальної справи відмовлено за відсутністю складу злочину.

Зараз була зроблена ще одна спроба направити кримінальну справу, відкриту за фактом нападу на адвоката безпосередньо проти мене. Але після мого листа в прокуратуру, сподіваюся, буде об’єктивно проведено розслідування і понесуть відповідальність ті, хто спочатку замишляв лихе. Спроба реанімації персональної справи входить у сценарій, який змалював мені Григоришин 5 березня. Всі пункти плану реалізовувались у травні, червні, липні, тому в мене немає сумнівів в тому, хто стоїть за цим. Ті люди, яких він мені називав як своїх партнерів, а саме — Порошенка Петра Олексійовича, і стоять за організацією всього цього. Я не думаю, що доручення на участь у зборах акціонерів варте таких методів як для самого Григоришина, так і для тих, хто, за його словами, є його партнерами.

Про «пряники» у боротьбі за НФЗ

— Чим, на вашу думку, має закінчитися епопея з Нікопольським і чи можливе об’єктивне вирішення цього спору в ситуації, коли все залежить від судів, а суди в комерційному плюралізмі можуть бути заангажовані обома сторонами?

— Мені б не хотілося судити про те, підкуповують суди чи не підкуповують. Я можу компетентно судити про те, як в 2003 році був проведений конкурс з придбання контрольного пакета НФЗ, як потім велася господарська діяльність на підприємстві. І мої знання дають мені підставу вірити в торжество справедливості, а саме — у повернення пакета 50% +1 акція державі як незаконно придбаного свого часу консорціумом «Придніпров’я» в особі Пінчука.

Ми прекрасно розуміємо, що раніше він мав можливість тиснути на Фонд держмайна, на суди. До речі, я не розумію, чому в світі відбувається, не поставити кілька запитань пану Чечетову, екс-голові Фонду держмайна: хто йому телефонував і які вказівки йому давали? Поцікавитися у нього, зокрема тим, як формували умови конкурсу; якими були його дії щодо виконання розпоряджень, рішень і ухвал судів, які до нього надходили; чому він їх викидав у відро для сміття? Я пам’ятаю, як в 2003-му він говорив про те, що «хтось уміє грати в шахи, а хтось не вміє». Так ось, за все в житті колись доводиться відповідати. І за «Юшки! Юшки! »Теж. Я розумію, що пан Чечетов був особою підневільною, розумію, з яких високих кабінетів йому телефонували. Але завжди у людини, котра має мужність, є можливість піти у відставку, а не чіплятися за крісло й виконувати злочинні накази.

— Чи маєте ви викуповувати акції НФЗ у Щеголевського і Дементієнком — молодших партнерів Пінчука?

— Я не впевнений, що у них є загальним пакетом акції.

— З урахуванням того, що зараз відбувається з «Альфа-Інвестом», їх скоріш може не виявитися у Пінчука …

— У НФЗ, як ви знаєте, взагалі дуже заплутана історія з реєстратором. Попри рішення комісії з цінних паперів, «Альфа-Інвест» продовжує існувати, будучи дивним незаконним утворенням. Цей реєстратор був призначений зборами, які потім суди визнали нелегітимними. Так що я не знаю, які акції у Пінчука, які — у Дементієнка. Взагалі не відомо, чим у НФЗ володіє Віктор Пінчук, крім пакета 50% +1 акція, отриманого на незаконному конкурсі в 2003 році. Кажуть, у нього є ще 23 відсотки, а може бути, насправді 10? Хто знає?

— Чому ви так дбаєте про те, щоб пакет Нікопольського повернувся державі? Чому за прикладом Абрамова і Вексельберга не захотіли купити завод у Пінчука?

— По-перше, ми ніколи не купували тухлу власність. Ні в кого. По-друге, я вважаю, що свого часу Пінчук нас обдурив, коли пішов на приватизаційний конкурс один, підготувавши умови виключно для себе. В результаті пакет 50% +1 акція він купив за 80 млн. дол (410 млн. грн.), У той час як на прозорому тендері ціна дійшла б на той момент до мільярда гривень. До речі, до Абрамова і Вексельберга Пінчук пропонував нам купити всі наявні в нього акції Нікопольського феросплавного — понад 70 відсотків. Але ми відмовилися. Ми не бажаємо у нього нічого купувати, це наша принципова позиція.

— Але ж ви зустрічалися з Абрамовим? Навіщо?

