Липень 26, 2017

Олександр Ярославський: Де я, а де політика? Я простий український хлопець з Харкова

грудень 25, 2010    Інтерв'юРаспечатать эту статью

Олександр Ярославський: Де я, а де політика? Я простий український хлопець з Харкова

Вам який чай – просто чорний чи наш червоний? – Запитує Олександр Ярославський.

А в чому різниця?

Коли п’єш червоний, то починаєш будувати дороги, стадіони і легко розлучатися з грошима, – жартує він.

Харківський мільярдер і власник клубу “Металіст” Олександр Ярославський усіляко намагається постати в образі благодійника, на свій страх і ризик вкладає гроші в проекти Євро-2012 з вялотекущей віддачею.

Однак ця людина не настільки простий, як намагається себе подати. У його гуморі відчувається цинізм великого бізнесмена.

Вкладені в Євро-2012 кошти рано чи пізно конвертуються в імідж Ярославського, і його слово важитиме в Харкові стільки ж, скільки Ахметова – у Донецьку. Це вплив, який нічим не вимірюється, але присутній як постійний фактор зразок атмосферного тиску.

Оглядини нового іміджу можна чекати 5 грудня – на своє 50-річчя Ярославський хоче відкрити заново відбудований стадіон “Металіст”.

Він дуже обережний зі словом – під час інтерв’ю виникає відчуття, що це не один з десяти найвпливовіших олігархів Україні, а іноземний інвестор, якому політкоректне чуття не дозволяє висловити всі свої думки вголос.

В результаті створюється суперечливе почуття: чи то ця людина дійсно недосяжно далекий від інтриг і політики, чи то настільки остерігається зайвих турбот, що вважає за краще не говорити вголос усе, що думає.

Олександр Ярославський призначив час інтерв’ю на ранній ранок у себе в офісі. Туманний київський Поділ, диван зі шкіри алігатора, рвані джинси і потрійний червоний чай з травами за власним рецептом.

Як завжди, цей день для нього почався з підйому о шостій ранку, занурення в Дніпро і шестикілометрового кросу по лісу.

– Ці процедури – спроба загартувати дух або абстрагуватися від навколишніх проблем?

– Ні, це просто дає мені комфортний стан душі і тіла. А з приводу проблем … Я вважаю, що в людини немає проблем. У нього є питання.

– Який вас сьогодні питання мучило найбільше?

– Вони мене взагалі не мучать, вони стоять на порядку денному. Я вважаю, що для мене сьогодні основне питання – це остаточно визначитися з експертами УЄФА за форматом стадіону в Харкові. Вони внесли деякі косметичні зауваження.

Ми ж реконструювали стадіон, а не будували новий. І терміни, за які ми це зробили, здивували навіть нас самих. Природно, ми переконали всіх, що можемо зробити швидко, але якісь речі не врахували. Хоча, якби ми так швидко не робили, ми б ніколи з резервного міста Євро-2012 не стали основним.

Я став депутатом, щоб у мене в дворі не їздили БТРи

– України занурюється в президентські вибори. Кого ви будете підтримувати?

– Нікого. Так до мене і за підтримкою ніхто не звертався.

– Вас влаштовує те, що в Україні відбувається?

– Так, мене все влаштовує. Погода от сьогодні гарна …

– Тобто вам все одно, хто буде президентом?

– Якщо я не впливаю на цей процес, навіщо ми будемо про це міркувати? Я не сиджу і не мрію. Можна сидіти без копійки грошей і мріяти: що б я спробував – червону ікру або чорну. А грошей немає навіть на кабачкову …

– Чи бачите ви принципову різницю між розвитком Україні при Тимошенко і Януковича?

– Мене цікавить тільки, як я зможу інсталюватися в цей формат. Думаю тільки про це. Ось я чекаю: оголосять переможця, пройде інавгурація, і я …

– З букетом до нового президента.

– Так. (Сміється)

– Скільки ви в радянський час пропрацювали в міліції?

– Я в міліції практично не працював. Закінчив вищі курси ОБХСС і був на стажуванні в міліції буквально півтора місяці. Лейтенантом, по-моєму. Навіть не пам’ятаю.

