Предприниматель | Информационно-аналитический журнал - Part 60

Ігор Коломойський: Я б радив не розслаблятися – криза ще не пройшла

Першу частину цього інтерв’ю читайте тут: Ігор Коломойський: Між нами з Пінчуком гарантів бути не може – ми самі собі гаранти

— У період кризи Приватбанк отримав 7 мільярдів рефінансування. Як ви їх отримували — по домовленості?

— Ні. Абсолютно офіційним шляхом.

— Ходили розмови, що за це рефінансування платять хабарі …

— Ну не знаю. що там кажуть — нас це ніяк не торкнулося. Не було ні те, що натяку — навіть напівнатяку.

— Хто, на вашу думку, виявився більш підготовленим до кризи і ефективно з нею бореться: влада чи бізнес?

— Криза була досить важкий … Мені складно оцінити, хто як себе вів — таке в Україну відбулося вперше. І я вам скажу, не тільки реакція української влади, але й інших держав була не дуже адекватною на перших порах. За великим рахунком, від української влади не сильно багато залежало. Я б назвав цю кризу об’єктивною реальністю, яка існувала поза бажання, чи небажання реакції української влади чи бізнесменів. А з чим боротися? Не, ну можна було з чим—то й боротися, але епіцентр кризи був не в Україну, тому й боротися не з чим. Він був настільки глобальним в порівнянні з можливостями української влади та бізнесу, що єдиний шлях? який їм залишався — це якось пристосуватися і починати жити в нових умовах.

— Ви весь час говорите про кризу в минулому часі. Ви вважаєте, що він вже пройшов?

— Ні, ще не пройшов. Треба дочекатися осені. Першим сигналом про те, що криза минула може бути повернення до рівня виробництва в докризовий час. Або хоча б позитивна динаміка. Цього поки що немає. Так що я б радив не розслаблятися — ми не стоїмо біля керма світовій економіці і особливо ні на що не впливаємо.

— Зараз всі, у кого є вільні ресурси, намагаються купувати якісь активи. Яку суму ви витратили на придбання в період кризи?

— Давайте, ми суму не будемо обговорювати. В цілому ми посилилися в різних галузях нашого холдингу. Хоча у феросплавному бізнесі ми не наростили потужності, не купували нічого. Провели тільки якісь ремонти і намагалися підлаштовуватися під вимоги ринку в умовах кризи. А в цілому, десь отримали нові активи, десь отримали нові родовища стали, десь — елементи інфраструктури. Ну і, природно, купували все по кризовим цінами, недорого. Ось, зокрема, зміцнилися в нафтовому бізнесі, у нас зараз все ще триває оформлення досить складною угоди з автозаправних станцій під брендом “Альфа—Нафта—продукти” …

— Але по факту — заправки вже у вашому портфелі?

— Ні. Є загальне розуміння і домовленість про купівлю якоїсь кількості заправок. Але говорити те, що гроші сплачені, і товар вже переписаний на нас ще рано. І я думаю, це оформлення буде тривати досить довго, тому що якщо заправки будуть чимось обтяжені, я їх просто не куплю. Наприклад, я елементарно не заплачу гроші, якщо вони будуть в заставі.

— Наскільки я розумію, ви наполягаєте на тому, щоб ці АЗС були виведені зі структури застав “Укпромбанку”?

— Ви знаєте, я переглядаю іноді пресу і читаю, що Коломойський зібрався виводити якісь заправки тощо …. Я, звичайно, розумію, що це маячня, але давайте, я вам все ж поясню. Все просто: ми хочемо купити чистий, нічим не обтяжений товар — заправки. Я всього лише проявив зацікавленість, сказав, що готовий купити це майно, але коли почали розбиратися, товар виявився закладеним. Ми говоримо продавцеві, добре: давай ми заплатимо гроші, і ти частиною виплатиш кредити, а частина забереш собі.

Ви ж розумієте, що я не хочу купити заправки, щоб потім до мене прийшли кредитори того ж Укрпромбанку і сказали, що вони через мене залишилися ні з чим. В принципі продавець з нами згоден, порозуміння є.

І зараз всім цим процесом займаємося не ми, а продавець заправок. Ми купуємо активи, а очищення цих активів від зобов’язань — це проблема продавця, який свого часу закладав ці заправки у свій же банк. Але те, що заправки виводяться із застави, зовсім не означає, що хтось не збирається погашати кредити під ці застави.

— А чому тоді предмет судових розглядів?

— Я так розумію, що якісь заправки були неправильно оформлені, якісь, наприклад, було закладено під два—три кредити і так далі. І зараз десь хтось з чимось не згоден. Адже там яка ситуація: раніше банком управляли власники, а тепер прийшов тимчасовий керуючий, призначений Нацбанком, який стежить, щоб усі активи залишилися в цілості й схоронності. Він там проводять якісь перевірки, за результатом яких вони повинні прийняти рішення або про рекапіталізацію, або про націоналізацію, може, ліквідації … ми не в курсі, що зараз робиться в Укрпромбанку.

З іншого боку, власники банку мають під угоду зі мною вивести частину активів з під застави. І, природно, тимчасовий керуючий бореться за те, щоб може десь більше грошей заплатили або погасили не один а два кредити і так далі … В цьому і суперечка. Але до нас це ніякого відношення не має. Угода насправді досить складна. Раз на місяць я запитую, і мені кажуть, що процедура начебто просувається, все нормально.

Багато хто говорить, що через те, що ви і продавець намагаєтеся вивести заправки з—під застав, гальмується вся процедура рекапіталізація банку, і, що теоретично вам простіше розвалити банк і звільнити заправки, ніж продовжувати цей тривалий процес … < / strong>

— Причому тут ми? Цей банк ніколи мені не належав. Він належить самим же продавцям заправок, і вони там самі між собою повинні розбиратися.

Зрозумійте, там всього близько 200 закладених під кредити заправок. Кожна заправка — це окремий пакет документів. Тобто, 200 заправок — 200 пакетів документів. І розібратися з ними — це складна і тривала робота. Але знову ж таки, я цим особисто не займаюся …

Головні конкуренти по Одеському припортовому заводу — росіяни

— Чи збираєтеся ви брати участь у приватизації Одеського припортового заводу (ОПЗ)?

— Так, звичайно. Але поодинці ми його купувати не збираємося. ОПЗ, звичайно, гарне підприємство, але так щоб віддати за це півжиття або півцарства ми не готові.

— Чому? Немає вільних ресурсів?

— На даний момент стартова ціна підприємства оголошена в районі 500 мільйонів доларів — 4 млрд гривень. Я не буду говорити, чи є у мене в наявності такі кошти чи ні, але я не збираюся витрачати такі гроші на ОПЗ в такій ситуації. Не тому що ОПЗ стільки не коштує, а тому що ми не знаємо, що буде осеньюі до чого взагалі готуватися: чи буде друга хвиля кризи, не буде другої хвилі кризи. А ще у нас в країні вибори на носі …

— Якщо не один, то з ким ви збираєтеся брати участь в торгах?

— З усіма, хто буде готовий з нами співпрацювати в цьому питанні. Весь список, з ким ми ведемо переговори, я вам називати не можу, бо це таємниця переговорів. Можу сказати тільки, що ми вже точно знайшли взаєморозуміння з власниками черкаського “Азоту” ( Олександр Ярославський — УП ). Це поки що єдині наші партнери, але ми продовжуємо вести переговори з власниками багатьох інших заводів.

— Тобто в цьому складі ви поки ще теж не готові брати участь?

— Ні, чому ж. Удвох ми вже думаємо. Удвох треба викладати вдвічі менше — вже легше, втрьох буде ще легше …. Ще ж адже невідомо, яку суму треба буде акумулювати. Я думаю, максимальна ціна може дійти до мільярда доларів. Це якщо буде багато учасників і буде ажіотаж. А може бути й так, що особливо охочих не буде і можна буде забрати за стартовою ціною ( сміється ).

— Кого ви вважаєте своїм головним конкурентом на цьому аукціоні?

— Ще не знаю — ніхто не виявився. Але думаю, обов’язково буде брати участь норвезька Yara. Правда, враховуючи, що там велика частка державного капіталу, в лобову вона брати участь не зможе. Справа в тому, що за українським законодавством в приватизації не може брати участь компанія, в якій понад 25% частки іншої держави. Тоді це вже не приватизація, а продаж активу іншій державі — потрібні міжурядові угоди і т.п. Тому Yare доведеться взяти якихось партнерів. Ще будуть учасники і з російського боку — Сибур, Еврохим ….

— Я так розумію, вони і можуть стати головними конкурентами?

— Думаю, так. Вони завжди головні конкуренти. В принципі росіяни на Україну — найголовніші конкуренти.

— А наскільки взагалі раціональна така приватизація в період кризи?

— З точки зору держави, я вважаю, не раціонально. Я вважаю, що під час кризи приватизацію треба зупиняти.

— Як ви думаєте, чому Віктор Ющенко погодився на продаж заводу разом з аміакопроводу?

— А я, до речі, не знаю, погодився він чи ні. Мені здається, що останнім часом Ющенко намагався не впливати на цей процес. Адже минулорічний конфлікт навколо ОПЗ більше був пов’язаний зі зміною голови Фонду держмайна, а завод був усього лише приводом.

— А вас як потенційного майбутнього власника заводу не лякає, що ви не будете мати контроль над стратегічно важливим об’єктом, я маю на увазі аміакопровід: за умовами конкурсу тарифи на перевалку буде регулювати держава, а не власник заводу?

— Ну … будуть регулювати і будуть — а нам яка різниця? Я взагалі вважаю, що мета не захопити цю перевалку, а купити завод. Адже перевалка важлива тільки для виробників аміаку, а, наприклад, у Дніпроазоту і Черкасиазот не так вже й багато товарного аміаку. Аміакопровід має велике значення для російських компаній, наприклад, для Тольятінского заводу, з українських — може, ще для Горлівки …

Взагалі, я вважаю, що українські виробники азотних добрив вже давно повинні були створити якусь подобу якоїсь зовнішньоторговельної організації. Який—небудь “Украміак”, або “Внешхім”, або “Укрхім” …, щоб консолідувати обсяги азотних добрив, які йдуть на експорт. Бо потужності шести українських заводів в сукупності становлять близько 10—11% світового ринку цієї продукції. Принаймні, колись так було. І якщо об’єднати зусилля з торгівлі азотними добривами, цілком реально впливати на світові ціни. А це допоможе демпфувати збільшення собівартості через збільшення цін на газ.

“1 +1” не буде обслуговувати ні Тимошенко, ні Януковича, ні Ющенка

— У скільки обійшлася покупка 49% “1 +1”?

— Я зараз перебуваю в процесі угоди, згідно якої я повинен внести 100 мільйонів доларів у спільну компанію та акції каналу ТЕТ, а СМЕ повинен внести 100% акцій “1 +1” і каналу “Кіно” і ця компанія буде розподілена 51% на 49 %.

Те, якщо не вважати, що в мене є ще акції СМЕ, акції “1 +1” обійдуться мені в 100 мільйонів плюс канал ТЕТ. Я думаю, що сьогодні в умовах кризи ТЕТ можна оцінити мінімум ще в 100 мільйонів, а в минулому році можна було і в 200 мільйонів оцінити. Ось і рахуйте …

— Виходить зараз ви платите близько двохсот … Це недорого, враховуючи, що за недавнього найближчого конкурента — “Інтер” — ще недавно акціонери просили мільярд ….

— Хвилиночку! Коли за “Інтер” давали мільярд, тоді і ТЕТ коштував 200 ( сміється ). Чому ж тоді мало? Ви ж читаєте заяви з приводу “плюсів”: Фуксман щось говорив, Раднянскій, Профмедіа робило якісь заяви. … Вони пропонували від 300 до 400 мільйонів за 100%. Так що якщо брати верхню позначку, то якраз так і виходить — 200 мільйонів.

А чи не простіше було погодитися на умови Фуксмана і Р однянского та купити канал за півціни?

— Це не зовсім коректне питання, тому що Фуксман і Роднянський взагалі хотіли викинути мене з угоди. Вони взяли з мене повну суму і відмовилися оформити на мене акції, прикриваючись тим, що їм нібито це забороняв СМЕ. Але якби не було тієї угоди з Фуксманом і Роднянським, не було б і цієї сьогоднішньої угоди — це не два різних події. І покупку тоді і зараз не можна розглядати як дві окремі угоди.

— У вас є плани стати єдиним власником всього пакету акцій “1 +1”?

— Ну … хіба що СМЕ запропонує мені купити їх частку — все може бути. Але в цьому немає ніякого сенсу для СМЕ. Справа в тому, що якщо у публічній компанії немає контрольного пакета — їй немає сенсу володіти міноритарними пакетами, тому що тоді актив не входить в консолідовану звітність.

— Тобто такі переговори навіть не велися?

— Ні. Сьогодні ми домовилися за угодою, в якій їм належить 51% і зараз обговорюємо принципи співпраці. Так як я можу зараз починати вести переговори про те, щоб вони взагалі пішли? Або навіть думати про це? Тоді я б мав вже зараз їм це відкрито сказати — навіщо тоді робити цю компанію? Питання ще в тому, навіщо мені це треба? Хто тоді буде керувати каналом? Вони транснаціональна телевізійна компанія, у них станції по всій Європі. А я що, телевізійник? Я сам цим займатися не буду, тобто мені треба когось наймати. А навіщо, якщо вони професіонали в цій справі.

— Зараз ви займаєтеся оперативним управлінням процесів на каналі?

— Взагалі не займаюся. Жодного мого людини на каналі немає.

— Кажуть, що Ткаченко — ваш чоловік …

— Ні, ну послухайте, так можна зробити людиною Коломойського кого завгодно. Це нагадує мені фільм “Нові пригоди невловимих”, там, де Буба Касторський на допиті в контррозвідці запитував — у вас і в Буенос Айресі свої люди є.

— Ви вже можете припустити, які зміни відбудуться в складі менеджменту каналу після закінчення угоди?

— По закінченню угоди у мене не буде права міняти менеджмент каналу. А впливати на призначення я можу і сьогодні — я входжу до наглядової ради каналу. На даний момент і мене і СМЕ повністю влаштовує Ткаченко. Я взагалі намагаюся не втручатися в роботу каналу, тому що там працюють професіонали. Адріан Сарбу ( виконавчий директор СМЕ — УП ), наприклад, для мене великий авторитет — він великий професіонал.

— Але останнім часом показники каналу падають і це не секрет. І хіба ви як бізнесмен не повинні бути зацікавлені в зміні менеджменту, який не може впоратися з ситуацією?

— Всі говорять про падіння рейтингів, а я вважаю, що це ж не відбувається протягом одного дня. На справді, сьогодні ми розсьорбуємо ту політику, яку вели ще Фуксман і Роднянський. Коли вони зрозуміли, що йдуть на вихід, вони зробили все, щоб зруйнувати ці канали. Більше того, у Роднянського був чіткий конфлікт інтересів: він був у СТС, а СТС входив на український ринок і він свідомо створював ситуацію для того щоб полегшити цей процес. Роднянський вів переговори з Лаудером, пропонував якісь спільні проекти, а в якості аргументів наводив те, що “плюси” все одно падає, все одно все погано ….

Так що подивимося. Результати роботи нинішнього менеджменту ми побачимо в новому сезоні: проаналізуємо рейтинги, реально оцінимо роботу колективу і потім вирішимо, куди ми рухаємося.

— Кого запропонуйте до складу наглядової ради? У ЗМІ з’являлася інформація, що Новикова …

— Я поки не знаю, хто це буде. Але Новикова — навряд чи, він же зампредбанка, він що за сумісництвом буде там працювати? Поки я не знаю. Буде день — буде їжа.

— Якщо бути реалістами, складно повірити в те, що на майбутніх президентських виборах ви не будете використовувати телеканал ….

— У якому сенсі?

— Як виборчий ресурс. Наприклад, як телеканал Інтер.

— Зачекайте секундочку. Порівнювати “плюси” та Інтер як мінімум некоректно. Інтер належить конкретним фізичним особам, хтось говорить, наполовину Фірташу, наполовину Хорошковському, а хтось — що повністю Хорошквоскому.

А “1 +1” належить публічної американській компанії і управляється за чітко виписаною схемою, яка відповідає корпоративному праву публічних компаній, яке діє в тому числі на території Сполучених штатів. І там ніхто не грається і ніхто не жартує. Я, наприклад, у цій публічній телекомпанії, як член ради директорів підписував цілу присягу про те, що повинен робити, і що ні. Зокрема, якщо я дізнаюся про якісь негативні речі що стосуються свободи слова, я повинен всіх про це інформувати і кричати “Гвалт! Рятуйте!”. Тому не можна порівнювати процес управління “плюсами” і процес управління Інтером.