— Ми намагалися його переконати, що такому великому бізнесмену, котрий володіє публічною компанією «Євразхолдинг», не личить здійснювати тухлі покупки, оскільки це призведе до непотрібних скандалів, у тому числі міжнародних. Він попереджень не прислухався. У результаті неприємні статті уже вийшли в New York Times і Wall Street Journal. Крім того, знаходиться під сумнівом його фінансування в процесі приватизації «Криворіжсталі». Але мені, наприклад, не зрозуміло, навіщо Абрамов за 380 млн. дол купує пакет НФЗ у Пінчука, якщо він після повернення цього пакета державі міг би придбати його на чистому конкурсі практично за ті ж гроші?

— Може, він боїться, що ви домовитеся з Тимошенко про умови конкурсу і цього разу їх буде сформовано під «Приват»?

— Приватбанк ніколи не братиме участі у конкурсах з особливими умовами. Ми завжди були прихильниками того, що конкурс має бути прозорим і хто більше заплатив, той і переміг. Ми відстоюємо цю точку зору і сьогодні.

— Відомо, що існують якісь папери, підписані між вами та Костянтином Григоришиним стосовно долі Нікопольського феросплавного. Що це за документи і коли їх було підписано?

— Загострення процесу навколо Нікопольського заводу феросплавів почалося не сьогодні, а в грудні минулого року. Є папір, підписаний Григоришиним, Щеголевським і Дементієнком — з одного боку і мною — з іншого боку, про набуття корпоративного контролю над НФЗ. Називається цей папір угодою. Але згодом, коли Григоришин оголосив мені, скільки потрібно буде платити різним чиновникам, які його підтримують, і про те, що завод потрібно буде купувати у Пінчука, а не у Фонду держмайна — угода перестала діяти. Ми розсварилися і перестали співробітничати у цьому питанні.

— Ігор Валерійович, існує експертна думка, відповідно до якої Петро Порошенко у справі НФЗ допомагає Пінчуку, а Юлія Тимошенко — вам. Як ви прокоментуєте це?

— Всій ??пресі, судячи з публікацій, відомо, що Порошенко підтримує Григоришина, але я-то знаю цю ситуацію зсередини. Пам’ятайте, ви задавали питання про підписаний папір між мною і Григоришиним? Так от, відповідно до контрольний пакет Нікопольського феросплавного мав бути повернутий державі. І вже купувати ми його повинні були на державному тендері. Але потім ситуація змінилася, і Григоришин сказав, що ми повинні купувати завод у Пінчука, а не у держави, а за це Пінчук для Порошенка … Ну загалом, у них там є якісь домовленості. Тоді я не знав про ці домовленості, мені про них не повідомляли.

Але останнім часом стала надбанням широкого загалу інформація про те, що коли Нікопольський буде куплено у Пінчука, а не у держави, то Пінчук за це поділиться з Порошенком каналами. У березні про це йшла мова. Ми брати участь у цій оборудці відмовилися, заявивши, що цей завод купувати будемо у держави. На цьому тлі стався конфлікт, після якого Григоришин кинувся шукати Абрамова і Вексельберга. Може, він ще когось знайде. Адже зрозуміло, що від того, хто отримає за завод два мільярди гривень — держава чи Пінчук, залежить, чи дістануться людям, які стоять за Григоришиним, додаткові «пряники». Від мене Григоришин цього і не приховував. Більше того, Григоришин не криючись називав і суму, яка повинна дістатися за труди тому, хто допоможе зберегти за Пінчуком право на контрольний пакет Нікопольського. Нам було запропоновано заплатити кругленьку суму, що викликало у нас неприйняття й нерозуміння: з якого такого доброго дива?

— У кулуарах пліткують, що йдеться про 50 мільйонів доларів?

— Так, так. Про 50 мільйонів.

— Скільки ви, у разі проведення тендеру, готові дати за пакет Нікопольського в 50% плюс 1 акцію?

— Якби конкурс проходив сьогодні, то думаю, що ціна досягла б 300 млн. А якщо конкурс проходитиме завтра і на ньому буде аукціонна боротьба, гадаю, ціна зросте до 400 млн.: ажіотаж, аукціон, кров грає … Хтось ходить в казино, а хтось на аукціони з купівлі Нікопольського феросплавного.

Про ГЗК, борги та «Криворіжсталі»

— У свою чергу і у Пінчука до вас можуть бути претензії: наприклад, ви розмили його пакети акцій на Марганцевському й Орджонікідзевському ГЗК. Як це сталося?

— Якби Пінчук мав претензії, він їх висловив. Я знаю, що свого часу два 25-відсоткові пакети цих ГЗК придбала собі американська компанія «Блумберг». Однак згодом ця компанія не з’явилася на збори акціонерів, не брала участі в додаткових емісіях, підписках і в результаті її пакети було розмито. У згаданих вами ГЗК у нас є вплив, але немає контрольного, а тим більше — переважаючого пакета. Якщо пан Пінчук скаже, що компанія «Блумберг» і він — це одна особа, то ми, напевно, визнаємо: сталася несправедливість із його акціями. Ми готові з ним обговорити це питання в міру нашого впливу і компетенції на цих підприємствах. Але ж він себе не ототожнює з фірмою «Блумберг».