– Просто за вашими спробами не відповідати на питання відчувається досвід роботи в правоохоронних органах.

– Та ну що ви!

– Просте запитання – вас цікавить розвиток України як держави?

– Не цікавить. Тому що я на це не впливаю.

– Тобто ви б хотіли жити в якійсь іншій країні?

– Ніколи в житті! Я хотів би жити тільки у своєму рідному Харкові. І ніколи в якусь іншу країну я жити не поїду.

Просто це ви в Києві звикли у Верховній Раді міряти такими глобальними масштабами. А мені до душі питання простіше: наприклад, скільки цемент варто.

Мене цікавлять близькі речі, а не глобальні. Тому що у нас всі люди в країні живуть від виборів до виборів, які чергуються з частокольной періодичністю. Не встигли одні закінчитися, починаються наступні. Коли я зрозумів, що це безглузде заняття, то перестав про це думати.

Олександр Ярославський у своєму Київському офісі

– Ви мовчите про свої політичні вподобання, тому що обпеклися в 2004 році? За нашою інформацією, тоді Кучма збирав представників великого бізнесу і сказав: “Потрібно підтримати Януковича” …

– Ви звідки знаєте, що я там був? (Сміється)

– … І ви тоді, у 2004-му як умову підтримки сказали, що на “Укртатнафта” (Кременчуцький НПЗ) директором має повернутися Павло Овчаренко.

– Та ви що, ніколи такого не було! І що, хіба мені повернули “Укртатнафта”?

– Ні, вас обдурили. Тому з тих пір ви не говорите про переваги. Але ви ж підтримали Януковича?

– Звичайно. Я підтримав його як громадянин України. Прийшов і проголосував за Януковича.

– Ви вирішили назавжди піти з політики?

– Політики не мають вони. Ні, і не було. Може, була колись у Радянському Союзі …

Я люблю речі конкретні, які відчутні, і після яких є реальний результат. А що таке політика в Україну? Та ж робота в парламенті: депутат ходить, ходить, потім виїхав на Мальдіви або Сейшели, повернувся – і знову ходить, ходить. Це вічний процес, як річка. Човен по ній пливе і пливе. Витягнув її на берег, вона постояла, потім знову кинув, і вона знову пливе.

– Навіщо ж тоді в 2003 році ви стали народним депутатом?

– Щоб у мене в дворі не їздили БТРи.

Я на місці УЄФА діяв би так само

– Як ви оцінюєте ймовірність відмови Харкову в проведенні Євро-2012?

– Харкову не відмовлять! Даю за це 0%. Якщо в політиці я дійсно не знаю, як я буду інсталюватися при тому чи іншому президентові, то тут я точно знаю, що Харкову не відмовлять. Харків сьогодні – найдинамічніше місто з підготовки до Євро.

– Чому ж? Стадіон в Донецьку є, а у вас ще немає.

– Хіба питання у відкритті стадіону? У нас же чемпіонат у 2012 році, а ми відкриємо через місяць, у 2009.

– Як у Харкові з інфраструктурою для розміщення гостей?

– У нас краще, ніж скрізь. Є необхідне число готельних номерів. П’ятизіркових номерів потрібно 1240, з них сьогодні прийнято 200 з чимось. Це при тому, що три місяці тому не було жодного. Готелі покращують умови обслуговування, і їх приймають структури УЄФА.

– Ви займаєтеся готельним бізнесом?

– Ні.

– Куди саме ви інвестуєте особисті гроші в Харкові на Євро-2012? Стадіон, термінал в аеропорту?

– Щоб прибрати всі інсинуації, відразу розставлю крапки над “і”. Стадіон у Харкові – це обласна комунальна власність. З 600 мільйонів гривень, необхідних для його реконструкції, держава дала 140 з держбюджету, 50 мільйонів дало місто, і 80 мільйонів дала Харківська область. Це 270 мільйонів. Вважайте, решта дав я.