У мене немає, наприклад, права підняти слухавку, зателефонувати Ткаченку і запитати, “що ти там поставив у сюжеті” або “може ти щось там поміняти”. Це impossible, розумієте?! Неприпустимо і неможливо.

Якщо я собі дозволю давати Ткаченку вказівки, а він потім повідомить про це раді директорів, то у мене є прекрасний шанс опинитися в американській в’язниці.

— Все може бути і не так грубо. І справа не в Ткаченко, який може і не подзвонити. На кону — пост президента і якщо у вас буде можливість на це побічно вплинути, то для вас ризик може бути виправданим.

— По—перше, Ткаченко теж нормальна людина. По—друге, подумайте, а мені треба залежати від того подзвонить Ткаченко чи ні? Чи, може, я в президенти йду?! Який вплив може коштувати того, щоб я потім попав в американську в’язницю?

— Ваш опис виглядає якось утопічно в українських реаліях. Адже на сьогоднішній день і “1 +1” часто не є зразком об’єктивності.

— Це проблема всієї української журналістики — вони думають, що якщо канал необ’єктивний, то в цьому вина власників, а не журналістів. Ми зараз не будемо торкатися Інтера — там все зрозуміло: Тож усе бачили і чули, особливо знаменитий ефір взимку, коли Фірташ був на Свободі. І це пояснювати не треба.

“1 +1” на відміну від інших телеканалів змушений бути об’єктивним каналом. І якщо якась необ’єктивність прослизає в якихось моментах, то це відбувається не тому, що керують процесом або ляльководів господарі, а тому, що журналісти дозволяють собі висловлювати свої думки і стають на чийсь бік, хоча не мають на це права .

— Я вам задам питання, яким переймається більшість політиків і журналістів. Багато хто з них побоюються, що на майбутніх президентських “1 +1” буде обслуговувати інтереси Юлії Тимошенко. Ви як акціонер можете гарантувати, що це не трапиться?

— Я можу зараз вам сказати, що навіть якщо хтось і захоче, щоб цей канал когось обслуговував, він не зможе цього домогтися. Ні зараз, ні потім. І це стосується не лише БЮТ або Тимошенко, це також стосується Партії регіонів і Януковича, “Нашої Україна” і Ющенко. Це не—мож—ли—во!

Навіть коли в мене буде цей пакет, я не зможу і за процедурою я не буду керувати каналом — це буде робити СМЕ. І так як я не збираюся виходити з СМЕ, то я буду перебувати під присягою.

Бути нечесним каналом “плюсів” не дозволяє його структура. Це канал, на якому працюють цивілізовані іноземні стандарти. І навіть ті прояви, які іноді можуть бути — це проблема журналістів, тобто ваших колег — їх неохайності або їх непрофесіоналізму. А з боку власників це неможливо.

— І останнє. Скажіть, у чому все—таки суть вашого конфлікту з Михайлом Бродським?

— У нас немає ніякого конфлікту. І взагалі, я не буду обговорювати в ЗМІ якісь свої особисті стосунки з друзями й товаришами. Я вам можу сказати тільки одне — ви дивилися фільм Біг? Там був такий герой Корзухин Парамон Ілліч — він же Парамоші, якого геніально зіграв Євстигнєєв. Він програв у карти, розрахувався, а потім плакав, що в нього забрали гроші. Так і Бродський — він програв суперечку, з нього всі отримали, а тепер він незадоволений, що з нього всі отримали. Це був особистий суперечка — я не буду обговорювати. З Бродського отримали великі гроші, а тепер він плаче, що його несправделіво обібрали. А після його виходу до преси, я з ним не спілкуюся. Враховуючи характер Бродського — у нас був посередник, який перед вступом в суперечку зібрав з учасників гроші, а після віддав все переможцю. А так би Бродський ще довго не розрахувався. Він же несамовитий, тому хто на нього звертає увагу?

— Сам Бродський стверджує, що посередником був Сергій Тігіпко …

— Ні, Тігіпко не був посередником — хай не наговорює на кандидата президенти і не втягує в якісь приватні розбірки. Якщо він подасть на Бродського в суд, я буду свідком з його боку і готовий підтвердити, що це був не він.

Ігор Коломойський: Між нами з Пінчуком гарантів бути не може – ми самі собі гаранти

… в далекому 96-му Ігор Коломойський з трьома своїми партнерами – Геннадієм Боголюбовим, Олексієм Мартиновим і покійним Львом Милославським їхали на обід в офіс Приватбанку, де їх чекав Сергій Тігіпко. Під час їжі Тігіпка як би між іншим повідомив, що за три мільйони купив близько десяти відсотків акцій Дніпродзержинського азоту. Їжа за столом припинилася …

– Яких три мільйони?! – Запитали у Тігіпка.

– Доларів.

– Доларів?! А що таке – акції?!

– Ну, акції підприємства, – продовжував керівник банку.

– Це зрозуміло! А як вони виглядають?!

– Ну … це рядок в комп’ютері – написано 10% – Приватбанк.

– І за це три мільйони?! – Обурювалися партнери. У ті дні Коломойський з друзями все ще продовжували торгувати корейськими комп’ютерами з Москви. Ігри з акціями здавалися їм бутафорією. Але минуло менше десяти років, і Приватбанк став одним з найбільших гравців на ринку цінних паперів, а група Приват знайшла славу самого агресивного рейдера в країні.

До кризи 2008-2009 років Ігор Коломойський виявився підготовленим краще за багатьох конкурентів. За кілька місяців до обвалу ринку, Приват вдало продав майже всі свої металургійні активи російському Євразу і зустрів кризу з великою сумою вільних ресурсів. З усіх олігархів у країні, Ігор Коломойський найменше скаржиться на кризу і, користуючись політичною кон’юнктурою і обвалом цін, продовжує посилювати свої позиції.

Ми записували це інтерв’ю по телефону – Ігор Коломойський, зараз перебуває на відпочинку в Греції, де він, за його словами, переховується від амброзії. За бажанням бізнесмена, бесіда була розділена на два блоки – економічний і політичний. Політична частина інтерв’ю буде підготовлена ​​й опублікована на початку вересня.

– Ігор Валерійович, рік тому під час інтерв’ю “Українській правді” ви казали, що Ринат Ахметов створив страшний прецедент, коли користуючись тим, що Партія регіонів була при владі, привласнив собі “Дніпроенерго”. Але тепер, коли при владі нова коаліція, ви, користуючись впливом своїх депутатів на більшість, отримали 18% акцій Укртатнафти. Чим тоді ви відрізняєтеся від Ахметова.

– Я вважаю, що це порівняння не просто некоректно, воно абсурдно за своєю суттю. По-перше, “Дніпроенерго” була майже державною компанією – в ній більше 75% акцій належало державі. І Ахметов, користуючись тим, що Янукович був при владі ініціював додемісію, тобто фактично змусив державу випустити додатковий пакет акцій в рахунок боргів підприємства. І замість того, щоб це викупити самому, держава дозволила придбати цей пакет Ахметову. Це називається прихована приватизація. Схема – а повністю не законна. Якби Янукович не був при владі, цього б не сталося ніколи.

А яке відношення ця ситуація має з тим, що сталося на Укратнефті?! Укртатнафта не належала державі і мені Тимошенко як прем’єр-міністра його не дарувала. І взагалі, хіба Мені держава продала ці акції? У держави як було 40% так і залишилося.

А 18% пакет був спірним. Свого часу ці акції були випущені й перебували у володінні емітента. Екс-керівник Укртатнафти Володимир Мотицін поміняв ці акції на незабезпечені векселя компаній SeaGroup і AmRuz Traiding. С зі слів самого Мотіцина він же і керував цими компаніями за дорученням Кучми і Пустовойтенко.

Коли ж Мотиціна посадили у в’язницю, він продав ці компанії Інфокс. А коли Інфокс зрозумів, що нічого з цим пакетом зробити не може, він перепродав їх татарській стороні імовірно за 20 мільйонів доларів. А фінальну крапку з крадіжками цих цінних паперів поставив Верховний суд, який зобов’язав повернути акції Укртатнафти.

За законом емітент не може тримати ці акції у себе більше року – воно повинне або ліквідувати ці акції, або продати. А підприємству потрібні гроші для своїх цілей, воно і виставило цей пакет акцій на аукціон. Запросило на нього всіх учасників. І фірма “Корсан” купила ці акції.

– Але за дивним збігом обставин, в аукціоні брала участь тільки ваша компанія.

– Секундочку. “Укртатнафта” – закрите акціонерне товариство і за законом в аукціоні в принципі могли брати участь тільки три сторони: “Корсан”, татарська сторона ( Татнафта та ФДМУ Татарстану – УП ), і НАК “Нафтогаз Україна”. НАК відмовився брати участь, а татари не прийшли, тому що вважають, що це і так їх акції. А “Корсан” прийшов і купив. Причому тут вплив якихось моїх депутатів на більшість?

– Двоє наближених до вас депутатів – Ігор Палиця та Олександр Третьяков – чалени коаліції і мають безпосереднє відношення до створення коаліції …

– Я зрозумів. Будемо вважати, що має місце ваше припущення, що Коломойський може впливати через Палицю і Третьякова на існування коаліції, а це як повітря необхідно Тимошенко та Кабінету міністрів, тому що якщо немає коаліції, то вона йде відпочивати. Правильно? Давайте не будемо втрачати на це час, тому що це і так очевидно: так, ми можемо працювати над тим, щоб симпатії уряду були в нашу сторону ….

– … і зокрема, наприклад, вплинути на рішення НАКу відмовитися від участі в конкурсі. З точки зору взаємодії влади і бізнесу чим ця ситуація відрізняється від того, в чому ви звинувачували Ріната Ахметова і Партію регіонів?

– Зачекайте. Ми живемо в такій країні, де все з усім пов’язано, у тому числі бізнес і владу. Але питання в іншому: що я собі забрав завдяки цьому зв’язку? Що мені подарувало уряд? Може бути припортовий завод? Або може мені дозволили провести додемісію в Укрнафти, щоб розмити частку держави? Або може мені подарували 25%-і пакети акцій обленерго, які в принципі мене разом з Григоришиним дуже цікавлять?

– Але питання все одно залишається: чому від участі в конкурсі відмовився НАК “Нафтогаз України”?
– Все елементарно: НАК не захотів брати участь, тому що він не міг – у нього немає грошей! Я вважаю, що керівництво НАКу вчинила помилку – вони повинні були знайти гроші і брати участь. Більше того, ми б раді були, щоб вони брали участь – був би нормальний класичний аукціон. Але у НАКу немає грошей – у нього великі фінансові складності. Де б він узяв два з чимось мільярдів гривень? В країні кожен місяць істерія як заплатити за газ, який надходить з Росії, і ви вірите, що у НАК були б такі гроші?

Я вам більше скажу: зі слів керівництва НАК, Тимошенко змушувала їх брати участь у цьому аукціоні. “Нафтогаз України” зареєструвався, подав документи. Це дійсно так. І дійсно їх змушувала Тимошенко. Але потім дійшла справа до заставної суми, яку треба було внести на рахунки організаторів аукціону. Так НАК гроші не прислав!

Чи ви вважаєте, що це Тимошенко їм наказала? Якщо ви щиро так вважаєте, тоді у мене до вас інше питання. Припустимо, через десять днів після аукціону НАКу довелося б заплатити два або два з половиною мільярди гривень. Де б він їх узяв? При цьому врахуйте: якби НАК не заплатив, завдаток б йому ніхто не повернув – він залишився на підприємстві. Хто б за це відповідав?

– Але ж ви не можете заперечувати, що присутність НАКу на конкурсі могло значно підняти ціну цих акцій і вам довелося б заплатити набагато більше ….

– Ви думаєте, Тимошенко нема чим більше зайнятися, окрім як економити гроші Коломойського? ( Сміється ) Що держава від цього виграє? Що виграє бюджет? Виграє тільки підприємство і нічого держава не отримує, окрім збільшення вартості свого пакета акцій у Укртатнафти.

В принципі, ви можете залишити свої підозри, але сказати, що в мене як у журналіста є право взяти інтерв’ю у Тимошенко, у татар і задати їм усі ці ж питання. Чи було таке, що їх не допускали? Або сказали, що приходьте не приходьте, а ми вас все одно не пустимо. ( Сміється ) Я думаю, ви навіть можете запросити і отримати всю переписку по аукціону. Адже дивіться, найголовніше, що до суду ніхто не подав!

– А хто б міг?

– Та той же НАК. Заявили б, наприклад, що їм не повідомили про аукціон, або, що не допустили на торги, що вони подали документи, а у них не взяли ….

Ви даремно думаєте, що НАК так благодушно до нас налаштований. Візьміть позицію НАКу по Укрнафті. Адже там яка ситуація? Я їм давно казав: давайте укладемо акціонерну угоду між приватними і державними акціонерами, і після цього будемо нормально працювати. Ця угода готується вже два роки. В принципі, воно вже на виході. Коли його підпишемо, зберемо акціонерні збори, поділимо дивіденди і так далі.

Але ні! Представники НАКу вперто не приходять на збори, а в пресі морочать голову, що Коломойський не хоче ділитися дивідендами. А я їх прямо запитую: якщо хочете дивідендів, то якого біса ви включаєте до порядку денного зборів акціонерів зміна складу наглядової ради та зміну голови правління?! Ви хочете отримати контроль над підприємством? Так в рамках існуючого законодавства я це не дозволю. На порядку денному перед розподілом дивідендів ви включаєте питання, які я принципово не підтримаю, тому що мене, наприклад, не влаштовує зміна директора. В кінці-кінців, у нас там сорок з чимось відсотків акцій, і ми маємо право захищати свої права? Ось ми і боремося, як можемо.

І я тоді хочу вас запитати, чому ж це НАК в ситуації з Укрнафтою псує нам кров, а по Укртатнафті він раптом мовчав? Чому я не можу подзвонити Тимошенко і сказати: скажіть, щоб ці НАКовци вже відстали від нас? Але це ж не відбувається. Як ви вважаєте, що для мене важливіше – Укртатнафта або Укрнафта?

– Очевидно, Укрнафта. Але ж і домовленості можуть бути локальними або глобальними.

– Тоді в мене ще одне питання: збереження коаліції для Тимошенко – це глобальне питання? Очевидно, що так. І якщо ми припустимо що ваша ланцюжок діє: я – Палиця – Третьяков – коаліція – Тимошенко, тоді який мені сенс розмінювати локальний питання на глобальний? Ви ж згодні, що я хто завгодно, але не ідіот? Чому тоді я не можу розміняти глобальний на глобальний і вирішити всі свої проблеми з Укрнафтою?

Якщо я не можу, значить або ця схема так не працює, або на таке вже значне мій вплив на коаліцію. Правильно?

– А ви б самі, що вибрали з цього?

– Перше: так схема не працює!

– Тобто вплив на коаліцію все-таки значна?

– Ну, ви ж самі це сказали, що якщо Третьяков – мій керуючий партнер в Главреді – про це всі знають, а Палиця – і цього теж ніхто не приховує, – в нафтовому бізнесі, до того ж ще й мій друг, то, природно , що в мене є вплив на коаліцію. Але й у цих людей є свої інтереси, своє бачення, свої погляди. Тобто, я не можу подзвонити Палиці і сказати: завтра вийди з коаліції. Так ця схема теж не працює.

– Але ж ви можете впливати на якісь голосування?

– Ви що, справді думаєте, що я можу подзвонити Палиці, своєму товаришеві і сказати – голосуй або не голосуй? Як ви вважаєте, я так можу?

– Може в такому тоні і немає, але, впевнений, узгодження все одно відбувається.

– По-перше, є маса тем і питань, які нас в принципі не цікавлять. Як кажуть, нам все одно – а їм приємно.

А по-друге, Палиця сам краще знає свої інтереси, ніж їх знаю я. І, якщо йому треба, він сам з Тимошенко буде спілкуватися і розмовляти. Але так в лоб – голосуй не голосуй, це не працює.