— Знову ж таки, з Віктором Михайловичем у вас зіткнення на КЗРК — «Кривбасруді». Стверджують, що ви витиснули менеджмент Пінчука й поставили менеджмент «Привату»?

— Пінчук тимчасово управляв цим підприємством у безгоспний період. Контроль над менеджментом він здобув знову-таки завдяки своїм зв’язкам з Фондом держмайна. Але коли закінчилася приватизація «Укррудпрому» і фірма «Солайн» стала повноцінним і повноправним власником КЗРК — вона замінила менеджмент. Зараз там працюють нормальні професійні люди, а людей «Інтерпайпу» звідти вигнали.

— Жорстко. Ще одне питання зі сфери ГЗК. У жовтні 2001 року у вас виникли деякі непорозуміння з екс-власником Південного ГЗК. Зокрема, при придбанні заводу у компанії Юлії Тимошенко продавцю було недоплачено 30-35 млн. доларів з 50. Кажуть, після зміни влади запитання, які були до вас у попереднього власника ПівдГЗК, було знято, оскільки гроші були сплачені …

— Якщо акції ПГЗК і продавала Юлія Володимирівна, то продавала вона їх не нам, а Вадиму Новинському. Їхні взаємини нас, в принципі, не стосуються. Я не заперечую, що свого часу на Південному ГЗК у нас було зіткнення з Вадимом Новинським: кожен із нас намагався поставити на заводі свій менеджмент. Але ми сіли, домовилися і згодом наші ділові відносини переросли у відмінні приятельські. А в його відносини з Юлією Володимирівною чи не з Юлією Володимирівною я не втаємничений. Якщо людина захоче щось розповісти — вона розповість, не захоче — не розповість. Ми ж у Тимошенко ніколи нічого не купували і не були одне у одного в боргу. На ПівдГЗК ж усі пертурбації відбувалися в жовтні 2001 року, а з 2002-го там нормально співіснують і Коломойський, і Новинський, й інші акціонери. Підприємство працює справно.

— Нині Алішер Усманов порушив питання про створення «Євразійської компанії» — об’єднання ГЗК Україні, Росії та Казахстану. Як ви ставитеся до самої цієї ідеї, чи обговорювали її з вами і чи ввійде ПівдГЗК у це міждержавне об’єднання?

— Від імені ПівдГЗК всі контакти з паном Усмановим веде Вадим Новинський. Питання про створення «Євразійської компанії» ми предметно не обговорювали. Я не можу категорично заявити — хороша ця ідея чи погана. Напевно, слід поцікавитися у її автора: які плюси і мінуси він у ній бачить. Я, наприклад, у монополізації чого б то не було бачу тільки мінуси.

— Яких партнерів ви візьмете в пул у боротьбі за «Криворіжсталь»?

— Ми не знаємо, з ким підемо на конкурс, як підемо, але в тому, що підемо — упевнений.

— Чи може вашим партнером по пулу бути казахський мультимільйонер Олександр Машкевич?

— Не виключаю. Я знаю, що на нас вийшли з такою пропозицією, але переговори ще не проводились.

— Чи можете ви, виходячи зі своїх джерел, підтвердити інформацію про те, що на Сардинії, в одному з готелів, проходили переговори між Абрамовим, Пінчуком, Вексельбергом і Ахметовим про створення альтернативного пулу для майбутнього конкурсу по «Криворіжсталі»? < / strong>

— Наскільки я знаю, Ахметова там не було. А вами названі бізнесмени плюс Григоришин справді зустрічалися на Сардинії. І, за моїми даними, мова під час цих переговорів йшла зокрема про «Криворіжсталь».

— Прем’єр-міністр оголосила, що конкурс по «Криворіжсталі» буде проводитися за допомогою відкритого аукціону з кроком в один відсоток. Як ви думаєте, чи вдасться уряду відстояти цю методику проведення конкурсу?

— Враховуючи те, що існують правила, що склалися роками, мені складно говорити про організаційні моменти тендеру. Я не знаю, чи зможе прем’єр їх змінити, чи встигне це зробити. Але незалежно від технології проведення конкурсу, якщо не буде ніяких додаткових умов, якщо ніхто не зможе зазирнути в пакет конкурента і дати на п’ять доларів більше, то все буде гаразд: хто більше дав, той і переміг.