Ярославський показує Ющенко будівництво стадіону в Харкові. Фото прес-служби президента

У майбутньому харківський стадіон хочуть зробити акціонерним товариством, де була б державна частка акцій і частка інвестора.

– Ви отримаєте контрольний пакет?

– Який контрольний пакет? В ідеалі я хотів би, щоб у мене було 25%, щоб я вклав 140 мільйонів, а решта дали держбюджету – 246 мільйонів, а також 186 мільйонів – разом місто Харків і Харківська область.

– Ви ж людина прагматична, повинні відчувати свою вигоду.

– Тут немає прагматизму. Називайте це меценатством – як завгодно.

– Вам що, немає куди подіти 200 мільйонів?

– Є. Але необов’язково ж весь час кудись дівати. Усіх дивує це питання – і міліцію, і податкову.

– Вас перевіряли?

– Звичайно. Ніхто не може в це повірити! І чим більше не вірять, тим більше перевіряють. Вони думають: “Як же так, де ж тут підступ?” А я ще й три дороги побудував на свої гроші. Нонсенс! Привели до ладу цілий ряд будинків. Як це назвати?

– Підготовка інфраструктури до Євро-2012.

– Так, але я витратив на це десь близько 60 мільйонів гривень.

– Ви назву вже придумали для стадіону в Харкові?

– Так. Стадіон “Металіст”.

– “Металіст-Арена” …?

– Ніяких “арен” не буде, це ж не цирк. Просто стадіон “Металіст”.

Стадіон Металіст вже побудований

– Стадіон – це збитковий проект чи в майбутньому можливий якийсь прибуток?

– Сам стадіон – це назавжди збитковий проект. Навіть незважаючи на те, що там будуть ресторани, бутики.

– Але це все одно конвертується в якийсь вплив, підтримку городян …

– Моїм дітям буде без різниці. Це ж не матеріальні цінності, які потім можна буде конвертувати назад.

– Що ще, крім стадіону, є вашим проектом в Харкові під Євро-2012?

– Термінал в аеропорту. Юридично все виглядає так: аеровокзальний комплекс знаходиться на 49 років в оренді у моїй компанії, але при цьому залишається в міській комунальній власності. За аеродромного комплексу підписаний договір з містом, що після завершення будівництва нової смуги він перейде у власність держави. Так скрізь у світі: смуга – це власність держави.

– Ви інвестуєте тільки в термінал?

– Тільки в термінал. Він буде коштувати десь 64 мільйонів євро.

– Якщо стадіон “Металіст” спочатку збитковий проект, то за які строки можуть окупитися інвестиції в термінал?

– Цей період вимірюється десятками років. Дуже довгограючий проект.

– Щоб зробити аеропорт Харкова прибутковим, він має стати якимось транзитним вузлом в регіоні?

– Справа в тому, що термінал дозволяє збільшити пасажиропотік в 5-6 разів. З урахуванням збільшення пасажиропотоку змінюється і бізнес-привабливість об’єкта.

На сьогодні харківського аеропорту немає в цьому сенсі цього слова. Його просто не було. Існувало якась будівля сталінської споруди 1953-54 років, яку ми фундаментально реконструюємо в стилі тих часів. Ми будуємо новий термінал. 2 грудня ми закінчуємо всю зовнішню частину робіт по терміналу включно із склінням. І в зиму ми входимо з “теплом” усередині терміналу.

Ярославський показує Тимошенко макет аеропорту в Харкові. Фото прес-служби Ярославського

– Усі ці проекти ви робите на безконкурсній основі, тобто у вас не було конкурентів, тендер не проводився. Наскільки це чесно?

– Ну, візьміть, проведіть тендер – подивимося, хто на нього прийде? У Львові та Донецьку вже проводили тендер на будівництво аеропорту. Ніхто йти не хоче. Хоча, якщо б це була якась нафтова свердловина, я б там виявився останнім у черзі. Відтерли б конкуренти. (Сміється)

– Як ви оцінюєте дії президента Ющенка щодо ветування закону про виділення 9,8 мільярда гривень на Євро-2012? З цієї суми повинні були виділятися кошти на злітно-посадкову смугу в харківському аеропорту?