Ми ж не живемо в одновимірному суспільстві, де причинно-наслідковий зв’язок абсолютно примітивна. Тобто я тобі проголосую тут, а ти мені віддай Укртатнафта – подзвони Дубині, щоб він на конкурс не приходив. ( Сміється ) І в принципі мене тішить, що це неможливо. Тому що стосовно Дніпроенерго ніяких обмінів не було. У них все по-іншому – у них там все разом і все працює безвідмовно. Вони і Днгепроенерго разом поцупили.

– Але за деякою інформацією ви все ж досягли з Ахметовим перемир’я щодо Дніпроенерго?

– А причому тут це? У нас з ним і не було війни. Я ворогував не з Ахметовим, а з урядом, який йому це подарувало і проголосувало за додаткову емісію. А Ахметов ту причому? Чого він повинен відмовлятися від тих подарунків, які йому роблять? Це вже питання його особистої скромності або нескромності. Буває так що людина говорить: ви розумієте, я такий дорогий подарунок не можу прийняти. ( Сміється ) Ну буває таке!

У даній ситуації я воював з тими, хто робив такі подарунки. Так, Ахметову може це і не подобається, але і мені багато чого не подобається – що тут робити. Це бізнес. Якщо, наприклад, завтра буде оголошена велика приватизація, то ті гроші, які Ахметов заощадив на Дніпроенерго, підуть туди, де я хочу щось купити. І на аукціоні Ахметов буде морочити мені голову і піднімати ціну. Навіщо мені це? Я вважаю, що все має повернутися у вихідну точку. Тобто у Ахметова там було 15 або 12% – будь ласка, нехай так і залишається.

Тому ми продовжуємо боротьбу, і ніякого примирення немає. Більше того, ми виграли ще один Верховний суд, тому що рішення Верховного суду річної давнини були дезавуйовані Вищим господарським або якимось іншим судом. До речі, це взагалі в практиці неможливо, немислимо!

– Але якщо ви боролися проти колишнього уряду, ви повинні боротися і проти нинішнього, бо воно фактично визнало права Ахметова …

– Ви знаєте, з одного боку за час урядування Юлії Тимошенко нікому нічого не подарували. Це вже добре. А з іншого – таки так, як раз по Дніпроенерго, я вважаю, Тимошенко порушила свої передвиборчі обіцянки. Тому що вона обіцяла повернути це державі, а в підсумку її чиновники з’явилися на збори акціонерів з 51% пакетом акцій, ніж дефакто визнали, що у них не 76%, а 51%. А Ахметову дали проголосувати пакетом в 40%, що теж фактично визнали його частку. І разом проголосували за правління, яке належить Ахметову – ДТЕКовское.

Я вважаю, що це була змова. Але в якому вигляді і на якому рівні, я вам пояснити не можу, бо я не знаю. Але я впевнений, що без змови не обійшлося. Може бути, хтось змовився за спиною Тимошенко, а може бути і з її відома. Ніхто цього не знає. Але факти є факти.

– Буквально перед самим кризою ви продали всі свої металургійні активи. Ви зараз відчуваєте перевагу в грошах?

– (Сміється ) Знаєте, ми намагаємося не рахувати чужі гроші, і не любимо, коли вважають наші. А якщо ви питаєте про стан активів, то все залежить від ринку. Наприклад, наші феросплавні активи працюють так собі, тому що в цілому впав ринок металургії. Впали обсяги виробництва сталі, відповідно, впали обсяги виробництва феросплавів. Але ми до цього ставимося по-філософськи: бувають хороші часи, бувають погані. Адже позитивна кон’юнктура на ринку стали простежувалася лише останні три-чотири роки. А до цього було ні добре, ні погано – були часи і важчі, коли заготовка коштувала 130 доларів за тонну. ( Зараз ціна в районі – 400 – УП )

– Деякі бізнесмени стверджують, що Приват продав метактиви, бо передбачав кризу.

– Якби я передбачав кризу, я би був на два порядки багатшими ( сміється ). Ніхто не передбачав кризи, і я не вірю тим, хто каже, що передбачали. Так, ми розуміли, що криза може нагрянути в будь-який момент, але ніхто не розумів, яким чином це станеться, наскільки сильно це вдарить. Тому що, насправді, криза почалася не в минулому році, а ще в 2007-му.

Якщо ви пам’ятаєте, і азіатська криза теж почався не в 98-м, а в 97-му році, а до нас докотилася рівно через рік. І якщо ми беремо сьогоднішню ситуацію, то іпотечний криза почалася в 2007-му. І вже тоді це дуже добре відчули фінансові структури. Всі думали, що промисловість і сировинний бізнес витягнуть ситуацію з фінансової діри, але не вийшло – все розвалилося. Але все це відчули тільки у вересні 2008-го. Хто розумніший – в липні в серпні, бо вже тоді не могли законтрактувати. Я особисто це пов’язую ще й з Олімпіадою в Пекіні. Вона відкрилася 8 серпня, і до того моменту великі закупівлі з боку Китаю припинилися – я маю на увазі закупівлі для будівництва інфраструктури. Всі гроші були витрачені, всі ліміти автоматично закрилися. І це стало останнім поштовхом.

Тому всі ці розмови, що ми такі красені і все передбачили – це все елемент випадковості. Продаж метактивів стало результатом цілого ланцюга подій. Свого часу ми з Новінським були промисловими партнерами. А після того як він об’єднався з Ахметовим, інші підприємства втратили сенс, не залишилося ніяких перспектив їх подальшої інтеграції. І нам треба було думати: або об’єднуватися з ІСД, або вливатися в Метінвест до Ахметова, або шукати когось іншого. Ну ось м і знайшли кого-то другого. Тобто поштовхом все ж стало об’єднання Новинського та Ахметова.

– Але хіба ви зараз шкодуєте, що продали підприємства Євразу?

– Ні, звичайно. Ціна цих активів сьогодні рази в чотири нижче, ніж у минулому році. Але .. нічого страшного – я думаю, колись знову виросте.

– А як оцінюєте свої втрати? Падіння вартості активів, наприклад?

Я б не так сказав. Ми не втратили – ми недозаработалі. ( Сміється ) А падіння вартості активів нас мало хвилює – ми ж не збиралися нічого продавати, тому яка різниця, скільки вони коштують? Наші підприємства не були закладені, ми не брали кредити під заставу своїх акцій, тому нас не цікавить, у скільки їх оцінює ринок. Наприклад, ПриватБанк: напевно, він впав у вартості рази в 4-5. Але яка мені різниця, якщо я його ніколи не збирався продавати? Хіба що для втіхи свого самолюбства.

– Нещодавно за результатами торгів 25%-их пакетів акцій ви з Григоришиним купили акції Чернігівобленерго, а Львівобленерго фактично поступилися Суркісу. Чому?

– Там виникла така ситуація: у зв’язку з нашими непростими відносинами з Костянтином Івановичем, ми так вирішили, що всім процесом купівлі акцій у нас повністю керує Григоришин. Я йому в цьому дав повний карт-бланш і сказав, що все, що ти зробиш я заздалегідь визнаю: за скільки купиш, стільки й буде – я дам половину. Тому те, що Львів купив Суркіс, а не Григоришин – я думаю, сталася якась технічна накладка. Може Григоришин не очікував, що Суркіс купить, не знаю. Я думаю, що якби сьогодні аукціон повторили – він би не упустив, а тоді прогавив. Мені так здається.

– І у вас розглядів з цього приводу не було?

– Ну, які розгляду? Якби я не купив, він би міг сказати. що я щось там підіграв Суркісу. А так це повністю справа його рук.

– Ви збираєтеся продовжувати скуповувати акції обленерго?

– Зараз – ні, тому що стартова ціна завищена.

– До речі, у Пінчука залишилася частка в НЗФ?

– Де? У НЗФе – ні. Там не його частки.

– А куди ж вона поділася?

– Давайте зараз не будемо обговорювати, де частка Пінчука.

– Тобто Пінчук взагалі не впливає на НЗФ?

– Безпосередньо – ні. Опосередковано, не сильно може впливати.

– Не сильно – це наскільки відсотків?

– Ну … в межах 20%.

– А наскільки правда, що посередником між вами по НЗФу виступав депутат російської держдуми Олександр Бабаков?

– Між нами з Пінчуком гарантів бути не може – ми самі один-одному гаранти.

Другу частину інтерв’ю читайте тут: Ігор Коломойський: Я б радив не розслаблятися – криза ще не пройшла

Ігор Коломойський: «Я казав Пінчуку: «Життя — це супермаркет, бери що хочеш, але каса — попереду»

Всі три українські мільярдери — Ахметов, Пінчук і Коломойський — майже однолітки. Найбільш публічним із них є зять екс-президента. Минулий рік відносно доступним став Рінат Ахметов. 42-річний Ігор Коломойський — закритий персонаж вищої касти українського бізнесу. Три місяці переговорів різної інтенсивності передували згоді, даній Ігорем Валерійовичем на інтерв’ю «ДТ». Закінчивши інтерв’ю, ми добряче задумалися … і попросили лідера групи «Приват» після вичитування матеріалу відправити нам текст із підписом на кожній сторінці. Коломойський погодився без вагань: «Кожне своє слово я можу підтвердити і документами, і свідками» …

Ігор Коломойський народився в Дніпропетровську. За освітою інженер-металург. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. Бізнесом займається з 1985 року. Він є членом спостережних рад найбільших підприємств групи «Приват»: «Москомприватбанк», НПК «Нефтехімікпрікарпатье», «Укрнафта». Під контролем групи перебувають металургійні і феросплавні заводи, монопольні позиції на українському ринку марганцевої руди. В активі пакети п’яти ГЗК. Групі належать металоферосплавне виробництво в Росії та Румунії. Сумарна вартість підприємств групи, крупними пайовиками якої також є Геннадій Боголюбов і Олексій Мартинов, за дуже приблизними підрахунками оцінюється в півтора мільярда доларів.

«Жорсткий бізнесмен, який намагається до дрібниць відстояти свої інтереси. Він схильний досить часто переглядати правила гри під час самої гри. Тому слід з особливою увагою ставитися до бізнесу з ним. Він непублічний, але владний і впливовий ». Така думка про Ігоря Коломойського конкурентів. Від себе додамо, що ні за минулої, ні за нової влади Коломойський не визнавав диктату й авторитетів.

Коли Віктор Пінчук гнівається, то переходить на тихий, підкреслено чемний тон спілкування, від якого у співрозмовників мурашки по спині. Коли гнівається Ахметов, у нього чорніють світло-сірі очі. Що робить Коломойський, коли гнівається? Тепер ми знаємо — він погоджується на інтерв’ю …

— Ігор Валерійович, для початку не могли б ви розповісти нашим читачам, що таке «Група« Приват ». Всі кажуть: «Приват», «Приват», крупне ФПГ з інтересами в масі сфер, із величезним капіталом ». Який власністю володіє група і в яких сферах лежать її основні інтереси?

— Я думаю, що «Група« Приват »— це фантом, журналістський термін. Реальність — це Приватбанк, у якого є акціонери. У кожного з великих акціонерів є, окрім банківського, й інші бізнеси. Але всі ці бізнеси не об’єднані між собою, не пов’язані економічною та корпоративною відповідальністю. Те, що журналісти називають групою «Приват», — не холдинг і не корпорація. Тут не можна проводити аналогії з «Інтерпайпом», ІСД чи СКМ.

— Чим особисто ви володієте в Україні?

— У мене є близько 30 відсотків акцій в Приватбанку. Іншою власністю я володію через опосередковані неафілійовані компанії. Частина з них є резидентами, частина — ні.

30 відсотками акцій Приватбанку володіє Геннадій Боголюбов. Серед власників банку є Олексій Мартинов, а також менеджмент Приватбанку.

В принципі, між акціонерами «Привату» існує умовний розподіл курирування бізнес-програм. Мартинов пріоритетно займається феросплавами, Боголюбов є президентом Приватбанку і це його основне навантаження, хоча є і багато інших. Я займаюся більше корпоративними речами, нафтовим напрямком, почасти — металургійним.

— Деякі стверджують, що Сергій Тігіпко залишив Приватбанк із приданим, яке перевершувало обсяги формально належного. Чи так це?

— Ні, не так. Якби Сергій Леонідовича зі структурою трохи пізніше, а не на стадії розвитку ринку, то він отримав би набагато більше. Але що зроблено — те зроблено, і сьогодні він стосунку до «Привату» не має. У якихось дрібних об’єктах, де у нас є маленький пакет, а в нього побільше, ми зберегли взаємодію. Але це не масштабні підприємства і про них навіть не варто говорити.

— До нас дійшла інформація, що в Італії на дні народження дочки Ігоря Суркіса сталася суперечка між вами та фаворитами минулої влади. Ви говорили, що за нової влади живеться добре, а вони стверджували, що погано. Які були аргументи сторін?

— Це не було серйозною дискусією і брав участь в ній не я, а мій товариш. І він справді заперечив своїм опонентам, які стверджували, що живеться в Україні зараз дуже погано: «Раніше ми не могли брати участь в конкурсі по« Криворіжсталі », а тепер можемо». А йому сказали, що тепер люди по в’язницях сидять, на що він зауважив: «Із в’язниці є вихід, а з лісу з відрубаною головою не вийдеш» …

— Як ви оцінюєте економічну ситуацію в країні та її перспективи?

— По цифрах все виглядає красиво. Але рівень життя населення дуже невисокий, і це мене турбує. Хоча причини того ж зростання цін здебільшого не внутрішні, а зовнішні: дорожчають енергоносії, зовнішня кон’юнктура ринку несприятлива для металургійної продукції, через що бюджет серйозно недоотримує. Хоча є ознаки того, що падіння цін на метал пов’язане з сезонністю і є тимчасовим.

— Як почувають себе в Україні мільйони, ми приблизно знаємо. А як почуваються мільярдери й мультимільйонери? У що збираєтеся, наприклад, і чи збираєтеся інвестувати ви?

— Більша частина моїх активів перебуває прямо або опосередковано в Україну. Тому мене хвилює те, що відбувається і відбуватиметься в країні. Але я — оптиміст.

Що стосується наших інвестиційних планів, то, звичайно ж, якщо справедливість восторжествує й НФЗ повернуть державі, то ми будемо брати участь в конкурсі на придбання контрольного пакета Нікопольського феросплавного заводу. Пінчук цей завод придбав незаконно, про що його, до речі, ще в 2003 році попереджали: «Конкурс має бути без особливих умов. Прозорий і чіткий ».

Я думаю, що ми будемо брати участь в якомусь консорціумі або пулі з придбання «Криворіжсталі». Що стосується інших об’єктів, то сьогодні процес приватизації помітно загальмувався. Я думаю, що Валентині Семенюк ще потрібно розібратися, яку спадщину їй залишив пан Чечетов, навести у Фонді держмайна лад і скласти чітку програму приватизації. І якщо в програмі будуть цікаві для нас об’єкти, то ми будемо брати участь в конкурсах. Хоча на сьогоднішній день нам ще потрібно попрацювати над наведенням ладу у вже наявних підприємствах.

— Наприклад?

Про бензин, газ і нафти

— Мені належить певний пакет акцій «Укрнафти». А під впливом і контролем так званої «групи« Приват »знаходиться більше 40 відсотків цього підприємства. Ще два роки тому на зборах акціонерів «Укрнафти» було прийнято рішення про будівництво вертикально-інтегрованої компанії. Але з ряду суб’єктивних та об’єктивних причин сьогодні цей процес загальмувався. І незважаючи на те, що недавно збори в «Укрнафті» було проведено і ми знайшли спільну мову з новим керівництвом «Нафтогазу України», у нас не вироблено системи ефективної та злагодженої взаємодії з реалізації побудови ВІК.

— У вас склалися стосунки з новим головою наглядової ради «Укрнафти», першим помічником президента Олександром Третьяковим?

— Ми бачилися з паном Третьяковим тільки один раз, кілька років тому. А останнім часом ми спілкуємося тільки по телефону. Ви знаєте, що по телефону відносини не складаються.

— Коли Олександру Третьякову повідомили, що одну заправку «Укрнафтою» більш ніж за мільйон, Олександр Юрійович обіцяв повідривати за це голови. Однак на сьогодні всі голови цілі, збори відбулися і було прийнято рішення витратити понад 500 млн. дол на закупівлю заправок. Як вам вдалося домовитися?

— Останні заправки «Укрнафта» придбала в 2004 році. А ті АЗС, які «Укрнафта» придбала на аукціонах у травні-червні цього року, не оплачені досі: на частину заправок немає дозволу Антимонопольного комітету, а в інших випадках у правління обмежені повноваження щодо розміру сум, що виділяються на придбання. Я думаю, що питання про доцільність розширення мережі заправок «Укрнафти» буде обговорюватися на зборах акціонерів у вересні, де й буде прийнято остаточне рішення.