А якщо вдасться все-таки провести аукціон — відмінно. І крок може бути не один відсоток, а п’ять. Зберемося усі й будемо крокувати.

Про «1 +1»

-В разі перемоги Пінчука в битві за феросплавний, можливо, деякі канали дістануться його лобістам. А які «пряники» дістануться тому, хто допоможе повернути завод державі і згодом винести контрольний пакет НФЗ на новий конкурс? 40 відсотків «1 +1» ви купуєте для Юлії Володимирівни?

— У мене до вас запитання: чи відчуваєте ви різницю між двома ситуаціями? Хтось допомагає Пінчуку реалізувати за 380 мільйонів доларів його тухлу власність, у результаті чого держава не отримує гроші за контрольний пакет, зате цей хтось отримує канали. Тут логіка є.

А друга ситуація перебуває абсолютно поза межами логіки. Ми — бізнесмени і навіщо нам за повернення дер-жа-ві пакета, свого часу викупленого на незаконному аукціоні за заниженою ціною Пінчуком, платити комусь хабар у вигляді 40 відсотків «1 +1»? До речі, вартість 40-процентного пакета цього каналу на ринку оцінюється в 100 млн. дол Ви хочете сказати, що ми за те, що держава собі щось поверне, готові комусь подарувати 100 млн.? Де тут здоровий ланцюг міркувань?

— Відомо, що «Приват» майже завжди працював без політичного даху, але при цьому діяв цинічно, розумно і нахабно. Так і в цій ситуації: ви ж зацікавлені в тому, щоб пакет дістався державі. По-перше, покарати Пінчука. По-друге, отримати можливість на тендері придбати цей пакет. По-третє, мати змогу регулярно отримувати дивіденди від уже наявного міноритарного пакета акцій НФЗ. По-четверте, продавати заводу вашу руду, яку не хотів закуповувати Пінчук.

— Давайте почнемо з кінця, з руди. Нам не треба продавати Нікопольському заводу феросплавів руду. Так, у 2003 році Пінчук відмовився у нас її купувати, внаслідок чого було закрито деякі виробничі потужності на тих підприємствах, де він її раніше традиційно брав. І для того щоб відновити це виробництво сьогодні, необхідні інвестиції, які набагато перевищують кошти, раніше витрачені на зупинення цього виробництва. Тому на сьогоднішній день кількість руди, яку виробляють Орджонікідзе та Марганець, повністю реалізується, а зайвої руди для Нікополя в нас уже немає. Тому якщо ми, в разі проходження ряду процедур і конкурсу, станемо господарями заводу, потрібно буде міцно думати над тим, як перерозподілити сировинні потоки, як постачати рудою НФЗ.

Також предметно я міг би вам відповісти по всіх інших питань, але хочу сказати: у мене немає сумнівів у прозорості майбутнього конкурсу. Ми не маємо наміру купувати і дарувати комусь «1 +1» за те, що держава повертає собі свою власність.

А що стосується покарання Пінчука, то він сам це зробить. У 2003 році ми його попереджали: «Життя — це супермаркет, бери що хочеш, але каса — попереду».

— Навіщо ви купуєте «1 +1»? Наскільки реальна ця угода і як до неї ставляться американські партнери, адже, як нам відомо, після того, як представники президента з американськими засновниками каналу ваші потенційні партнери виявилися не в захваті з приводу «сусідства» з вами?

— Я не знаю, з ким ведуть переговори американці. У нас є продавець — це Борис Фуксман і Олександр Роднянський. У нас є покупець — це компанії, афілійовані з бізнесменом Ігорем Коломойським. Ми провели переговори. Переговори складні, обтяжені купою формальностей, оскільки є в американського співвласника право «першої шлюбної ночі» на покупку. Тому ми ведемо переговори з американцями, котрі виставили свої умови й вимоги. Але на сьогоднішній день у нас на руках є згода американського співзасновника «1 +1» на проведення угоди.

Однак представники Лаудера попросили про проведення реструктуризації компанії: мають бути приведені у відповідність економічні й формальні взаємини, що існували у них із Фуксманом і Роднянським. Наскільки я поінформований, на сьогодні всі формальності подолано й угоді дано «зелене світло». Тепер питання тільки в часі, що піде на формалізацію наших відносин із Роднянським і Фуксманом. Паралельно ми повинні будемо виконати ті умови, які поставили американці. Але ці умови визначено, зафіксовано і не вимагають додаткової акцептації.

-Хтось із оточення Віктора Ющенка намагався відмовити вас від купівлі «1 +1»?