– Я це не аналізую, бо ситуація змінюється щодня. Для мене головне, щоб кошти були на рахунку будівельних компаній. З 727 мільйонів гривень, які потрібні на будівництво, на цей рік ми заказалі186. Отримали поки тільки 56 мільйонів. Тобто нам залишилися винні ще 130 мільйонів, при тому, що на наступний рік припадає левова частка грошей.

– Ви одночасно менеджер і державних, і приватних проектів по Євро-2012 в Харкові?

– Можна і так сказати. Я є координатором з підготовки Харкова до Євро, що визначено офіційним розпорядженням міської влади. У мене щоранку селектор о 7 годині ранку. Тому кожен день я знаю, скільки грошей надійшло на проекти Євро-2012.

Ось, у мене перший дзвінок був о 7 ранку (Ярославський показує телефон на загальний огляд, щоб показати час дзвінка)

– Який ризик крадіжки державними чиновниками на проектах Євро?

– Навіть не знаю, як відповісти на це питання. У Харкові я знаю, почім відбувається закупівля будматеріалів, і ціни на них не завищені.

Або ті ж стільці для стадіону. У мене в офісі стояло 12 примірників різних виробників. Ми вирішили купити у австрійців. Починали торгуватися з 60 доларів за стільчик, і вони, “плачу”, погодилися на 40 доларів. Я особисто з ними торгувався.

Ярославський показує крісла, відібрані для стадіону в Харкові. Фото прес-служби президента

– Мер Одеси Гурвіц образився, коли його місто не потрапило в число тих, які можуть приймати Євро, а його місце зайняв Харків. Він якось розповідав, що перед рішенням УЄФА ви провели зустріч з Суркісом за закритими дверима, після чого помінялися всі карти.

– Та це нісенітниця! Не було ніяких зустрічей. І Суркіс не вирішує питання, буде Євро-2012 чи не буде, і в яких містах, і в якому форматі. УЄФА – не та організація, щоб вона була під чиїмось каблуком.

– Тобто вплив Суркіса перебільшено?

– Звичайно, 100%! УЄФА – це чисто комерційна організація, яка нещадна і холоднокровна в прийнятті своїх рішень. І ніякими емоціями, вигуками, криками і істериками її не проймеш. УЄФА сльозам не вірить!

– А матеріальним заохоченням?

– Взагалі виключено, там все прозоро! Ви ж знаєте, чим закінчилися європейські скандали для окремих клубів в окремих країнах. Та й УЄФА як організація дуже цікава для органів правосуддя. Тому такими сумнівними речами не буде ніколи. І люди туди входять достатньо відомі, які не захочуть псувати собі життя.

УЄФА категорично забороняє озвучувати прогнози, які міста отримають Євро, а які – ні. Це виключно її прерогатива, і на нас була маса нарікань з боку УЄФА з приводу всіх наших заяв. Говорити про це за спиною УЄФА – це ознака поганого тону.

– Ви для себе зрозуміли, чому УЄФА взагалі зупинила вибір на Україну як країні проведення Євро-2012?

– УЄФА робить це, щоб розширювати географію своєї присутності, щоб збільшувався обсяг виручки. Тому що при проведенні Євро-2012 в Україні потенційно буде освоєна на перспективу нова велика територія. Люди приїдуть сюди на наступні чемпіонати, ліги чемпіонів. Це як філіальна мережа УЄФА.

Умовно кажучи, УЄФА – це як банк. Ось у мене була одна філія Укрсиббанку в Харкові, і я заробляв 3 копійки. Ось навіщо мені треба було будувати філії банку в Чернівцях, в Хмельницькому? Так само і УЄФА – будує філіальні мережі на земній кулі, щоб збільшити обсяг припливу грошей. Я, перебуваючи на місці комерційних менеджерів УЄФА, діяв би так само.

Ціна за ОПЗ завищена в три рази
– Що зараз відбувається навколо Одеського припортового заводу? Вам повернули 400 мільйонів гривень застави за участь в аукціоні?