— Олександр Ярославський продав свій 10-відсотковий пакет «Укрнафти» вам. Але виявилося, що на цей пакет був опціон і в Пінчука. Як ви залагодили і чи залагодили цю ситуацію?

— У нас є деякі папери, підписані з цього приводу з Пінчуком. Але підписувалися вони тоді, коли його тесть був президентом. І ці папери ще розглядатимуться, і я навіть не знаю на якому рівні …

— Що з вашої точки зору, слугує основною причиною підвищення цін на бензин і яким є ваш ціновий прогноз?

— Основна причина — підвищення ринкових цін на нафту. І поки ціна на нафту буде перебувати на нинішньому світовому рівні або зростатиме, ціна на бензин в Україні не впаде. А може і зрости.

— До якої межі?

— Я не виключаю, що ціна може зрости до п’яти гривень за літр.

— За який період?

— Пік продажу зазвичай припадає на липень-серпень і на жовтень. Якщо ми переживемо вересень і жовтень і до п’яти гривень за цей період ціна не доповзе, то під кінець року вона може трохи знизитися. Все буде залежати від ціни на нафту на світовому ринку, а також від того, яку ціну на нафту сформують російські постачальники.

Крім того, сьогодні в Україні існує дефіцит переробних потужностей: хтось закрився на тривалу реконструкцію, хтось — на профілактику. У мене є побоювання, що зростання цін може збігтися ще і з якимось штучним дефіцитом бензину (назвемо це так). Але хочеться сподіватися, що цього не станеться.

— Якщо Росія, що швидше за все, і станеться, підвищить ціни на газ, чи не доведеться в Україні закривати металургійні підприємства?

— Металургійні — ні, а от хімічні, азотні, котрих в Україні шість, цілком імовірно, доведеться тимчасово закрити.

— У ваших партнерів є частка в «Дніпроазоті», що вони будуть робити в цьому випадку?

— Доведеться тоді перебудовувати підприємство або створювати на цьому майданчику нове. Сьогодні ціна на газ знаходиться в районі 70-75 доларів за тисячу кубів. Якщо ціна буде піднята до 150, про що ведуться розмови, то «Дніпроазот» не зможе бути не тільки рентабельним, а навіть працювати «в нуль». Я думаю, що ця доля спіткає «Черкасиазот», Сєверодонецький, Горлівський, Рівненський і Припортовий.

— Чи маєте ви і ваші партнери брати участь в тендері на будівництво нового нафтопереробного заводу, адже і президент, і прем’єр заявили про те, що він буде будуватися?

— Я не впевнений, що це будівництво відбудеться. Швидше за все, ми брати участь у такому тендері. Навіть коли завод справді будуватимуть.

Про погрози, обленерго та будьонівки

— Відомо, що ви на три адреси в Україну — Генпрокуратура, МВС і СБУ — направили листи про те, що Костянтин Григоришин і Петро Порошенко вас нібито рекетирують. У чому предмет спору, і чи відреагували якимось чином наші правоохоронні органи на ваш лист?

— Я знаю, що органи цією інформацією зацікавилися, а Генпрокуратура веде передслідчі дії. Особисто з Петром Порошенком я жодних контактів не мав. Просто на нього посилався Костянтин Григоришин, описуючи ті дії, які будуть проти мене вжито. Григоришин сказав, що Порошенко — його партнер «50 на 50», і повідомив мені про те, які кари земні мені загрожують, якщо я не буду підтримувати Григоришина в питанні захоплення обленерго. Побічно про ставлення Порошенка до цього процесу я можу судити з того, що практично весь план дій, викладений мені Григоришиним, було здійснено. А про цей план декому з тих, хто передав інформацію мені, розповідав і Порошенко.

— За деякими даними, ви і ваші партнери придбали у Костянтина Григоришина половину його пакетів на восьми обленерго. Крім того, ви ж придбали половину пакетів, які належать колишнім партнерам Григоришина. Таким чином, у вас має сформуватися на кожному обленерго пакет до 40 відсотків акцій. Чи так це?

— Я спробую вам коротко розповісти історію придбання пакетів обленерго, тим більше що вона багато в чому визначила мою нинішню ситуацію, зокрема викликала на мою адресу ті погрози, про які ми говорили вище.

Отже. Я придбав у Григоришина 50 відсотків його активів у восьми енергетичних компаніях: «Дніпрообленерго», «Запоріжжяобленегро», «Полтаваобленерго», «Сумиобленерго», «Чернігівобленерго», «Львівобленерго», «Тернопільобленерго» і «Прикарпаттяобленерго». Перший документ ми підписали наприкінці вересня минулого року. До першого туру президентських виборів було ще півтора місяця. Наскільки я розумію, Костянтин Григоришин хотів отримати «іншуренс» — страховочку на той випадок, якщо переможе Янукович. У середині жовтня я дав йому задаток, який він, наскільки мені відомо, використовував для підтримки опозиції і всім розповідав, що він віддав революції свої гроші. Хоча, як з’ясовується де-факто, гроші були моїми. Кажуть, Григоришин надав опозиції підтримку в розмірі чи то 15, чи то 16 млн. дол Так от, 12 із них були моїми. Тому нехай велику будьонівку революціонера він не приміряє: ще не відомо, хто більший революціонер.

Але ми не про це. Операція була закінчена в останніх числах листопада. В результаті я придбав 50 відсотків тих компаній, які, в свою чергу, володіють 40 відсотками згаданих обленерго. Домовленістю також передбачалося, що ми повинні викупити у колишніх партнерів Григоришина …

— У Суркіса і Медведчука?

— … Так, у колишніх партнерів Григоришина ті 30 відсотків акцій обленерго, якими вони володіють. А потім разом працювати, створюючи нормальну енергокомпанію. Ми планували робити цю компанію публічною. Справа в тому, що обленерго не дають високого операційного прибутку — у них висока капіталізаційна вартість. Але якщо є стабільність та умови для нормальної роботи, то ця компанія може дорого коштувати на ринку, і це дає можливість підвищувати вартість акцій, якими ти володієш.

До 5 грудня — моменту визнання Верховним судом недійсним другого туру виборів — пан Григоришин нормально ставився до планів відкупу у колишніх партнерів їхнього пакета акцій. Але після того як перемога Віктора Ющенка стала для всіх зрозумілою і визначеною, позиція Григоришина дещо змінилася, і він прямо заявив про те, що тепер немає необхідності купувати, оскільки тепер ми можемо все забрати задарма.

На цьому грунті в нас і стався конфлікт. Я сказав, що ми ні з ким воювати не збираємося і ні у кого нічого забирати не мають наміру. В результаті він мені пригрозив: «Тоді й у вас можуть бути труднощі». У лютому він спробував захопити «Полтаваобленерго» і «Прикарпаттяобленерго». Я на початку березня виступив із заявою на «1 +1», що це неприпустимі речі і Григоришин не має права називатися єдиним власником і розпоряджатися від свого імені 40 відсотками активів обленерго. Адже половина його пакета вже належала мені. Ця ситуація не вирішилася й досі, і думаю, що й не вирішиться, оскільки він вжив проти мене дії, які вийшли далеко за рамки комерційних взаємовідносин.

— А в чому полягала погроза, адресована вам?

— Загроза полягала в наступному: якщо я не видам йому доручення на збори акціонерів в обленерго, то проти мене буде сфабриковано кримінальні справи й у мене буде дуже багато неприємностей.

— До речі, ще за старої влади проти вас порушували кримінальну справу з приводу замаху на адвоката Костянтина Григоришина, який в той час уже розійшовся із Суркісом і Медведчуком і став партнером Віктора Пінчука. Між іншим, ще до відкриття цієї справи я особисто тримала в руках заяву адвоката Григоришина в Генпрокуратуру про те, що ви йому погрожували. Потім цьому адвокату були нанесені тяжкі ножові поранення, і, відповідно, порушено кримінальну справу. Наскільки мені відомо, вона так нічим і не закінчилося. Чи правда, що зараз здійснюється спроба реанімації цієї кримінальної справи і як могло статися, що постраждала саме та людина, якій ви погрожували?

— Які можуть бути, по-вашому, відносини між бізнесменом і адвокатом, що обслуговує іншого бізнесмена? Адвокат — це виконавець, як бухгалтер, як менеджер. Він поза лінією корпоративного конфлікту. Тому жодних стосунків між бізнесменом і адвокатом конкурента бути не може. Тим більше — погроз. Адвокат, про який ви говорите, працював у Пінчука та Григоришина. Я думаю, що ці бізнесмени ретельно розробили всю цю процедуру і пустили її в хід. Але навіть за того політичного режиму вони не змогли завести кримінальну справу проти мене, вийшло лише «по факту». Правда, я не знаю, чи було воно взагалі, оскільки в мене є папір, де пишеться, що у відкритті кримінальної справи відмовлено за відсутністю складу злочину.

Зараз була зроблена ще одна спроба направити кримінальну справу, відкриту за фактом нападу на адвоката безпосередньо проти мене. Але після мого листа в прокуратуру, сподіваюся, буде об’єктивно проведено розслідування і понесуть відповідальність ті, хто спочатку замишляв лихе. Спроба реанімації персональної справи входить у сценарій, який змалював мені Григоришин 5 березня. Всі пункти плану реалізовувались у травні, червні, липні, тому в мене немає сумнівів в тому, хто стоїть за цим. Ті люди, яких він мені називав як своїх партнерів, а саме — Порошенка Петра Олексійовича, і стоять за організацією всього цього. Я не думаю, що доручення на участь у зборах акціонерів варте таких методів як для самого Григоришина, так і для тих, хто, за його словами, є його партнерами.

Про «пряники» у боротьбі за НФЗ

— Чим, на вашу думку, має закінчитися епопея з Нікопольським і чи можливе об’єктивне вирішення цього спору в ситуації, коли все залежить від судів, а суди в комерційному плюралізмі можуть бути заангажовані обома сторонами?

— Мені б не хотілося судити про те, підкуповують суди чи не підкуповують. Я можу компетентно судити про те, як в 2003 році був проведений конкурс з придбання контрольного пакета НФЗ, як потім велася господарська діяльність на підприємстві. І мої знання дають мені підставу вірити в торжество справедливості, а саме — у повернення пакета 50% +1 акція державі як незаконно придбаного свого часу консорціумом «Придніпров’я» в особі Пінчука.

Ми прекрасно розуміємо, що раніше він мав можливість тиснути на Фонд держмайна, на суди. До речі, я не розумію, чому в світі відбувається, не поставити кілька запитань пану Чечетову, екс-голові Фонду держмайна: хто йому телефонував і які вказівки йому давали? Поцікавитися у нього, зокрема тим, як формували умови конкурсу; якими були його дії щодо виконання розпоряджень, рішень і ухвал судів, які до нього надходили; чому він їх викидав у відро для сміття? Я пам’ятаю, як в 2003-му він говорив про те, що «хтось уміє грати в шахи, а хтось не вміє». Так ось, за все в житті колись доводиться відповідати. І за «Юшки! Юшки! »Теж. Я розумію, що пан Чечетов був особою підневільною, розумію, з яких високих кабінетів йому телефонували. Але завжди у людини, котра має мужність, є можливість піти у відставку, а не чіплятися за крісло й виконувати злочинні накази.

— Чи маєте ви викуповувати акції НФЗ у Щеголевського і Дементієнком — молодших партнерів Пінчука?

— Я не впевнений, що у них є загальним пакетом акції.

— З урахуванням того, що зараз відбувається з «Альфа-Інвестом», їх скоріш може не виявитися у Пінчука …

— У НФЗ, як ви знаєте, взагалі дуже заплутана історія з реєстратором. Попри рішення комісії з цінних паперів, «Альфа-Інвест» продовжує існувати, будучи дивним незаконним утворенням. Цей реєстратор був призначений зборами, які потім суди визнали нелегітимними. Так що я не знаю, які акції у Пінчука, які — у Дементієнка. Взагалі не відомо, чим у НФЗ володіє Віктор Пінчук, крім пакета 50% +1 акція, отриманого на незаконному конкурсі в 2003 році. Кажуть, у нього є ще 23 відсотки, а може бути, насправді 10? Хто знає?

— Чому ви так дбаєте про те, щоб пакет Нікопольського повернувся державі? Чому за прикладом Абрамова і Вексельберга не захотіли купити завод у Пінчука?

— По-перше, ми ніколи не купували тухлу власність. Ні в кого. По-друге, я вважаю, що свого часу Пінчук нас обдурив, коли пішов на приватизаційний конкурс один, підготувавши умови виключно для себе. В результаті пакет 50% +1 акція він купив за 80 млн. дол (410 млн. грн.), У той час як на прозорому тендері ціна дійшла б на той момент до мільярда гривень. До речі, до Абрамова і Вексельберга Пінчук пропонував нам купити всі наявні в нього акції Нікопольського феросплавного — понад 70 відсотків. Але ми відмовилися. Ми не бажаємо у нього нічого купувати, це наша принципова позиція.

— Але ж ви зустрічалися з Абрамовим? Навіщо?

— Ми намагалися його переконати, що такому великому бізнесмену, котрий володіє публічною компанією «Євразхолдинг», не личить здійснювати тухлі покупки, оскільки це призведе до непотрібних скандалів, у тому числі міжнародних. Він попереджень не прислухався. У результаті неприємні статті уже вийшли в New York Times і Wall Street Journal. Крім того, знаходиться під сумнівом його фінансування в процесі приватизації «Криворіжсталі». Але мені, наприклад, не зрозуміло, навіщо Абрамов за 380 млн. дол купує пакет НФЗ у Пінчука, якщо він після повернення цього пакета державі міг би придбати його на чистому конкурсі практично за ті ж гроші?

— Може, він боїться, що ви домовитеся з Тимошенко про умови конкурсу і цього разу їх буде сформовано під «Приват»?

— Приватбанк ніколи не братиме участі у конкурсах з особливими умовами. Ми завжди були прихильниками того, що конкурс має бути прозорим і хто більше заплатив, той і переміг. Ми відстоюємо цю точку зору і сьогодні.

— Відомо, що існують якісь папери, підписані між вами та Костянтином Григоришиним стосовно долі Нікопольського феросплавного. Що це за документи і коли їх було підписано?

— Загострення процесу навколо Нікопольського заводу феросплавів почалося не сьогодні, а в грудні минулого року. Є папір, підписаний Григоришиним, Щеголевським і Дементієнком — з одного боку і мною — з іншого боку, про набуття корпоративного контролю над НФЗ. Називається цей папір угодою. Але згодом, коли Григоришин оголосив мені, скільки потрібно буде платити різним чиновникам, які його підтримують, і про те, що завод потрібно буде купувати у Пінчука, а не у Фонду держмайна — угода перестала діяти. Ми розсварилися і перестали співробітничати у цьому питанні.

— Ігор Валерійович, існує експертна думка, відповідно до якої Петро Порошенко у справі НФЗ допомагає Пінчуку, а Юлія Тимошенко — вам. Як ви прокоментуєте це?

— Всій ??пресі, судячи з публікацій, відомо, що Порошенко підтримує Григоришина, але я-то знаю цю ситуацію зсередини. Пам’ятайте, ви задавали питання про підписаний папір між мною і Григоришиним? Так от, відповідно до контрольний пакет Нікопольського феросплавного мав бути повернутий державі. І вже купувати ми його повинні були на державному тендері. Але потім ситуація змінилася, і Григоришин сказав, що ми повинні купувати завод у Пінчука, а не у держави, а за це Пінчук для Порошенка … Ну загалом, у них там є якісь домовленості. Тоді я не знав про ці домовленості, мені про них не повідомляли.

Але останнім часом стала надбанням широкого загалу інформація про те, що коли Нікопольський буде куплено у Пінчука, а не у держави, то Пінчук за це поділиться з Порошенком каналами. У березні про це йшла мова. Ми брати участь у цій оборудці відмовилися, заявивши, що цей завод купувати будемо у держави. На цьому тлі стався конфлікт, після якого Григоришин кинувся шукати Абрамова і Вексельберга. Може, він ще когось знайде. Адже зрозуміло, що від того, хто отримає за завод два мільярди гривень — держава чи Пінчук, залежить, чи дістануться людям, які стоять за Григоришиним, додаткові «пряники». Від мене Григоришин цього і не приховував. Більше того, Григоришин не криючись називав і суму, яка повинна дістатися за труди тому, хто допоможе зберегти за Пінчуком право на контрольний пакет Нікопольського. Нам було запропоновано заплатити кругленьку суму, що викликало у нас неприйняття й нерозуміння: з якого такого доброго дива?