— Зі мною з цього приводу розмовляв тільки помічник президента Олександр Третьяков. У цій розмові не було погроз чи жорстких попереджень. Була лише фраза типу: «Навіщо вам це треба, ви бізнесмени, ви ніколи політикою не займалися» … Але ми вважаємо, що це бізнес і ніякої політики тут немає. Якби нам запропонували купити телеканал за старого режиму, ми ніколи цього не зробили. Бо це був би не бізнес, а засіб впливу, причому не нашого, а політичного, і купити канал тоді означало позбутися спокійного життя. Я не хочу, щоб у разі появи критичного журналістського матеріалу мені хтось уночі телефонував додому і кричав у трубку: «Ви що там — з глузду з’їхали!».

Я вважаю, що якщо влада декларує свободу слова і відстоювання цілого ряду цінностей, виходить, на телебаченні можна робити не політику, а бізнес. Сьогодні у світовому списку багатих людей дедалі більше тих, хто займається бізнесом у сфері розваг. Вони обганяють королів металургії, переробки і т.д. Я — за диверсифікацію бізнесу, за широкий погляд не тільки вперед, але і в сторони. У цьому контексті й потрібно розглядати купівлю пакета «1 +1».

— Тобто, ви готові сплатити 100 млн. за 40 відсотків «1 +1»?

— Так, ми зробимо це.

— Але через рік у «плюсів» закінчується ліцензія. Чи не боїтеся ви, що, здійснивши небажану для влади покупку, ви ризикуєте втратити гроші разом із каналом?

— Продовження ліцензії «1 +1» — це і буде перевірка на порядність для влади. Поки канал працює без зауважень. Якщо ситуація збережеться, то ліцензію повинні будуть продовжити автоматично. Якщо ж зауваження Нацрадою з телебачення та радіомовлення буде винесено (за прикладом того, як це сталося з «Новим каналом»), то ми будемо подавати на конкурс і боротися.

— Як ви оцінюєте реальну прибутковість бізнесу в Україну? За якої рентабельності ви беретеся за проект? Наприклад, Ахметов — при 20 відсотках, а ви?

— Я не пам’ятаю точних цифр, але досить точно можу сказати, що минулого року «1 +1» заробив 14 млн. дол, а при збереженні динаміки зростання, цього року отримає 20. На 40 відсотків акцій каналу припаде 8 млн. дол За сьогоднішнього рівня прибутку це 12 років окупності. Але я ні хвилини не сумніваюся в тому, що рівень прибутковості зростатиме. І наступний рік принесе 30 млн. дол Динаміка така, що наші витрати можуть легко окупитися протягом п’яти років. Ось вам і 20 відсотків.

А ще трошки шити вдома …

— У вас є виробництво, нафтовий бізнес, банківський, мережа заправок. Чи не збираєтеся ви приростати роздробом? Зараз цим багато хто займається, оскільки вигідно. Чи дніпропетровський оптовий ринок «Озерка» — це перший крок?

— Що стосується нашої багатостраждальної «Озерки» … Ми нею ніколи предметно не займалися. Але «позаминулий» губернатор Володимир Яцуба дуже затурбувався нашою «Озеркою». А швидше за все у нього була особиста неприязнь до директора ринку пана Єфименка, до речі, ветерана війни й інваліда. Так от, на тлі цих неприязних стосунків і комерційного замовлення, котре надійшло від однієї з московських структур, Яцуба цю людину кинув у в’язницю, протримав там півроку, де Єфименко втратив 30 кг ваги. Я не знаю, чи варта була «Озерка» того, щоб так поводитися.

Дніпропетровськ — наше рідне місто, і ми вирішили в цю справу втрутитися. Ми давали сигнали в адміністрацію президента й в обладміністрацію про те, що конкурс з продажу «Озерки» готується під одного покупця. Ну, Нікополь, зять президента, хочете так — крутіть. Ну, «Криворіжсталь» — стратегічне підприємство. Не хочете, щоб воно дісталося росіянам чи американцям — робіть конкурс під українських бізнесменів. Але «Озерка» ж тут до чого? Яке таке геополітичне положення має цей ринок? Ось так ми і опинилися втягнуті в цей процес. При тому, що ніякого економічного інтересу в нас там не було, немає і не буде.

— Чи правда, що ви придбали червоненківський «Орлан»?

— Я не купував у Євгена Червоненка «Орлан», але я знаю, що на ринку безалкогольних напоїв укладено таку угоду й компанія, пов’язана з торговою маркою «Біола», придбала компанію, пов’язану з торговою маркою «Орлан» і «Прем’єра».

— Але «Біола» — це ваша компанія, і її соки та води п’є весь схід України.