– Я поняття не маю. Не стежу за цим.

– Хіба ви не брали участь у компанії “Нортіма”, яка виграла аукціон з приватизації ОПЗ?

– Ні. Я в “Нортімі” на сьогодні не є засновником. І грошей я не вносив.

– Однак Коломойський сказав, що ви з ним були партнерами при продажу ОПЗ.

– Так, ми і є партнери.

– Ви брали участь у створенні цього пулу інвесторів, який виграв конкурс?

– Ні, ним займався сам Ігор Валерійович. Я брав участь в процесі до початку його реалізації. Але коли я побачив, як все пішло, коли почалися скандали навколо ОПЗ, я зрозумів, що це більше політичний проект, ніж економічний. І я відійшов.

Олександр Ярославський йде на Банкову

– Чому ваше підприємство “Черкасиазот” подало до суду для скасування конкурсу по Одеському припортовому?

– Я думав, що таким чином зробимо більш прозорим цей конкурс. Я завжди хотів брати участь в Одеському припортовому заводі. Але я вважаю, що 5 мільярдів гривень – це не його ціна на сьогоднішній день. Вона завищена, як мінімум, в три рази.

– Невже ОПЗ має коштувати 200 мільйонів доларів?

– Менше. А що вас дивує? Я готовий був брати участь у приватизації ОПЗ в межах будь-якої ціни до, умовно, 200 мільйонів доларів.

– Рік тому за нього давали мільярд!

– “Євраз” рік тому теж коштував 50 мільярдів, а сьогодні коштує півтора мільярда.

– Але ОПЗ – це стратегічний об’єкт! Власник, щоб не сталося, завжди поверне свою вартість

– Що таке стратегічний об’єкт? Що, якщо ти став власником ОПЗ – ти володар Україні?! Ви уявляєте, що заплатили за ОПЗ, умовно кажучи, у шість разів більше його ціни. А коли ж тоді відбити свої гроші назад?

– На вашу думку, що було б правильно – продавати ОПЗ за такі гроші або поки не продавати взагалі?

– Його продають, починаючи з 1995 року. Думаю, сьогодні треба було б віддати за ту ціну, яка була оголошена за підсумками аукціону, тому що ОПЗ збитковий. Сьогодні держава, навпаки, докладає туди свої гроші.

Щоб поставити крапку на інсинуаціях навколо ОПЗ, я вважаю, що він має належати пулу українських заводів. Тільки українських. Стирол, Черкасиазот, Дніпроазот, Сєвєродонецький Азот і Рівнеазот. Ось це називається стратегічний національний інтерес.

– Так, але ОПЗ більше обслуговує російський бізнес!

– А українці багато беруть участь в російських бізнес-проектах? У нафти, в газі?

– Але це вже проблема слабкості української держави.

– Ви ж запитали мене, я ж не українська держава. Я простий український хлопець з Харкова.

– Так чому ж ви відкликали назад позов про заборону на приватизацію ОПЗ? Вас попросила Тимошенко?

– Ні. Хоча, коли їй треба, вона може поспілкуватися з будь-яким бізнесменом. Спілкувалася і зі мною.

А позов я відкликав, тому що питання перейшло в стадію політичну, а не економічне. А де я і де політика? Який мені був сенс у це влазити? Мені що, партію якусь підтримувати або кандидата в президенти? Ні!

– Після того, що сталося навколо ОПЗ, Коломойський увійшов у конфлікт з Тимошенко. А у вас відносини у прем’єром помінялися?

– Ні, не помінялися. У мене немає конфліктів ні з одним чиновником української влади. А якщо вас цікавить Ігор Валерійович, у вас є можливість поспілкуватися з ним.