— У кулуарах пліткують, що йдеться про 50 мільйонів доларів?

— Так, так. Про 50 мільйонів.

— Скільки ви, у разі проведення тендеру, готові дати за пакет Нікопольського в 50% плюс 1 акцію?

— Якби конкурс проходив сьогодні, то думаю, що ціна досягла б 300 млн. А якщо конкурс проходитиме завтра і на ньому буде аукціонна боротьба, гадаю, ціна зросте до 400 млн.: ажіотаж, аукціон, кров грає … Хтось ходить в казино, а хтось на аукціони з купівлі Нікопольського феросплавного.

Про ГЗК, борги та «Криворіжсталі»

— У свою чергу і у Пінчука до вас можуть бути претензії: наприклад, ви розмили його пакети акцій на Марганцевському й Орджонікідзевському ГЗК. Як це сталося?

— Якби Пінчук мав претензії, він їх висловив. Я знаю, що свого часу два 25-відсоткові пакети цих ГЗК придбала собі американська компанія «Блумберг». Однак згодом ця компанія не з’явилася на збори акціонерів, не брала участі в додаткових емісіях, підписках і в результаті її пакети було розмито. У згаданих вами ГЗК у нас є вплив, але немає контрольного, а тим більше — переважаючого пакета. Якщо пан Пінчук скаже, що компанія «Блумберг» і він — це одна особа, то ми, напевно, визнаємо: сталася несправедливість із його акціями. Ми готові з ним обговорити це питання в міру нашого впливу і компетенції на цих підприємствах. Але ж він себе не ототожнює з фірмою «Блумберг».

— Знову ж таки, з Віктором Михайловичем у вас зіткнення на КЗРК — «Кривбасруді». Стверджують, що ви витиснули менеджмент Пінчука й поставили менеджмент «Привату»?

— Пінчук тимчасово управляв цим підприємством у безгоспний період. Контроль над менеджментом він здобув знову-таки завдяки своїм зв’язкам з Фондом держмайна. Але коли закінчилася приватизація «Укррудпрому» і фірма «Солайн» стала повноцінним і повноправним власником КЗРК — вона замінила менеджмент. Зараз там працюють нормальні професійні люди, а людей «Інтерпайпу» звідти вигнали.

— Жорстко. Ще одне питання зі сфери ГЗК. У жовтні 2001 року у вас виникли деякі непорозуміння з екс-власником Південного ГЗК. Зокрема, при придбанні заводу у компанії Юлії Тимошенко продавцю було недоплачено 30-35 млн. доларів з 50. Кажуть, після зміни влади запитання, які були до вас у попереднього власника ПівдГЗК, було знято, оскільки гроші були сплачені …

— Якщо акції ПГЗК і продавала Юлія Володимирівна, то продавала вона їх не нам, а Вадиму Новинському. Їхні взаємини нас, в принципі, не стосуються. Я не заперечую, що свого часу на Південному ГЗК у нас було зіткнення з Вадимом Новинським: кожен із нас намагався поставити на заводі свій менеджмент. Але ми сіли, домовилися і згодом наші ділові відносини переросли у відмінні приятельські. А в його відносини з Юлією Володимирівною чи не з Юлією Володимирівною я не втаємничений. Якщо людина захоче щось розповісти — вона розповість, не захоче — не розповість. Ми ж у Тимошенко ніколи нічого не купували і не були одне у одного в боргу. На ПівдГЗК ж усі пертурбації відбувалися в жовтні 2001 року, а з 2002-го там нормально співіснують і Коломойський, і Новинський, й інші акціонери. Підприємство працює справно.

— Нині Алішер Усманов порушив питання про створення «Євразійської компанії» — об’єднання ГЗК Україні, Росії та Казахстану. Як ви ставитеся до самої цієї ідеї, чи обговорювали її з вами і чи ввійде ПівдГЗК у це міждержавне об’єднання?

— Від імені ПівдГЗК всі контакти з паном Усмановим веде Вадим Новинський. Питання про створення «Євразійської компанії» ми предметно не обговорювали. Я не можу категорично заявити — хороша ця ідея чи погана. Напевно, слід поцікавитися у її автора: які плюси і мінуси він у ній бачить. Я, наприклад, у монополізації чого б то не було бачу тільки мінуси.

— Яких партнерів ви візьмете в пул у боротьбі за «Криворіжсталь»?

— Ми не знаємо, з ким підемо на конкурс, як підемо, але в тому, що підемо — упевнений.

— Чи може вашим партнером по пулу бути казахський мультимільйонер Олександр Машкевич?

— Не виключаю. Я знаю, що на нас вийшли з такою пропозицією, але переговори ще не проводились.

— Чи можете ви, виходячи зі своїх джерел, підтвердити інформацію про те, що на Сардинії, в одному з готелів, проходили переговори між Абрамовим, Пінчуком, Вексельбергом і Ахметовим про створення альтернативного пулу для майбутнього конкурсу по «Криворіжсталі»? < / strong>

— Наскільки я знаю, Ахметова там не було. А вами названі бізнесмени плюс Григоришин справді зустрічалися на Сардинії. І, за моїми даними, мова під час цих переговорів йшла зокрема про «Криворіжсталь».

— Прем’єр-міністр оголосила, що конкурс по «Криворіжсталі» буде проводитися за допомогою відкритого аукціону з кроком в один відсоток. Як ви думаєте, чи вдасться уряду відстояти цю методику проведення конкурсу?

— Враховуючи те, що існують правила, що склалися роками, мені складно говорити про організаційні моменти тендеру. Я не знаю, чи зможе прем’єр їх змінити, чи встигне це зробити. Але незалежно від технології проведення конкурсу, якщо не буде ніяких додаткових умов, якщо ніхто не зможе зазирнути в пакет конкурента і дати на п’ять доларів більше, то все буде гаразд: хто більше дав, той і переміг.

А якщо вдасться все-таки провести аукціон — відмінно. І крок може бути не один відсоток, а п’ять. Зберемося усі й будемо крокувати.

Про «1 +1»

-В разі перемоги Пінчука в битві за феросплавний, можливо, деякі канали дістануться його лобістам. А які «пряники» дістануться тому, хто допоможе повернути завод державі і згодом винести контрольний пакет НФЗ на новий конкурс? 40 відсотків «1 +1» ви купуєте для Юлії Володимирівни?

— У мене до вас запитання: чи відчуваєте ви різницю між двома ситуаціями? Хтось допомагає Пінчуку реалізувати за 380 мільйонів доларів його тухлу власність, у результаті чого держава не отримує гроші за контрольний пакет, зате цей хтось отримує канали. Тут логіка є.

А друга ситуація перебуває абсолютно поза межами логіки. Ми — бізнесмени і навіщо нам за повернення дер-жа-ві пакета, свого часу викупленого на незаконному аукціоні за заниженою ціною Пінчуком, платити комусь хабар у вигляді 40 відсотків «1 +1»? До речі, вартість 40-процентного пакета цього каналу на ринку оцінюється в 100 млн. дол Ви хочете сказати, що ми за те, що держава собі щось поверне, готові комусь подарувати 100 млн.? Де тут здоровий ланцюг міркувань?

— Відомо, що «Приват» майже завжди працював без політичного даху, але при цьому діяв цинічно, розумно і нахабно. Так і в цій ситуації: ви ж зацікавлені в тому, щоб пакет дістався державі. По-перше, покарати Пінчука. По-друге, отримати можливість на тендері придбати цей пакет. По-третє, мати змогу регулярно отримувати дивіденди від уже наявного міноритарного пакета акцій НФЗ. По-четверте, продавати заводу вашу руду, яку не хотів закуповувати Пінчук.

— Давайте почнемо з кінця, з руди. Нам не треба продавати Нікопольському заводу феросплавів руду. Так, у 2003 році Пінчук відмовився у нас її купувати, внаслідок чого було закрито деякі виробничі потужності на тих підприємствах, де він її раніше традиційно брав. І для того щоб відновити це виробництво сьогодні, необхідні інвестиції, які набагато перевищують кошти, раніше витрачені на зупинення цього виробництва. Тому на сьогоднішній день кількість руди, яку виробляють Орджонікідзе та Марганець, повністю реалізується, а зайвої руди для Нікополя в нас уже немає. Тому якщо ми, в разі проходження ряду процедур і конкурсу, станемо господарями заводу, потрібно буде міцно думати над тим, як перерозподілити сировинні потоки, як постачати рудою НФЗ.

Також предметно я міг би вам відповісти по всіх інших питань, але хочу сказати: у мене немає сумнівів у прозорості майбутнього конкурсу. Ми не маємо наміру купувати і дарувати комусь «1 +1» за те, що держава повертає собі свою власність.

А що стосується покарання Пінчука, то він сам це зробить. У 2003 році ми його попереджали: «Життя — це супермаркет, бери що хочеш, але каса — попереду».

— Навіщо ви купуєте «1 +1»? Наскільки реальна ця угода і як до неї ставляться американські партнери, адже, як нам відомо, після того, як представники президента з американськими засновниками каналу ваші потенційні партнери виявилися не в захваті з приводу «сусідства» з вами?

— Я не знаю, з ким ведуть переговори американці. У нас є продавець — це Борис Фуксман і Олександр Роднянський. У нас є покупець — це компанії, афілійовані з бізнесменом Ігорем Коломойським. Ми провели переговори. Переговори складні, обтяжені купою формальностей, оскільки є в американського співвласника право «першої шлюбної ночі» на покупку. Тому ми ведемо переговори з американцями, котрі виставили свої умови й вимоги. Але на сьогоднішній день у нас на руках є згода американського співзасновника «1 +1» на проведення угоди.

Однак представники Лаудера попросили про проведення реструктуризації компанії: мають бути приведені у відповідність економічні й формальні взаємини, що існували у них із Фуксманом і Роднянським. Наскільки я поінформований, на сьогодні всі формальності подолано й угоді дано «зелене світло». Тепер питання тільки в часі, що піде на формалізацію наших відносин із Роднянським і Фуксманом. Паралельно ми повинні будемо виконати ті умови, які поставили американці. Але ці умови визначено, зафіксовано і не вимагають додаткової акцептації.

-Хтось із оточення Віктора Ющенка намагався відмовити вас від купівлі «1 +1»?

— Зі мною з цього приводу розмовляв тільки помічник президента Олександр Третьяков. У цій розмові не було погроз чи жорстких попереджень. Була лише фраза типу: «Навіщо вам це треба, ви бізнесмени, ви ніколи політикою не займалися» … Але ми вважаємо, що це бізнес і ніякої політики тут немає. Якби нам запропонували купити телеканал за старого режиму, ми ніколи цього не зробили. Бо це був би не бізнес, а засіб впливу, причому не нашого, а політичного, і купити канал тоді означало позбутися спокійного життя. Я не хочу, щоб у разі появи критичного журналістського матеріалу мені хтось уночі телефонував додому і кричав у трубку: «Ви що там — з глузду з’їхали!».

Я вважаю, що якщо влада декларує свободу слова і відстоювання цілого ряду цінностей, виходить, на телебаченні можна робити не політику, а бізнес. Сьогодні у світовому списку багатих людей дедалі більше тих, хто займається бізнесом у сфері розваг. Вони обганяють королів металургії, переробки і т.д. Я — за диверсифікацію бізнесу, за широкий погляд не тільки вперед, але і в сторони. У цьому контексті й потрібно розглядати купівлю пакета «1 +1».

— Тобто, ви готові сплатити 100 млн. за 40 відсотків «1 +1»?

— Так, ми зробимо це.

— Але через рік у «плюсів» закінчується ліцензія. Чи не боїтеся ви, що, здійснивши небажану для влади покупку, ви ризикуєте втратити гроші разом із каналом?

— Продовження ліцензії «1 +1» — це і буде перевірка на порядність для влади. Поки канал працює без зауважень. Якщо ситуація збережеться, то ліцензію повинні будуть продовжити автоматично. Якщо ж зауваження Нацрадою з телебачення та радіомовлення буде винесено (за прикладом того, як це сталося з «Новим каналом»), то ми будемо подавати на конкурс і боротися.

— Як ви оцінюєте реальну прибутковість бізнесу в Україну? За якої рентабельності ви беретеся за проект? Наприклад, Ахметов — при 20 відсотках, а ви?

— Я не пам’ятаю точних цифр, але досить точно можу сказати, що минулого року «1 +1» заробив 14 млн. дол, а при збереженні динаміки зростання, цього року отримає 20. На 40 відсотків акцій каналу припаде 8 млн. дол За сьогоднішнього рівня прибутку це 12 років окупності. Але я ні хвилини не сумніваюся в тому, що рівень прибутковості зростатиме. І наступний рік принесе 30 млн. дол Динаміка така, що наші витрати можуть легко окупитися протягом п’яти років. Ось вам і 20 відсотків.

А ще трошки шити вдома …

— У вас є виробництво, нафтовий бізнес, банківський, мережа заправок. Чи не збираєтеся ви приростати роздробом? Зараз цим багато хто займається, оскільки вигідно. Чи дніпропетровський оптовий ринок «Озерка» — це перший крок?

— Що стосується нашої багатостраждальної «Озерки» … Ми нею ніколи предметно не займалися. Але «позаминулий» губернатор Володимир Яцуба дуже затурбувався нашою «Озеркою». А швидше за все у нього була особиста неприязнь до директора ринку пана Єфименка, до речі, ветерана війни й інваліда. Так от, на тлі цих неприязних стосунків і комерційного замовлення, котре надійшло від однієї з московських структур, Яцуба цю людину кинув у в’язницю, протримав там півроку, де Єфименко втратив 30 кг ваги. Я не знаю, чи варта була «Озерка» того, щоб так поводитися.

Дніпропетровськ — наше рідне місто, і ми вирішили в цю справу втрутитися. Ми давали сигнали в адміністрацію президента й в обладміністрацію про те, що конкурс з продажу «Озерки» готується під одного покупця. Ну, Нікополь, зять президента, хочете так — крутіть. Ну, «Криворіжсталь» — стратегічне підприємство. Не хочете, щоб воно дісталося росіянам чи американцям — робіть конкурс під українських бізнесменів. Але «Озерка» ж тут до чого? Яке таке геополітичне положення має цей ринок? Ось так ми і опинилися втягнуті в цей процес. При тому, що ніякого економічного інтересу в нас там не було, немає і не буде.

— Чи правда, що ви придбали червоненківський «Орлан»?

— Я не купував у Євгена Червоненка «Орлан», але я знаю, що на ринку безалкогольних напоїв укладено таку угоду й компанія, пов’язана з торговою маркою «Біола», придбала компанію, пов’язану з торговою маркою «Орлан» і «Прем’єра».

— Але «Біола» — це ваша компанія, і її соки та води п’є весь схід України.

— У мене в компанії «Біола» є комерційний інтерес, але я не займаюся цим бізнесом, а є в ньому лише пасивним інвестором.

— Ви купили російський Алапаєвський металургійний завод тому що у вас не було НФЗ?

— Ми купили Алапаївку тому що це хороший будівельний майданчик і ми його розглядаємо як перспективне місце для побудови електроферосплавного виробництва.

— А американський проект у якій стадії?

— У стадії переговорно-оформлювальної. Вже більше року ми займаємося переговорами про придбання в США феросплавного заводу. Там існують об’єктивні труднощі: завод — банкрут, перебуває під судом.

— А наостанок запитання: чому ми з вами другу годину розмовляємо по телефону замість того, щоб записати це інтерв’ю у нас в редакції чи у вас в офісі?

— На жаль, раніше жовтня це зробити в живому режимі не вийде, оскільки я страждаю від алергії на амброзію. Алергіки мене зрозуміють. На час цвітіння цієї злощасної рослини я завжди виїжджаю з України.

— Тобто, це єдина причина, з якої ви не можете в’їхати в Україну, і ніяких арештів і затримань ви не побоюєтеся?

— Я думаю, що такої перспективи немає. Однак усе це мені обіцяв пан Григоришин і я не виключаю, що це може трапитися в будь-який момент. Він, кажуть, в Україні впливова особа.

— А ви приїжджайте в брюках без задніх кишень, і вам туди ніхто пістолет не вставить і наркотики не підкине.