— У мене в компанії «Біола» є комерційний інтерес, але я не займаюся цим бізнесом, а є в ньому лише пасивним інвестором.

— Ви купили російський Алапаєвський металургійний завод тому що у вас не було НФЗ?

— Ми купили Алапаївку тому що це хороший будівельний майданчик і ми його розглядаємо як перспективне місце для побудови електроферосплавного виробництва.

— А американський проект у якій стадії?

— У стадії переговорно-оформлювальної. Вже більше року ми займаємося переговорами про придбання в США феросплавного заводу. Там існують об’єктивні труднощі: завод — банкрут, перебуває під судом.

— А наостанок запитання: чому ми з вами другу годину розмовляємо по телефону замість того, щоб записати це інтерв’ю у нас в редакції чи у вас в офісі?

— На жаль, раніше жовтня це зробити в живому режимі не вийде, оскільки я страждаю від алергії на амброзію. Алергіки мене зрозуміють. На час цвітіння цієї злощасної рослини я завжди виїжджаю з України.

— Тобто, це єдина причина, з якої ви не можете в’їхати в Україну, і ніяких арештів і затримань ви не побоюєтеся?

— Я думаю, що такої перспективи немає. Однак усе це мені обіцяв пан Григоришин і я не виключаю, що це може трапитися в будь-який момент. Він, кажуть, в Україні впливова особа.

— А ви приїжджайте в брюках без задніх кишень, і вам туди ніхто пістолет не вставить і наркотики не підкине.

— Я думаю, що коли боротьба ще більше загостриться, то питання буде не в кишенях і не в наркотиках. Як мене через мого знайомого попередив Петро Порошенко: «На нього тут стільки всього є, що краще нехай Коломойський продає все, що має в Україну, і їде в Індонезію». Я тільки одного не зрозумів — чому в Індонезію?

— Ви говорили, що хочете кіно зняти й у космос полетіти. Чому досі мрія не реалізувалася?

— Ні, у космос хотів Боголюбов, а я хотів зняти фільм на кшталт «Одного разу в Америці», але гроші витратив на «вісім серій» обленерго. Яке життя, таке й кіно.

Мітки:








PHVsPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9jb250ZW50PC9zdHJvbmc+IC0gdHJ1ZTwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2FkX2NvbnRlbnRfYWRzZW5zZTwvc3Ryb25nPiAtIDxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPVwiLy9wYWdlYWQyLmdvb2dsZXN5bmRpY2F0aW9uLmNvbS9wYWdlYWQvanMvYWRzYnlnb29nbGUuanNcIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0g0J/RgNC10LTQv9GA0LjQvdC40LzQsNGC0LXQu9GMICjQkiDRgdGC0LDRgtGM0LUpIC0tPg0KPGlucyBjbGFzcz1cImFkc2J5Z29vZ2xlXCINCiAgICAgc3R5bGU9XCJkaXNwbGF5OmlubGluZS1ibG9jazt3aWR0aDo0NjhweDtoZWlnaHQ6MTVweFwiDQogICAgIGRhdGEtYWQtY2xpZW50PVwiY2EtcHViLTMyNzE1MzExMjk0MzQ3ODBcIg0KICAgICBkYXRhLWFkLXNsb3Q9XCIxOTc4NTgzNDQxXCI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlIHx8IFtdKS5wdXNoKHt9KTsNCjwvc2NyaXB0PjwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2FkX2NvbnRlbnRfaW1hZ2U8L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yOS1yZXN0b3Jhbi1iaXMuanBnPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYWRfY29udGVudF91cmw8L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvZW50cmVwcmVuZXVyc2hpcC9wcmFjdGljZS9vcGVuLXJlc3RhdXJhbnQ8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9oZWFkZXI8L3N0cm9uZz4gLSB0cnVlPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYWRfaGVhZGVyX2NvZGU8L3N0cm9uZz4gLSA8c2NyaXB0IGFzeW5jIHNyYz1cIi8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzXCI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tINCf0YDQtdC00L/RgNC40L3QuNC80LDRgtC10LvRjCAoVG9wKSAtLT4NCjxpbnMgY2xhc3M9XCJhZHNieWdvb2dsZVwiDQogICAgIHN0eWxlPVwiZGlzcGxheTppbmxpbmUtYmxvY2s7d2lkdGg6NDY4cHg7aGVpZ2h0OjYwcHhcIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD1cImNhLXB1Yi0zMjcxNTMxMTI5NDM0NzgwXCINCiAgICAgZGF0YS1hZC1zbG90PVwiODAyNTExNzA0OVwiPjwvaW5zPg0KPHNjcmlwdD4NCihhZHNieWdvb2dsZSA9IHdpbmRvdy5hZHNieWdvb2dsZSB8fCBbXSkucHVzaCh7fSk7DQo8L3NjcmlwdD48L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9oZWFkZXJfaW1hZ2U8L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yOC1yZXN0b3Jhbi1iaXMtcy5qcGc8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9oZWFkZXJfdXJsPC9zdHJvbmc+IC0gaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL2VudHJlcHJlbmV1cnNoaXAvcHJhY3RpY2Uvb3Blbi1yZXN0YXVyYW50PC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYWRfbGVhZGVyYm9hcmRfZjwvc3Ryb25nPiAtIHRydWU8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9sZWFkZXJib2FyZF9mX2NvZGU8L3N0cm9uZz4gLSA8b2JqZWN0IHdpZHRoPVwiNzI4XCIgaGVpZ2h0PVwiOTBcIiBjb2RlYmFzZT1cImh0dHA6Ly9kb3dubG9hZC5tYWNyb21lZGlhLmNvbS9wdWIvc2hvY2t3YXZlL2NhYnMvZmxhc2gvc3dmbGFzaC5jYWIjdmVyc2lvbj02LDAsMjksMFwiIGNsYXNzaWQ9XCJjbHNpZDpkMjdjZGI2ZS1hZTZkLTExY2YtOTZiOC00NDQ1NTM1NDAwMDBcIj48cGFyYW0gdmFsdWU9XCIvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy84LTUtNzI4eDkwYS5zd2ZcIiBuYW1lPVwibW92aWVcIj48cGFyYW0gdmFsdWU9XCJoaWdoXCIgbmFtZT1cInF1YWxpdHlcIj48ZW1iZWQgd2lkdGg9XCI3MjhcIiBoZWlnaHQ9XCI5MFwiIHR5cGU9XCJhcHBsaWNhdGlvbi94LXNob2Nrd2F2ZS1mbGFzaFwiIHBsdWdpbnNwYWdlPVwiaHR0cDovL3d3dy5tYWNyb21lZGlhLmNvbS9nby9nZXRmbGFzaHBsYXllclwiIHF1YWxpdHk9XCJoaWdoXCIgYmdjb2xvcj1cIiNmZmZmZmZcIiBzcmM9XCIvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy84LTUtNzI4eDkwYS5zd2ZcIj48L29iamVjdD48L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9sZWFkZXJib2FyZF9mX2ltYWdlPC9zdHJvbmc+IC0gaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvOC01LTcyOHg5MGEuanBnPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYWRfbGVhZGVyYm9hcmRfZl91cmw8L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vYXJ0ZXhtZWRpYS5jb20udWE8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hbHNvX3NsaWRlcl9lbmFibGU8L3N0cm9uZz4gLSB0cnVlPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYWxzb19zbGlkZXJfaW1hZ2VfZGltZW50aW9uc19oZWlnaHQ8L3N0cm9uZz4gLSAxMTU8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hbHRfc3R5bGVzaGVldDwvc3Ryb25nPiAtIGRlZmF1bHQuY3NzPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYXJjaGl2ZV9wYWdlX2ltYWdlX2hlaWdodDwvc3Ryb25nPiAtIDE1MDwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2FyY2hpdmVfcGFnZV9pbWFnZV93aWR0aDwvc3Ryb25nPiAtIDE1MDwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2F1dG9faW1nPC9zdHJvbmc+IC0gdHJ1ZTwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2NhdF9tZW51PC9zdHJvbmc+IC0gdHJ1ZTwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2NvbnRhY3RfcGFnZV9pZDwvc3Ryb25nPiAtIDEzNjQ8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19jdXN0b21fY3NzPC9zdHJvbmc+IC0gPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fY3VzdG9tX2Zhdmljb248L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy9mYXZpY29uLmljbzwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2V4Y2VycHRfZW5hYmxlPC9zdHJvbmc+IC0gdHJ1ZTwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2ZlYXR1cmVkX2ltYWdlX2RpbWVudGlvbnNfaGVpZ2h0PC9zdHJvbmc+IC0gMzcwPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fZmVhdHVyZWRfc2lkZWJhcl9pbWFnZV9kaW1lbnRpb25zX2hlaWdodDwvc3Ryb25nPiAtIDc1PC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fZmVhdHVyZWRfdGFnPC9zdHJvbmc+IC0gPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fZmVhdHVyZWRfdGFnX2Ftb3VudDwvc3Ryb25nPiAtIDU8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19mZWVkYnVybmVyX3VybDwvc3Ryb25nPiAtIDwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2dvb2dsZV9hbmFseXRpY3M8L3N0cm9uZz4gLSA8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19oaWdobGlnaHRzX3Nob3c8L3N0cm9uZz4gLSB0cnVlPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29faGlnaGxpZ2h0c190YWc8L3N0cm9uZz4gLSBwcmFrdGljaGVza2l5LXNvdmV0PC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29faGlnaGxpZ2h0c190YWdfYW1vdW50PC9zdHJvbmc+IC0gMzwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2hpZ2h0bGlnaHRzX2ltYWdlX2RpbWVudGlvbnNfaGVpZ2h0PC9zdHJvbmc+IC0gNzU8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19sb2dvPC9zdHJvbmc+IC0gaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMzItMzAtbG9nby5wbmc8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19tYW51YWw8L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vd3d3Lndvb3RoZW1lcy5jb20vc3VwcG9ydC90aGVtZS1kb2N1bWVudGF0aW9uL3RoZS1qb3VybmFsLzwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX25hdl9leGNsdWRlPC9zdHJvbmc+IC0gPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fcmVjZW50X2FyY2hpdmVzPC9zdHJvbmc+IC0gIzwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX3Jlc2l6ZTwvc3Ryb25nPiAtIGZhbHNlPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fc2hvcnRuYW1lPC9zdHJvbmc+IC0gd29vPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fc2luZ2xlX3Bvc3RfaW1hZ2VfaGVpZ2h0PC9zdHJvbmc+IC0gMzUwPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fc2luZ2xlX3Bvc3RfaW1hZ2Vfd2lkdGg8L3N0cm9uZz4gLSAyOTM8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19zbGlkZXJfaGVhZGluZzwvc3Ryb25nPiAtINCf0L7RgdC70LXQtNC90LjQtSDQv9GD0LHQu9C40LrQsNGG0LjQuDwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX3RoZW1lbmFtZTwvc3Ryb25nPiAtIFRoZSBKb3VybmFsPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fdXBsb2Fkczwvc3Ryb25nPiAtIGE6MjU6e2k6MDtzOjY1OiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8zMy1mYXZpY29uLmdpZiI7aToxO3M6NjU6Imh0dHA6Ly9wcmVkcHJpbmltYXRlbC5jby51YS93cC1jb250ZW50L3dvb191cGxvYWRzLzMyLTMwLWxvZ28ucG5nIjtpOjI7czo2NToiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMzEtMzAtbG9nby5wbmciO2k6MztzOjYyOiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8zMC1sb2dvLnBuZyI7aTo0O3M6NzA6Imh0dHA6Ly9wcmVkcHJpbmltYXRlbC5jby51YS93cC1jb250ZW50L3dvb191cGxvYWRzLzI5LXJlc3RvcmFuLWJpcy5qcGciO2k6NTtzOjcyOiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yOC1yZXN0b3Jhbi1iaXMtcy5qcGciO2k6NjtzOjcyOiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yNy1yZXN0b3Jhbi1iaXMtcy5qcGciO2k6NztzOjcwOiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yNi1yZXN0b3Jhbi1iaXMuanBnIjtpOjg7czo3MDoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMjUtcmVzdG9yYW4tYmlzLmpwZyI7aTo5O3M6NzA6Imh0dHA6Ly9wcmVkcHJpbmltYXRlbC5jby51YS93cC1jb250ZW50L3dvb191cGxvYWRzLzI0LXJlc3RvcmFuLWJpcy5qcGciO2k6MTA7czo3MDoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMjMtcmVzdG9yYW4tYmlzLmpwZyI7aToxMTtzOjY1OiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yMS0xNS1sb2dvLnBuZyI7aToxMjtzOjY1OiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8xOC1mYXZpY29uLmdpZiI7aToxMztzOjY2OiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8xNy1mYXZpY29uMi5naWYiO2k6MTQ7czo2NToiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTYtZmF2aWNvbi5naWYiO2k6MTU7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTUtbG9nby5wbmciO2k6MTY7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTQtbG9nby5wbmciO2k6MTc7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTMtbG9nby5wbmciO2k6MTg7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTItbG9nby5wbmciO2k6MTk7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTEtbG9nby5wbmciO2k6MjA7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTAtbG9nby5wbmciO2k6MjE7czo2MToiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvOS1sb2dvLnBuZyI7aToyMjtzOjY2OiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy84LTUtNzI4eDkwYS5qcGciO2k6MjM7czo2NjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvOC01LTcyOHg5MGEuanBnIjtpOjI0O3M6NjY6Imh0dHA6Ly9wcmVkcHJpbmltYXRlbC5jby51YS93cC1jb250ZW50L3dvb191cGxvYWRzLzgtNS03Mjh4OTBhLmpwZyI7fTwvbGk+PC91bD4=