Продовження інтерв’ю: Олександр Ярославський: Мені все одно, ринок котитися вниз або злітає вгору. Головне, щоб не стояв на місці

Мітки:








PHVsPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9jb250ZW50PC9zdHJvbmc+IC0gdHJ1ZTwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2FkX2NvbnRlbnRfYWRzZW5zZTwvc3Ryb25nPiAtIDxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPVwiLy9wYWdlYWQyLmdvb2dsZXN5bmRpY2F0aW9uLmNvbS9wYWdlYWQvanMvYWRzYnlnb29nbGUuanNcIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0g0J/RgNC10LTQv9GA0LjQvdC40LzQsNGC0LXQu9GMICjQkiDRgdGC0LDRgtGM0LUpIC0tPg0KPGlucyBjbGFzcz1cImFkc2J5Z29vZ2xlXCINCiAgICAgc3R5bGU9XCJkaXNwbGF5OmlubGluZS1ibG9jazt3aWR0aDo0NjhweDtoZWlnaHQ6MTVweFwiDQogICAgIGRhdGEtYWQtY2xpZW50PVwiY2EtcHViLTMyNzE1MzExMjk0MzQ3ODBcIg0KICAgICBkYXRhLWFkLXNsb3Q9XCIxOTc4NTgzNDQxXCI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlIHx8IFtdKS5wdXNoKHt9KTsNCjwvc2NyaXB0PjwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2FkX2NvbnRlbnRfaW1hZ2U8L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yOS1yZXN0b3Jhbi1iaXMuanBnPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYWRfY29udGVudF91cmw8L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvZW50cmVwcmVuZXVyc2hpcC9wcmFjdGljZS9vcGVuLXJlc3RhdXJhbnQ8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9oZWFkZXI8L3N0cm9uZz4gLSB0cnVlPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYWRfaGVhZGVyX2NvZGU8L3N0cm9uZz4gLSA8c2NyaXB0IGFzeW5jIHNyYz1cIi8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzXCI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tINCf0YDQtdC00L/RgNC40L3QuNC80LDRgtC10LvRjCAoVG9wKSAtLT4NCjxpbnMgY2xhc3M9XCJhZHNieWdvb2dsZVwiDQogICAgIHN0eWxlPVwiZGlzcGxheTppbmxpbmUtYmxvY2s7d2lkdGg6NDY4cHg7aGVpZ2h0OjYwcHhcIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD1cImNhLXB1Yi0zMjcxNTMxMTI5NDM0NzgwXCINCiAgICAgZGF0YS1hZC1zbG90PVwiODAyNTExNzA0OVwiPjwvaW5zPg0KPHNjcmlwdD4NCihhZHNieWdvb2dsZSA9IHdpbmRvdy5hZHNieWdvb2dsZSB8fCBbXSkucHVzaCh7fSk7DQo8L3NjcmlwdD48L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9oZWFkZXJfaW1hZ2U8L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yOC1yZXN0b3Jhbi1iaXMtcy5qcGc8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9oZWFkZXJfdXJsPC9zdHJvbmc+IC0gaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL2VudHJlcHJlbmV1cnNoaXAvcHJhY3RpY2Uvb3Blbi1yZXN0YXVyYW50PC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYWRfbGVhZGVyYm9hcmRfZjwvc3Ryb25nPiAtIHRydWU8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9sZWFkZXJib2FyZF9mX2NvZGU8L3N0cm9uZz4gLSA8b2JqZWN0IHdpZHRoPVwiNzI4XCIgaGVpZ2h0PVwiOTBcIiBjb2RlYmFzZT1cImh0dHA6Ly9kb3dubG9hZC5tYWNyb21lZGlhLmNvbS9wdWIvc2hvY2t3YXZlL2NhYnMvZmxhc2gvc3dmbGFzaC5jYWIjdmVyc2lvbj02LDAsMjksMFwiIGNsYXNzaWQ9XCJjbHNpZDpkMjdjZGI2ZS1hZTZkLTExY2YtOTZiOC00NDQ1NTM1NDAwMDBcIj48cGFyYW0gdmFsdWU9XCIvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy84LTUtNzI4eDkwYS5zd2ZcIiBuYW1lPVwibW92aWVcIj48cGFyYW0gdmFsdWU9XCJoaWdoXCIgbmFtZT1cInF1YWxpdHlcIj48ZW1iZWQgd2lkdGg9XCI3MjhcIiBoZWlnaHQ9XCI5MFwiIHR5cGU9XCJhcHBsaWNhdGlvbi94LXNob2Nrd2F2ZS1mbGFzaFwiIHBsdWdpbnNwYWdlPVwiaHR0cDovL3d3dy5tYWNyb