— Я думаю, що коли боротьба ще більше загостриться, то питання буде не в кишенях і не в наркотиках. Як мене через мого знайомого попередив Петро Порошенко: «На нього тут стільки всього є, що краще нехай Коломойський продає все, що має в Україну, і їде в Індонезію». Я тільки одного не зрозумів — чому в Індонезію?

— Ви говорили, що хочете кіно зняти й у космос полетіти. Чому досі мрія не реалізувалася?

— Ні, у космос хотів Боголюбов, а я хотів зняти фільм на кшталт «Одного разу в Америці», але гроші витратив на «вісім серій» обленерго. Яке життя, таке й кіно.

Коломойський: Так, Я фанат Ющенка

Частина третя. Остання. Також читайте:

Друга частина інтерв’ю Коломойський: Янукович мені особисто пропонував увійти в список Партії Регіонів

Перша частина інтерв’ю: Якщо президентом стане Тимошенко, я себе бачу в еміграції

Про Рината Ахметова, Костянтина Жеваго і групі “Євраз”

— Чому ви не проведете реструктуризацію групи “Приват” в єдину компанію, як наприклад, це зробив Ринат Ахметов, який зібрав усі активи під вивіскою СКМ?

— Група “Приват” ніколи не буде структурованої одиницею, тому що група “Приват” — це міф, фантом! Не існує такої юридичної особи, немає юридичного поняття “група Приват”. Тому і немає ніякої можливості зробити публічним те, чого насправді не існує.

— Але чому б вам тоді чітко не обмежити: ось це “Приват”, мої інтереси, Ігоря Коломойського, а це — вже не “Приват”? Адже навіть якщо припустити, що ваші партнери з власної ініціативи нападають на якісь активи, то всі впевнені, що це робить група “Приват” і безпосередньо Коломойський. Або вам подобається ваша демонізація?

— Згоден. Це все “Приват”, але це все не матеріально (сміється). Як тільки ти починаєш виправдовуватися і говорити: “Це не я”, всі починають думати: “Упевнений на 100%, це його рук справа”.

— Тобто, ви кайфуете від того, що вами лякають дітей?

— Ні, не кайфую. Я просто розумію, що виправдовуватися нічого, якщо ти до цього не маєш відносини. Я не маю відношення до конфлікту Кіпермана (партнер Коломойського) на “Дарниці”, не маю відношення до нападок Корбана (ще один партнер Коломойського) на якісь “Добсокі” або гастрономи … Але піаритися і кричати: “це не я!” не збираюся.

— Розкажіть про велику угоду, що сталася наприкінці 2007, коли ви продали свої металургійні активи російській групі “Євраз”. Вам не здається, що ви продешевили?

— Може бути, і продешевили, але нам нікуди було діватися, бо Вадим Новинський своїм об’єднанням з Ахметовим зламав всю ситуацію на (гірничо-металургійному) ринку.

Новинський порушив існуючий рівновагу, коли пішов з ринку і з переговорного процесу.

Тобто, він залишив на галявині тільки Ахметова і нас. Раніше був Новинський, і ми, впливаючи на Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат і володіючи частиною Південного гірничо-збагачувального комбінату, могли маневрувати, будувати якусь політику з Ахметовим. Коли ж вони об’єдналися, Ахметов через ПГЗК фактично опинився всередині нас!

І ми зрозуміли: або сьогодні ми повинні щось зробити, або завтра нас просто не стане. Він (Ахметов) забере в тебе ринок, буде робити якісь картельні відносини, забере твоїх споживачів, буде не давати тобі дихати всередині твого ж підприємства …

— Рінат Ахметов вів з вами переговори про купівлю активів, який ви продали “Євразу”?

— Вів. Але, скажімо так, Ахметов був не готовий заплатити грошима всю необхідну суму — ми продали рудні активи за 4 мільярди доларів, а входження до нього в компанію нас не влаштовувало.

В результаті ми отримали від “Євразу” кешем мільярд, а інше — акціями, які сьогодні вже виросли в ціні в півтора рази.

— Наскільки правда, що ви вели переговори про продаж Костянтину Жеваго своєї половини у Південному гірничо-збагачувальному комбінаті?

— Жеваго дуже хотів купити, але нам не було сенсу обговорювати угоду, тому що він хотів тільки Південний ГЗК, а ми продавали все — і коксохіми, і меткомбінат Петровського.

— Ви дали згоду Вадиму Новинському на внесення його половини Південного гірничо—збагачувального комбінату в спільну компанію з Ахметовим?

— У нас із ним є усні домовленості друг-другу не заважати, письмові ще не підписані.

— Яке майбутнє ви бачите у Віталія Гайдука і Сергія Тарути, у яких немає сировинної бази для металургії?

— Злиття з кимось або поглинання — чи то Усмановим, то Ахметовим, чи то Мітталом або “Євразом”.

Хоча, наскільки я знаю з преси і з прямих джерел, Гайдук взагалі виходить з бізнесу. Втім, там така публіка, що цілком можуть розводити …

— Вам не надходило пропозицій про купівлю частки Гайдука в “Індустріальному союзі Донбасу”?

— Я думаю, що я був би якщо не на першому, то на другому місці після Ахметова в списку тих, кому заборонено пропонувати (сміється). Тарута перестане спати, якщо у нього компаньйоном буде або Ахметов, або Коломойський.

Взагалі в металургійній сфері ми не будемо заходити в жодні непрозорі, непублічні речі. Може, тільки вже якщо вони будуть зовсім дармовими.

— Які в найближчому майбутньому покупки плануєте закордоном?

— Нещодавно ми брали участь в конкурсі з придбання заводу в Балтіморі, це — успішний актив. Міттал Стіл перевищив концентрацію і його змусили продати цей завод. Ми запропонували 870 мільйонів доларів, але його купила “Северсталь” за 810 мільйонів. Тобто ми не виграли конкурс, хоча дали більше грошей. Просто у “Сєвєрсталі” була домовленість з профспілками. А різницю в 60 мільйонів продавці порахували невагомою.

— Ви виведіть свій феросплавний бізнес в окремий холдинг з тим, щоб зробити публічне розміщення акцій, IPO?

— Я думаю, що найближчим часом цього не буде.

— Але ви граєте на глобальному ринку, де навряд чи вам дозволять залишатися непублічної компанією!

— Публічність — це втрата грошей, в усякому разі, на першому етапі. Я не знаю, чи йде Ахметов на IPO, але в мене таке відчуття, що ні.

Хоча я знаю, що на IPO йде Пінчук. Треба подивитися, які будуть умови, скільки Пінчук буде коштувати.

— Тим не менш, ви купили акції Полтавського гірничо—збагачувального комбінату, коли їх публічне розміщення в Лондоні проводив Костянтин Жеваго?

— Я знав, скільки коштує Полтавський ГЗК — я його завжди оцінював у 3,5 мільярда доларів, а його продавали за 1,7 мільярда. Тому я особисто купив 3%.

Ви знаєте, скільки я заробив на цих акціях? При розміщенні вони коштували 60 мільйонів, а сьогодні коштують близько 140—150 мільйонів.

— Багатьох здивувало, що ви купили прямо ці акції, на своє особисте ім’я, а не через якийсь інвестиційний фонд. Чому ви поступили саме так? Це така форма знущання над Жеваго — показати своє ім’я в числі власників його підприємства?

— Звичайно! Але, насправді, самому Жеваго вже немає сенсу щось демонструвати, він все одно вже продав ці акції. Я хотів показати, що буде з акціями наступним учасникам змагань — Пінчука, Ахметова … (Сміється . )

Ось свого часу Ахметов і Новинський пропонували мені зайти в їхню компанію з усіма своїми рудними активами. Я їм відповідаю: “А як ми будемо акціонерами? Як оцінити наші частки? Я не хочу бути у вашій непублічної компанії міноритарним акціонером. І взагалі, я не розумію, як ви все це оцінюєте?”.

А вони мені кажуть: “Ну, заходь до нас, у нас буде одна велика компанія”. Я питаю: “Ви ж збираєтеся на IPO?”. Вони кажуть: “Так!”. Я кажу: “Ну так ви всередині у себе розберіться, все причешіть, а я вже буду вас чекати на IPO!” ( Сміється. )

Справа в тому, я вже говорив, що при виході на IPO компанії часто недооцінюються. Я вважаю, що ті, хто виводив Жеваго на IPO, позбавили його половини грошей! Його просто недооцінили.

— Припустімо, але ж через розміщення акцій на IPO можна оцінити всю вартість свого активу.

— Але чи варто йти на такі жертви? Жеваго, щоб оцінити свій актив, заплатив 400 мільйонів доларів! Чи не забагато?

ПРО КОСТЯНТИНА ГРИГОРИШИНА

— Ви збираєтеся брати участь у приватизації “Укртелекому” та Одеського припортового заводу?

— У приватизації “Укртелекому” — ні, а припортового — так.

— Самі чи з кимось?

— Будемо робити консорціум. З ким — поки не знаємо, тому що незрозуміло як буде проходити приватизація: Одеський припортовий будуть продавати з трубою (аміакопроводу і перевалкою) або без. Я вважаю, що державі буде простіше продавати без труби. Є завод вартістю мільярд доларів, от нехай його і купують.

— І ви готові викласти за Одеський припортовий завод 1 мільярд доларів?

— Ми будемо скликати консорціум українських заводів для походу на цей завод. Запросимо “Рівнеазот”, Ярославського з черкаського “Азоту”, відкриємо двері для Янковського (“Стирол”) . Може бути, і для Ровта (сєверодонецький “Азот”) .

— Ви будете брати участь у приватизації обленерго і теплової генерації?

— За обленерго нам треба спочатку закінчити наші старі справи з Григоришиним.

— До речі, з початку року у вас повинен був стартувати судовий процес на Кіпрі з Григоришиним по розділу вашої загальної компанії, яка володіє акціями обленерго?

— Він уже закінчився. Все стало на місця за обопільною згодою.

— Ви уклали мирову угоду?!

— Ми зупинили цей процес, вирішили знову спробувати співпрацювати. Все, судового процесу немає! За домовленістю з Григоришиним ми відкликали свою петицію. Рішення було прийнято на початку березня, але це не мирова угода.

Вони (сторона Григоришина) висловлювали свою позицію, що не згодні з нашим позовом, що вони проти ліквідації компанії і розділу майна. Вже пройшло три роки, пропала гострота, сторони зустрічалися між собою і бачать можливості подальшого діалогу. Тому ми сказали, що згодні відкликати свою петицію, за умови, що всі витрати діляться навпіл.

— До першого кидка?

— (Сміється ) Ні. Тепер ми з ним в переговорному процесі. Ми зараз знаходимося в листуванні. Правда, щось я давно не бачив Григоришина! Не можу його знайти, хоча ми готові робити спільний бізнес.

— Залізною умовою Григоришина був спільний викуп в обленерго частку Суркіса. А він вважає, що ви це зробили таємно, за його спиною.

— Це була лінія захисту Григоришина. Взагалі конфлікт виник через що? Коли ми з ним робили операцію перед виборами президента 2004 року, то збиралися придбати у Суркісів акції, обговорили ціну, я з ними домовився.

Але потім сталася Помаранчева революція, Костя сів у Москві, розвалився і, так от, попиваючи каву, каже: “Напевно, давай тепер не будемо купувати акції у Суркісів, а заберемо їх так”. Я кажу: “Костя, ти в своєму розумі?! Що значить “заберемо так “?”.

“Ну ось так, — відповідає Григоришин, — зайдемо на підприємство, вивернемо менеджмент, вони дадуть свідчення, Суркісам воно сто років не треба — і заберемо акції”. Я кажу: “Цього не буде”. І пішло—поїхало!

— Як ви могли вийти з судового процесу з Григоришиним, на який було витрачено стільки сил, так ні про що принципово не домовившись?

— Цей судовий процес нікому не був потрібен. Ну, розділили б наше майно, виявилося, що у нього 20% обленерго і у мене 20%. Хто від цього виграє? Я виграю з тієї точки зору, що завтра піду до Суркісам і об’єднати з їхніми акціями. А Григоришин залишиться з 20%, йому буде зовсім погано.

А мені буде погано, тому що Григоришин потім принесе свої 20% акцій обленерго, наприклад, Ахметову. І Ахметов прийде до нас на підприємства і почне качати права. Причому справедливо!

— Тобто ви боялися, що Григоришин піде до Ахметова?!

— Не, ну якщо не до Ахметова, Григоришин може звернутися в РАО ЄЕС, у нього там прекрасні зв’язку. Або продасть свою частку VS Energy.

Про спробу арешту Коломойського

— Свого часу прокуратурою було порушено кримінальну справу за фактом замаху на адвоката Сергія Карпенко. У свій час ви проходили по цій справі підозрюваним. Ви остерігалися арешту в 2005 році?

— Звичайно.

— Ви погрожували адвокату Карпенко?

— Ні, я взагалі нікому не погрожую, це марно, а тому й безглуздо. Перефразую одну фразу Григоришина, якого запитали, ображається він на висловлювання на свою адресу в інтерв’ю Геннадій Корбана. Григоришин відповів: “Навіщо ображатися на молоток, яким ти вдарив себе по пальцю, якщо він інструмент в руках господаря”.

Те ж саме стосується і Карпенко. Навіщо б я став погрожувати молотку, якщо у нього є господар?

Ситуація з Карпенко була підлаштована або Пінчуком, або Григоришиним. Мене весь час пошугівали справою Карпенко в 2003—2004 роках. Хоча справи проти мене як такої не було, воно було “по факту”.

— Однак у 2005 році був виданий ордер на ваш арешт. Тому ви поїхали з України під приводом алергії на амброзію?

— Коли почала цвісти амброзія в серпні-вересні 2005 року, гострота вже спала, вона припала на червень-липень 2005 року. Тоді заступник генпрокурора Шокін підписував якісь папери у цій справі. Була постанова про санкції на мій арешт, і воно повинно було потрапити до суду.

— Кажуть, що Святослав Піскун був матеріально простимульований, щоб справу стосовно вас була закрита.

— Я в цей час знаходився в Ізраїлі.

— Але був посередник — Михайло Бродський.

— А що Бродський? Ви собі уявляєте, щоб було, якби на мене знайшли щось серйозне?

До того часу вже відбувся суд над тими, хто напав на Карпенко, один клієнт взагалі отримав великий термін. Засуджені ніяких показань на мене не дали. Виявилося, що під час слідства, під тиском в своїх свідченнях вони навіть переплутали моє прізвище. Було написано не “Коломойський”, а “Коломоєць” або “Коломієць”.

Інша справа, що в справі фігурувала людина, яка працювала в охоронній структурі “Безпека. Охорона. Гарантія.” …

— “Б.О.Г.” — Це ваша компанія?

— Так, це наша компанія, вона охороняє наші заводи, фабрики, фірми. Але ж у цій охоронній структурі працює тисяча людей! Її організовував колишній начальник Дніпропетровського обласного УВС генерал Козін.

— Фірмою “Б.О.Г.” в Дніпропетровську лякають навіть дітей, кажуть, там багато людей з кримінальним минулим, бритоголових …

— Ну, зараз такі часи, що зовні вони однакові, і не розбереш, де міліція, а де ці хлопці (Сміється)… Але якщо без жартів, то в “Б.О.Г.” кого попало не беруть.

— Ви використовуєте “Б.О.Г.” у всіх акціях залякування, залучаєте їх при проведенні зборів акціонерів.

— Ну, фірма бере участь у всіх зборах. Це просто охоронна структура, наприклад, наш офіс теж охороняють співробітники цієї фірми.

Коломойський про Коломойського

— У скільки ви сьогодні оцінюєте свій стан?

— Його оцінити неможливо, бо який сенс оцінювати віртуальні речі? Наприклад, наші металургійні активи оцінювали по-різному. У підсумку, оцінили в 3 мільярди доларів, а вийшло, що вони стоять 4.

— Яка ваша частка з цих чотирьох мільярдів, за які ви продали металургійні активи “Євразу”?

— Відсотків 25. У мене там багато партнерів, є внутрішні — Мартинов, Боголюбов, а є зовнішні — Шульман, наприклад … Інших я поки не можу назвати.

— А Юлія Тимошенко, як колишній власник Південного гірничо-збагачувального комбінату?

— Вона поки що не входить до числа партнерів.

— А що, може увійти?

— Ми не знаємо.

— Добре, якщо мільярд коштують ваші металургійні активи, то у скільки оцінюються феросплавні — разом з недавно купленим австралійським активом?

— Якби ми могли продовжити економічні умови сьогоднішнього дня на найближчу п’ятирічку, я б оцінив феросплавний бізнес не менше ніж в 20-30 мільярдів доларів. І моя частка в цьому становить, може, 30%.