21lZGlhLmNvbS9nby9nZXRmbGFzaHBsYXllclwiIHF1YWxpdHk9XCJoaWdoXCIgYmdjb2xvcj1cIiNmZmZmZmZcIiBzcmM9XCIvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy84LTUtNzI4eDkwYS5zd2ZcIj48L29iamVjdD48L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hZF9sZWFkZXJib2FyZF9mX2ltYWdlPC9zdHJvbmc+IC0gaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvOC01LTcyOHg5MGEuanBnPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYWRfbGVhZGVyYm9hcmRfZl91cmw8L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vYXJ0ZXhtZWRpYS5jb20udWE8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hbHNvX3NsaWRlcl9lbmFibGU8L3N0cm9uZz4gLSB0cnVlPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYWxzb19zbGlkZXJfaW1hZ2VfZGltZW50aW9uc19oZWlnaHQ8L3N0cm9uZz4gLSAxMTU8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19hbHRfc3R5bGVzaGVldDwvc3Ryb25nPiAtIGRlZmF1bHQuY3NzPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fYXJjaGl2ZV9wYWdlX2ltYWdlX2hlaWdodDwvc3Ryb25nPiAtIDE1MDwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2FyY2hpdmVfcGFnZV9pbWFnZV93aWR0aDwvc3Ryb25nPiAtIDE1MDwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2F1dG9faW1nPC9zdHJvbmc+IC0gdHJ1ZTwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2NhdF9tZW51PC9zdHJvbmc+IC0gdHJ1ZTwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2NvbnRhY3RfcGFnZV9pZDwvc3Ryb25nPiAtIDEzNjQ8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19jdXN0b21fY3NzPC9zdHJvbmc+IC0gPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fY3VzdG9tX2Zhdmljb248L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy9mYXZpY29uLmljbzwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2V4Y2VycHRfZW5hYmxlPC9zdHJvbmc+IC0gdHJ1ZTwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2ZlYXR1cmVkX2ltYWdlX2RpbWVudGlvbnNfaGVpZ2h0PC9zdHJvbmc+IC0gMzcwPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fZmVhdHVyZWRfc2lkZWJhcl9pbWFnZV9kaW1lbnRpb25zX2hlaWdodDwvc3Ryb25nPiAtIDc1PC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fZmVhdHVyZWRfdGFnPC9zdHJvbmc+IC0gPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fZmVhdHVyZWRfdGFnX2Ftb3VudDwvc3Ryb25nPiAtIDU8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19mZWVkYnVybmVyX3VybDwvc3Ryb25nPiAtIDwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2dvb2dsZV9hbmFseXRpY3M8L3N0cm9uZz4gLSA8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19oaWdobGlnaHRzX3Nob3c8L3N0cm9uZz4gLSB0cnVlPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29faGlnaGxpZ2h0c190YWc8L3N0cm9uZz4gLSBwcmFrdGljaGVza2l5LXNvdmV0PC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29faGlnaGxpZ2h0c190YWdfYW1vdW50PC9zdHJvbmc+IC0gMzwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX2hpZ2h0bGlnaHRzX2ltYWdlX2RpbWVudGlvbnNfaGVpZ2h0PC9zdHJvbmc+IC0gNzU8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19sb2dvPC9zdHJvbmc+IC0gaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMzItMzAtbG9nby5wbmc8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19tYW51YWw8L3N0cm9uZz4gLSBodHRwOi8vd3d3Lndvb3RoZW1lcy5jb20vc3VwcG9ydC90aGVtZS1kb2N1bWVudGF0aW9uL3RoZS1qb3VybmFsLzwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX25hdl9leGNsdWRlPC9zdHJvbmc+IC0gPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fcmVjZW50X2FyY2hpdmVzPC9zdHJvbmc+IC0gIzwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX3Jlc2l6ZTwvc3Ryb25nPiAtIGZhbHNlPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fc2hvcnRuYW1lPC9zdHJvbmc+IC0gd29vPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fc2luZ2xlX3Bvc3RfaW1hZ2VfaGVpZ2h0PC9zdHJvbmc+IC0gMzUwPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fc2luZ2xlX3Bvc3RfaW1hZ2Vfd2lkdGg8L3N0cm9uZz4gLSAyOTM8L2xpPjxsaT48c3Ryb25nPndvb19zbGlkZXJfaGVhZGluZzwvc3Ryb25nPiAtINCf0L7RgdC70LXQtNC90LjQtSDQv9GD0LHQu9C40LrQsNGG0LjQuDwvbGk+PGxpPjxzdHJvbmc+d29vX3RoZW1lbmFtZTwvc3Ryb25nPiAtIFRoZSBKb3VybmFsPC9saT48bGk+PHN0cm9uZz53b29fdXBsb2Fkczwvc3Ryb25nPiAtIGE6MjU6e2k6MDtzOjY1OiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8zMy1mYXZpY29uLmdpZiI7aToxO3M6NjU6Imh0dHA6Ly9wcmVkcHJpbmltYXRlbC5jby51YS93cC1jb250ZW50L3dvb191cGxvYWRzLzMyLTMwLWxvZ28ucG5nIjtpOjI7czo2NToiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMzEtMzAtbG9nby5wbmciO2k6MztzOjYyOiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8zMC1sb2dvLnBuZyI7aTo0O3M6NzA6Imh0dHA6Ly9wcmVkcHJpbmltYXRlbC5jby51YS93cC1jb250ZW50L3dvb191cGxvYWRzLzI5LXJlc3RvcmFuLWJpcy5qcGciO2k6NTtzOjcyOiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yOC1yZXN0b3Jhbi1iaXMtcy5qcGciO2k6NjtzOjcyOiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yNy1yZXN0b3Jhbi1iaXMtcy5qcGciO2k6NztzOjcwOiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yNi1yZXN0b3Jhbi1iaXMuanBnIjtpOjg7czo3MDoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMjUtcmVzdG9yYW4tYmlzLmpwZyI7aTo5O3M6NzA6Imh0dHA6Ly9wcmVkcHJpbmltYXRlbC5jby51YS93cC1jb250ZW50L3dvb191cGxvYWRzLzI0LXJlc3RvcmFuLWJpcy5qcGciO2k6MTA7czo3MDoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMjMtcmVzdG9yYW4tYmlzLmpwZyI7aToxMTtzOjY1OiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8yMS0xNS1sb2dvLnBuZyI7aToxMjtzOjY1OiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8xOC1mYXZpY29uLmdpZiI7aToxMztzOjY2OiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy8xNy1mYXZpY29uMi5naWYiO2k6MTQ7czo2NToiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTYtZmF2aWNvbi5naWYiO2k6MTU7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTUtbG9nby5wbmciO2k6MTY7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTQtbG9nby5wbmciO2k6MTc7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTMtbG9nby5wbmciO2k6MTg7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTItbG9nby5wbmciO2k6MTk7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTEtbG9nby5wbmciO2k6MjA7czo2MjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvMTAtbG9nby5wbmciO2k6MjE7czo2MToiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvOS1sb2dvLnBuZyI7aToyMjtzOjY2OiJodHRwOi8vcHJlZHByaW5pbWF0ZWwuY28udWEvd3AtY29udGVudC93b29fdXBsb2Fkcy84LTUtNzI4eDkwYS5qcGciO2k6MjM7czo2NjoiaHR0cDovL3ByZWRwcmluaW1hdGVsLmNvLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvd29vX3VwbG9hZHMvOC01LTcyOHg5MGEuanBnIjtpOjI0O3M6NjY6Imh0dHA6Ly9wcmVkcHJpbmltYXRlbC5jby51YS93cC1jb250ZW50L3dvb191cGxvYWRzLzgtNS03Mjh4OTBhLmpwZyI7fTwvbGk+PC91bD4=