— Це ще десь 6,5-10 мільярдів до того мільярда, який у вас є від проданої металургії. У скільки ви оцінюється сам Приватбанк і яка там ваша доля?

— Думаю, сьогодні він коштує 6-7 мільярдів доларів. Будемо вважати, що моя частка становить 44%.

— Тобто, ще плюс 3 мільярди. Скільки становить ваша частка в “Укрнафти”?

— Від 8 до 13%. Сама компанія оцінюється десь в 5 мільярдів доларів.

— Ваших ще десь ще 400-650 мільйонів. Сумарно виходить ваш стан 11—15 мільярдів доларів. Що ще з великих активів можете згадати?

— Є багато різних проектів, але сьогодні зупинимося на перерахованому.

А взагалі, ви знаєте, наші підрахунки нагадують мені один анекдот. Син приходить до тата і каже: “Тату, що таке віртуальність?”. Папа подумав і відповідає: “Ну я зараз тобі спробую пояснити”.

Кличе дружину і каже: “Дружина, от розкажи, ти ж там пишеш дисертацію якусь, не все у тебе виходить, науковий керівник дістає, на кафедрі проблеми, ну скільки ти вже часу витратила. А от якщо б професор тобі сказав, що завтра ти станеш кандидатом наук, ти б дала йому? “. Ну, дружина подумала про себе, що дисертація дає надбавки до зарплати, до пенсії, гроші, тому вона відповідає: “Ну, напевно, дала б”.

Викликає батько до себе доньку—студентку, і каже: “Ну, дочко, я знаю, у тебе є проблеми в інституті. Якби доцент запропонував угоду, що ти йому даси, а він тобі поставить іспити, у тебе буде підвищена стипендія, то , се … Ти б дала доцентові? “.

Дочка каже: “Ну, в принципі, так, а чого немає!”.

Ну тут батько кличе свого тата, старого партизана, який живе на горищі. “Скажи, — каже, — тату, от якби тебе старого партизана німці взяли і попросили видати весь загін, а натомість дали тобі грошей, притому не рейхсмарки, а золотом, коронками — чим хочеш, ти б видав своїх? Дід подумав і каже : “Ну, в принципі, я подивився, як це все закінчилося — видав би”.

Батько повертається до сина і каже: “Зрозумів синок?”. “Ні”, — каже син. “Ну як же, — пояснює тато, — віртуально ми з тобою багаті, а реально ми з тобою живемо з двома повіями і старим педерастом”. (Коломойський довго і протяжно сміється.)

— Тобто, ви пропонуєте не оцінювати ваш стан?

— Ну а який сенс? Скільки б все це коштувало в 1999 році, і скільки коштувало під час Помаранчевої революції? Я до оцінки стану ставлюся віртуально. Скільки б там не було написано, я дві котлети не з’їм, з’їм одну, дві пляшки вина не вип’ю, вип’ю одну. З віком людина менше споживає, стає більш скромним.

— Очевидно, що після Майдану активи помітно виросли в ціні?

— Правильно. До речі, чия це заслуга? Я вважаю, Віктора Ющенка.

— Ви — фанат Ющенка?

— Так, я — фанат Ющенка. Тому що він дуже дбайливо і ніжно ставиться до економіки, не торкається її руками. Він ставиться до неї як до саморегулюючий організм.

— А чого ж ви не підтримували його в 2004 році?

— Підтримував, але морально, інакше я не міг. До того ж, до мене ніхто не звертався, окрім там одного авантюриста на прізвище Трофименко, який будував торговельний центр “Троїцький” біля стадіону “Олімпійський”. У нас були якісь розмови про підтримку Ющенка, але вони так нічим і не закінчилися.

— Вас, до речі, не зачіпає, що Ахметов за оцінками багатшими вас?

— Взагалі немає. Мені все одно.

— Хто з нинішніх топ-бізнесменів найперспективніший?

— Ну, Ахметов перспективний. Напевно, Жеваго. Може ще, Пінчук, якщо відкриється друге дихання. А хто у нас ще? Я особливо нікого не пам’ятаю з топ-10, і вони вже набридли. А хто там на 20-му, 30-му місці? Ви пам’ятаєте? Ось там треба шукати перспективу розвитку.

— Який мінімальна межа для вашого бізнесу. Де межа, яка визначає: ось цей бізнес для мене занадто дрібний, а сюди я вже готовий входити?

— Усе визначається емоціями, відчуттями, мені повинен бути цікавий проект. Але я не ввійду в бізнес вартістю у 100 тисяч доларів.

— Яка мінімально річний прибуток може вас зацікавити?

— Залежно від вкладень, може, від 50, 100 мільйонів доларів на рік.

— Невже, наприклад, 1 +1 — це бізнес, який приносить 50 мільйонів доларів?

— Ми не можемо оцінити доходи цього бізнесу. У цьому випадку прибуток не є чимось, відбитим у бухгалтерії. Телеканал — це ще й інструмент впливу.

— У вас є амбіції керувати телеканалом як бізнесом?

— А я й не збирався керувати цим активом, цим повинні займатися фахівці та журналісти. Будь-яке втручання акціонерів у редакційну політику веде до втрати вартості.

— Тоді поясніть, чому, наприклад, сайт УНІАН часто виконує роль рупора інформаційного інтересів групи “Приват”. Виходить, що ви декларуєте одне, а ваші ресурси надходять інакше?

— Сайт УНІАН виконує інтереси не групи “Приват”, а тих, хто приходить на сайт УНІАН і, припустимо, отримує там інформаційну підтримку. Вони про щось домовляються з тими, хто управляє. Я говорю про те, що не можна купувати або входити в якийсь медіабізнес, з метою зробити з нього інструмент впливу.

— Але створювати з такою метою свій ресурс можна?

— Якщо ти створив і можеш цим користуватися, то користуйся, якщо є така можливість.

— Чому ж тоді, як кажуть, ви неодноразово висловлювали побоювання, щоб “Українську правду” не купив Рінат Ахметов?

— (Мовчить) Ну, скажімо так, мені це було б неприємно. Просто неприємно.

У мене в Женеві на компьютері перша сторінка — “Українська правда”. Якщо ваше видання купить Ахметов, мені доведеться міняти стартову сторінку. А інакше вийде наступне: прокидаюся я вранці, беру чашечку кави, підходжу до комп’ютера, а там Рінат Леонідович мені бажає: “Доброго ранку!”.

— І ви поміняєте стартову сторінку на “Обозреватель “?…

— Ні, “Обозреватель” я не читаю. Там одне й те саме: “погана Тимошенко” і взагалі, “всі покидьки”.

— Михайло Бродський вам не пропонував купити “Обозреватель”?

— Пропонував. Оцінював його то в 50 мільйонів, то в 100 мільйонів. Я сказав Бродському: “Будь ласка, зроби IPO, а я подивлюся, скільки це все коштує”.

— Якби вам довелося прожити життя ще раз, зайнялися б бізнесом?

— Якби я народився в тому ж 1963—му році, то так. Тоді неможливо було йти іншим шляхом.

У самому бізнесі я взагалі ні про що не шкодую. Можна навіть говорити про життя в цілому. Але мені було б, напевно, цікаво прожити інше життя. Адже чим ми займаємося? Тиражуванням грошових знаків.

— Якби ви зараз починали свій бізнес, ви б змогли так піднятися?

— Дав би на це 20 відсотків ймовірності. Я не знаю, чим би я сьогодні зайнявся як молодий спеціаліст після інституту.

— Що б ви зробили у бізнесі інакше, якби могли почати спочатку? Зв’язувалися б з Пінчуком, Тимошенко, Суркісом, Григоришиним?

— Може бути, я б по-іншому вибудовував з кимось стосунки. Наприклад, ти маєш гарні стосунки з Суркісом, а він посварився з Григоришиним. Григоришин, з яким ти теж у хороших відносинах, чекає від тебе чогось, що ти не можеш йому дати. Його очікування завищені. У Суркіса теж завищені, але він менш болісно це сприймає.

У підсумку Григоришин, будучи людиною мстивою, починає мені будувати якісь підступи … Ось так все й крутиться.

Але, за великим рахунком, у мене немає особистих конфліктів. Якщо це бізнес, то особистих конфліктів взагалі не може бути! А багато речей просто проходять.

Я не можу сказати, що мені хтось завдав якісь непоправні образи чи образи. Хоча я можу не привітатися з людиною, з яким у мене немає особистого конфлікту. Є люди, які займаються тим, що мені просто не подобається.

— Чому ви переїхали жити до Швейцарії?

— Я не живу в Швейцарії. У мене в Женеві живе сестра з сім’єю, там же вчиться моя донька. Тому я дуже часто там буваю.

— Добре, чому ж ваші родичі не живуть в Україні, не навчаються у цій прекрасній країні, яку ви так захищаєте від монополізації?

— Сестра вийшла заміж за ізраїльтянина, тому вона живе в Женеві з чоловіком. А дочки набридло жити в Україні з охороною.

Вона у мене вчиться на економіста, вже поміняла другий ВУЗ. Перший раз, коли вона поступила, це була психологія, соціологія. Хоча я їй відразу говорив: “Не треба туди йти, тобі не сподобається”. В результаті їй там дійсно не сподобалося, вона його покинула і перейшла в інший ВУЗ. Зараз моя донька працює в моєї сестри в галереї і вчиться.

— Скільки ви даєте грошей на кишенькові витрати доньці?

— П’ять тисяч франків на місяць на всі витрати, крім оренди житла.

— Ви будете залучати своїх дітей до бізнесу?

— Ні. Я не вважаю, що дітей або родичів треба залучати до сімейного бізнесу. Я б не хотів, щоб вони займалися бізнесом.

— А куди подінеться все ваше стан? Ви плануєте передати щось у спадщину дітям?

— Може бути, до того моменту, коли я піду на пенсію, це буде в якійсь цивілізованій формі, і цим можна буде якимось чином управляти. Не займатися бізнесом, а управляти. Сьогодні ж бізнес вимагає особистого керівництва.

— Навіщо вам подвійне громадянство — України та Ізраїлю? Адже законодавство України це забороняє.

— Не можна отримати українське громадянство, маючи іншого. А, маючи українське, можна отримати громадянство іншої країни.

Я давно отримав громадянство Ізраїлю, ще в 1995 році. Тоді все взагалі по-іншому бачилося. З одного боку, я збирався емігрувати з СРСР до Ізраїлю. Але Америка була вже закрита, потім я вагався, в результаті не поїхав.

А вже коли перший раз я потрапив до Ізраїлю в 1992 році, то з’явилися якісь емоції, прокинулися хромосоми, загалом, голоси предків, особливо в Єрусалимі … Але ця тема окремої розмови.

— Існує благодійний фонд Рината Ахметова, фонд Віктора Пінчука. Чи буде створено фонд Ігоря Коломойського?

— Щиро вам відповісти? Не збираюся нічого такого робити тільки тому, що є всі ці перелічені вами фонди. Я займаюся благодійністю, але вважаю, що публічно це робити не треба.

— Скільки приблизно становить ваш фонд благодійності — на місяць чи на рік?

— Я ніколи не вважав і по-іншому до цього ставлюся. Я не можу зрозуміти філософію Пінчука чи Ахметова. Що це?! Піар? Якщо ти хочеш витратити 10, 20 або 100 мільйонів доларів, так витрати, не треба шуміти і піаритися. Чого кричати про це?

А реакція на ці вчинки тільки одна. Якщо угода з “Дніпроенерго” приносить мільярд, ну тоді можна і 100 мільйонів витратити на благодійність (сміється).

Або візьмемо Пінчука — спочатку поцупити НЗФ з “Криворіжсталлю”, а потім фонди або музей відкривати?!

А які відчуття у звичайних людей? Думаю, такі ж, навіть ще більш радикальні.

— Особистий фонд — це елемент публічності.

— Це не елемент публічності, а інструмент піару. Мені особисто піар не потрібен, тому я не вважаю за потрібне займатися благодійністю в такому вигляді.

Я займаюся благодійністю хаотично, цілеспрямовано. Як доведеться, так і роблю, піддаючись тільки миттєвим емоціям.

— Ви все можете собі дозволити в цьому житті?

— У принципі, так, але мені нічого незвичайного не треба.

— Політ у космос можете собі дозволити?

— Мабуть, можу. Але не полечу. Це просто нісенітниця, змагання споживання. Ось я б не хотів, щоб мої діти займалися бізнесом. Це не цікаве заняття. Заняття бізнесом — це, в принципі, вимушене рішення, для того щоб прогодувати себе і свою сім’ю.

— Якщо ви просто хотіли прогодувати сім’ю, ви б могли зупинитися років 5-10 тому. Поклали в банк гроші, і все.

— А у бізнесі неможливо зупинитися, неможливо вийти. Повірте, є вхід, але немає виходу. У тебе постійно якісь незавершені проекти. Наприклад, ми зайнялися феросплавним бізнесом в 1994 або 1995 році, а він ще досі не завершений. Зупинитися складно, у тебе є партнери, компаньйони, хтось згоден робити так, хтось — інакше.

— Тобто, ви стали жити життям інших людей?

— Сто відсотків! Колись я сказав собі, що в 40 років вийду на пенсію. А мені вже 45, і я ще не вийшов.

Хоча я в 40 років кардинально поміняв ведення бізнесу. Я перестав займатися поточними справами.

Сьогодні я не займаюся текучкою, а тільки глобальним плануванням. Іноді я концентруюся над якимись важливими моментами, в чомусь беру. Але того, як я займався цим до 40 років, вже немає. Сидіти в офісі з ранку до вечора, щось робити, обговорювати, ради директорів, наради … Набридло.

Коломойський: Янукович мені особисто пропонував увійти в список Партії Регіонів

Друга частина інтерв’ю. Першу частину інтерв’ю читайте тут – Коломойський: «Якщо президентом стане Тимошенко, я себе бачу в еміграції»

– Хто для вас краще – прем’єр Янукович чи прем’єр Тимошенко?

– Все-таки Тимошенко.

– Чому?

– Тому що при прем’єрі Тимошенко я не знаю випадків, коли таку компанію як “Дніпроенерго” узяли, розмили акції, забрали їх, можливо, навіть законним шляхом. У держави було 76% акцій, а раптом виявилося 51%.

Я знаю, що це все відбулося при Януковичі. Як відбувалися багато інших речей у 2004 році. Наприклад, Криворіжсталь, а ще Укррудпром і Нікопольський завод феросплавів.

Ми всі повинні віддавати собі звіт в тому, що Янукович і компанія – це усталена, добре структурована, згуртована й цинічна промислово-політична корпорація, яка переконана, що її інтереси вище інтересів країни і народу, що живе в цій країні.

Для неї влада – це та мета і засіб, і вони ні перед чим не зупиняться на шляху до влади і для утримання цієї влади. Нехай впаде України, але залишиться Партія регіонів.

Тимошенко – це інше, не менш важкий випадок. Вона класична “чорна вдова” в політиці. Вона одинак ​​і влада для неї представляє абсолютну цінність, а ідеологічно вона явний троцькіст. Причому це сидить усередині неї, і сама вона не може це усвідомити. Будучи олігархіней-невдахою, вона ненавидить будь-який капітал, а особливо великий. І цей заміс троцькізму і зламаної бізнес-кар’єри у сполученні з мстивістю дає гримучу суміш.

Слабку ж надію на позитив дає її внутрішньо самотність – навколо неї поки ще немає сформованої стійкої компанії за інтересами.

– Критикуючи сьогодні Тимошенко, ви лукавите, тому що раніше вам вдавалося знаходити з нею спільну мову. Більш того, багато в чому через вас її відправили у відставку в 2005 році – Тимошенко звинувачували в тому, що вона лобіювала ваші інтереси. У вас є докори сумління?

– Я не можу сказати, що відставка Тимошенко сталася через мене. А значить, у мене немає докорів сумління. Швидше, Тимошенко зняли через її бажання зводити особисті рахунки з Пінчуком – негайно, сьогодні і безповоротно. А у нас збіглися в цей момент інтереси.

– Але в той же час з питання відбору “Дніпроенерго” у Ахметова ви відкрито допомагаєте Тимошенко …

– А ми не їй допомагаємо, ми собі допомагаємо. Справа в тому, що історія з НЗФ, з Криворіжсталлю ні для кого не стала холодним душем. Не стала! Скажіть, який сенс боротися за НЗФ, якщо 2005 нікого й нічому не навчив.

Всій країні було показано, що коли вони поцупили Криворіжсталь, а потім у них її відібрали, то це просто невезіння, нещасний випадок. А десять інших об’єктів не відібрали і тепер можна сміливо продовжувати красти далі. Діями на “Дніпроенерго” рекламується метод – ти спочатку можеш поцупити, а потім торгуватися, скільки дати, щоб залишити це собі!

– Досить дивно чути це вас! Вас вважають цинічним і часто переступає через домовленості. І тепер людина з таким іміджем хоче грати роль борця за справедливість і третейського судді.

– (Довго мовчить) Ви знаєте різницю між хом’яком і щуром? Різниця в піар-забезпеченні. Хом’ячок такий маленький, симпатичний, домашня тварина, діти люблять, граються. А щур – огидне мерзенне тварина, від якої жінки непритомніють. А різниця тільки в одному – у піар-забезпеченні.

– Ви витрачаєте на піар-забезпечення чимало коштів …

– Я не витрачаю на іміджеве забезпечення. Більш того, всі ці легенди, які ми чуємо – це ж легенди людей, які зі мною, може, й не знайомі.

Про РосУкрЕнерго

– Чому ви думаєте, що опинитеся при Тимошенко в еміграції?

– Бачите, Тимошенко стала прем’єр-міністром у грудні. Я цього теж дуже хотів, і прикладав певних зусиль.

– Які?

– Моральні, не тільки матеріальні. Я вважав, що має відбутися демократична коаліція, при тому, що була дуже важка ситуація, 228 депутатів – це нестабільний склад. Може бути, на якомусь етапі необхідно буде зробити і широку коаліцію. Але мені здається, що сьогодні країна до цього ще не готова.

І ось, як тільки Тимошенко прийшла до влади, то зробила свої перші кроки в газовому питанні. Підсумок – ми отримали газову війну.

Причому, я так розумію, вона з останніх сил трималася грудень, ми відгуляли Новий рік, і з січня вона не стрималася і почала переглядати газові домовленості.

Може бути, система поставок газу була непрозорою, щось ще не так. Але якщо тобі не подобається, що вона непрозора, це не привід дану систему скасовувати, ламати чи валити. Це привід спробувати зробити її прозорою.

Тимошенко не подобається пан Фірташ, бо колись РосУкрЕнерго стало на місце Ітери, а пан Макаров (керівник Ітери) був більш симпатичний … Тобто вона прибирає Фірташа просто на основі якихось своїх особистих почуттів, особистих емоцій, особистих симпатій і антипатій .

Але це ж не позиція прем’єр-міністра! Позиція прем’єр-міністра – це благо країні, економіці, підприємствам і народу. А даними благом є ціна на газ, яку мала Україна.

– Стривайте, ви ж самі боролися з РосУкрЕнерго рік тому!

– Так, ми боролися. Але боротися з РосУкрЕнерго – це не означає взяти і знищити цю структуру.

Адже що таке РосУкрЕнерго? Це спільне підприємство, в якому 50% належить Газпрому, а інші 50% – панам Фірташу і Фурсіну. І ця компанія має якісь контракти, зобов’язання до 2028 року з якихось прийнятним, дуже симпатичним цінами.

Якщо тобі не подобаються вони, так запроси Фірташа, або доручи Дубині запросити Фірташа, і сказати: “Не хоче пан Фірташ продати свою частку в РосУкрЕнерго”?

– Припустімо, за три мільярди доларів? Але це ж пустишка!

– Ми ж не знаємо, пустушка чи. Покажіть мені результати дью-ділідженс!

– А ви б купили 50% РосУкрЕнерго?

– Я вам нічого не можу сказати докладно, але я веду зараз переговори на дану тему. Я вирішив провести дью-ділідженс компанії РосУкрЕнерго.

– З ким ви ведете переговори?

– З Фірташем – про продаж його частки і частки Івана Фурсіна в РосУкрЕнерго.

– Тобто, вам не відмовили?

– Ні.

– Коли почалися ці переговори?

– Десь місяць тому.

– Що вас цікавить у РосУкрЕнерго?

– Мене цікавлять контракти на газ.

– Вони ж на “Газпром” оформлені, просто даються в користування РосУкрЕнерго – хіба не так?

– Ми ж не знаємо, на кого вони оформлені. Для того, щоб щось купити, компанії, яка виявила своє бажання купити – а я виявив таке бажання – дають можливість при певних умовах, підписання договору конфіденційності, провести дью-ділідженс.

– Ок, скільки вам не шкода за половину РосУкрЕнерго?

– Не можу поки що сказати. Якщо те, про що говорилося в пресі, виявиться правдою, то я вважаю, що ці 50% коштують не менше 2-3 мільярдів доларів. Не менше! Хоча там може виявитися таке, що завтра і 5 мільярдів доларів буде не шкода.

– Ви не боїтеся вступити в одну компанію з Газпромом? Ви ж розумієте, що завтра “Газпром” скаже вам як новим партнерам: “Хлопці, вибачте, але ми все скасовуємо по газу”.

– Ні, він не може так сказати. Газпром відноситься до тих організацій, які виконують підписані угоди дуже суворо і жорстко. Мати таку компанію як Газпром у партнерах – я вважаю це за честь.

Якщо Україна не влаштує той газ, який буде у РосУкрЕнерго, то компанія буде продавати його в іншому місці. У Європі, слава богу, споживачів багато.

Про “Днепроенерго”

– Чому ви виступаєте за те, щоб позбавити Ахметова права керувати “Дніпроенерго” при його 44%, якщо ви самі керуєте “Укрнафтою” за 42%?

– Я його не позбавляю права менеджіровать, навіть якщо у нього буде 1%. Але при чому тут акції держави, які опинилися у нього? У Ахметова не було 44%. Якщо ти менеджіруешь, будь ласка, бери свої менеджерські, хай тобі платять зарплату, бонуси, але це не означає, що тобі повинні подарувати акції.

– Може, ви ревнуєте Ахметова, що він виявився спритнішим, зміг домовитися з чиновниками ефективніше вас і отримати контроль над “Дніпроенерго”?

– Я дуже шанобливо ставлюся до Ахметова, особливо до його спритності. Він дуже моторний чоловік. (Сміється.)

– За що ви боретесь в конфлікті з “Дніпроенерго”?

– Почнемо з того, що “Дніпроенерго” не розрахувалося за своїми боргами з групою “Приват”. У нас є маленький пакет, але він настільки незначний, що не дозволяє нам говорити про те, що ми великі акціонери.

Ми ніколи не претендували на те, щоб менеджіровать цю компанію. Але мені не подобається те, як це було зроблено – користуючись адмінресурсом і тим, що Янукович був прем’єр-міністр і всі питання приватизації можна було вирішити в рамках трьох або чотирьох кабінетів, просто передати один одному обхідний лист, все підписати, і перевести акції з державної кишені у власний. Ось це мені не подобається.

– Тобто, ви боретеся за справедливість?

– З одного боку, за справедливість, а з іншого – за свій інтерес.

– А що важливіше?

– Я можу сказати, що спочатку справедливість, а потім інтерес, але мені не повірять, скажуть, що спершу інтерес, а потім справедливість. Насправді тут збіг особистих інтересів і боротьби за справедливість.

Мій інтерес полягає в наступному: я не хочу, щоб мене, групу “Приват” або будь-яку іншу компанію в Україну, крім СКМ, обділяли можливістю участі в тому, що ми вважає для себе потрібним.

Я за те, щоб у всіх були рівні можливості, прийти, взяти участь в конкурсі. Але не під одного покупця, який був і по “Криворіжсталі”, або по НЗФ.

– Скільки ви вже витратили грошей на конфлікт по “Дніпроенерго”?

– Повірте, бюджет необмежений. (Усмехается.)

– Якби вам запропонували, ви б купили акції “Дніпроенерго”?

– Я не знаю. Ця компанія дуже дорога, перспективна. Але давайте подивимося з економічної точки зору. Борги “Дніпроенерго” складали мільярд гривень, тобто 200 мільйонів доларів. А скільки коштує Дніпренерго? Не менше 3 мільярдів доларів.

“Дніпроенерго” перебувала в банкрутство, тому що вона не розраховувалася за 200 мільйонів доларів. Але це – не критична сума, не така, щоб треба було випускати нові акції, причому 44%. Хто проводив оцінку компанії? У скільки оцінені ці акції? Як вийшло, що для погашення 200 000 000 треба віддати 44%? Хоча я вважаю, що 44% від 3 мільярдів коштує 1 мільярд 200 мільйонів. Так куди подівся по дорозі мільярд і кому він дістався?

– Як ви думаєте, кому?

– Тому, хто сьогодні володіє цими акціями.

– Якщо завтра буде повторний продаж компанії “Дніпроенерго”, ви будете брати участь в аукціоні?

– Треба подивитися, хто буде брати участь. Чи буде ще хтось, крім Рината Ахметова, в чиї руки потрапить і так далі. Для нас це важливо, тому що нам потрібні прозорі умови на формування ціни.

Взагалі ми не розглядали “Дніпроенерго” як об’єкт нашої пильної інтересу. Але будемо думати.

Про Нікопольський завод феросплавів

– Ви ось обурюєтеся історією з “Дніпроенерго” … А якби вам Ахметов запропонував купити половину “Дніпроенерго” в тому вигляді, в якому воно виглядає зараз? Адже ви готові входити в РосУкрЕнерго, яка на тіньовій схемі побудувала свій бізнес, ви могли б так само увійти в “Дніпроенерго”.

– Одразу відповім – я б не купив “Дніпроенерго” в такому вигляді. У нас була подібна історія з Пінчуком.

У нас була підписана папір в 1999 році, що ми разом повинні брати участь у приватизації Нікопольського заводу феросплавів. Перед приватизацією він вимагав переуступити йому частину сировинного бізнесу – Марганецький і Орджонікідзевський ГЗК. Але ми не зійшлися в ціні.

Крім цього, ми не зійшлися, коли я сказав, що за НЗФ треба платити ринкову ціну. На питання Пінчука “чому?” я сказав: “Якщо не ринкова, то завод заберуть”. Так і сказав – заберуть!

– Але в підсумку ви домовилися з Пінчуком, і історія з НЗФ взагалі закінчилася. Ви боролися з Пінчуком, боролися, а потім вступили з ним у змову і погодилися працювати за його схемою з урахуванням свого інтересу.

– Ми зробили все, що могли. Ми настільки підтримували держава, що воно примудрилося виграти у Пінчука всі суди, він не міг нічого вдіяти, і ці акції треба було повертати державі. Однак на чолі Фонду держмайна виявилася соціалістка Семенюк, яка порахувала, що народ України вже так відвик від НЗФ, що повертати його не треба.

– Але й ви наступили на горло своїй власній пісні, і погодилися на союз з Пінчуком!

– Ні, ми не наступили на горло своїй власній пісні. Спірний пакет перебуває у Пінчука, і, наскільки мені відомо, держава зараз відновила свої спроби його повернути. Правда, не зовсім успішно. Тимошенко підписала позов у ​​Господарський суд Дніпропетровської області від імені Кабміну, сама його підписала!

– Як ви зійшлися з Пінчуком навколо НЗФ, про що домовилися?

– У Пінчука був спірний пакет 50% +1 акція, і був безперечний пакет відсотків 23%. А у нас було в районі 26%. Під нашим контролем спільно з Пінчуком на сьогоднішній день знаходиться близько 49%. Цього достатньо, щоб менеджіровать підприємство. Крім того, у Пінчука є пакет 50% +1 акція, який є спірним.

Якщо говорити юридичною мовою, ми оформили всі свої домовленості десь у листопаді 2006 року.

– У чому полягало ваше понятійний примирення з Пінчуком?

– У тому, що, маючи наших 26% і його 23%, тобто більше 40%, цього достатньо, щоб утримувати контроль над НЗФ.

– І як ви працюєте? Ви ділите прибутку навпіл?

– Ні. Це питання, які носять конфіденційний характер. Ми працюємо в тому співвідношенні, яке відображає наявність активів у нас і у нього активів. Крім НЗФ адже є ж ще інші активи, до яких Пінчук ніякого відношення не має. Тому, маючи свій актив 23% на НЗФ, він перейшов на єдину акцію.

Адже є Марганецький ГЗК, є Стахановський феросплавний завод, є Запорізький феросплавний. Тобто, ми взяли всі наші інтереси у всіх цих підприємствах і злили в одну велику каструлю.

– Тобто, Пінчук зараз пасивний акціонер?

– Так.

– Скільки акцій у цьому умовному холдингу належить вам?

– Якщо я вам скажу, то ви зрозумієте, скільки у Пінчука. Я не можу назвати конкретну цифру, тому що він мене завтра засудить.

– Яку роль грали у вашій світової угоді представники “лужниковської групи” Бабаков і Воєводін? Кажуть, Пінчук остерігався мати справу з вами один на один, і покликав їх у якості посередників, за що вони викупили певну частку. Чи були переговори, в яких брали участь ви, Пінчук і Спектор?

– Спектор іноді присутній на переговорах. Правда, він представляв Пінчука, який його найняв.

– Тобто він був як арбітр?

– Не зовсім. Я не знаю тонкощів взаємин Пінчука та Спектора, але вони в них напевно є. Мене Пінчук запитав: “Чи можна, щоб був присутній Михайло Спектор”? Я не заперечував, але запитав: “У Спектора буде інтерес, якщо у нас виникнуть якісь опціони, взаємини?”.

Пінчук відповів, що “у нас є певні домовленості, і вони будуть якось реалізовані, але ти будеш мати справу зі мною”. Пінчук пояснив, що хоче, щоб про наші взаємини хтось чув. Я так розумію, що є якісь домовленості між Пінчуком і Спектором

– Пінчук побоювався мати справу з вами і покликав його для участі?

– Слово “побоювався” мені не дуже подобається.

– Боявся?

– “Боявся” – ще менше подобається. Але Пінчуку було не зовсім комфортно, бо він хотів до когось притулитися. (Сміється.)

Про відносини з Тимошенко

– У вас була понятійна домовленість з Юлією Тимошенко проти Віктора Пінчука відбору Нікопольського заводу феросплавів у 2005 році? Ви зустрічалися під час цього конфлікту?

– Ні, домовленості не було. Ми не зустрічалися. До осені 2006 року в останній раз я бачив Тимошенко в 1999 році.

– За яких обставин це сталося в 1999 році?

– Якраз тоді ми обговорювали питання Південного гірничо-збагачувального комбінату. Наші акції не хотів перегістріровать реєстратор, якого тоді контролювала Тимошенко.

– Але в підсумку вам все-таки переоформили ці акції – з доброї волі Тимошенко?

– Ні, всупереч.

– Тобто, у вас був конфлікт?

– Ну звичайно. Колись був.

– Правда, що в підсумку після призначення Тимошенко прем’єром доплатили ви за Південний гірничо-збагачувальний комбінат?

– Ми сьогодні на цю тему говорити не будемо. Сьогодні про це можна говорити.

– Але ваша відповідь означає, що доплата все-таки була, тільки ви не говорите скільки!

– Ну чому? Знаючи мою репутацію, всі можуть подумати, що я шельма, лукавлю або блефую.

– А як ви тоді погодилися з Тимошенко?

– Ми не примирилися. Все ще попереду. Примирення попереду!

– Зараз ви по колишньому партнер Юлії Тимошенко щодо конфлікту навколо НЗФ?

– На сьогоднішній день у нас немає інтересів, ми займаємо нейтральну позицію по НЗФ. Але якщо держава буде продавати свій пакет акцій, який зараз спірне, ми будемо брати участь в його купівлі.

– А ви, як в 2005 році підтримувати Юлію Тимошенко – плакати розвішувати, акції влаштовувати?

– Ні, не будемо.

– Виходить, що вас влаштовує існуючий стан справ на НЗФ?

– Ні, нехай Тимошенко спробує сама хоч щось зробити.

– З одного боку, виходить, що Тимошенко воює з вами на Кременчуцькому НПЗ, з іншого боку, вона – ваш союзник у справі повернення “Дніпроенерго”. Як таке може бути?

– А в чому Тимошенко наш союзник? Я вважаю, що в “Дніпроенерго” вона взагалі допомагає Ахметову. Тимошенко не виконала передвиборчі обіцянки і не бореться за повернення підприємства.

– Ви зараз підбурює Тимошенко до активних дій?

– Ні, не підбурював. Тимошенко взагалі нічого не робить у питанні “Дніпроенерго”. Їй достатньо було розчерком пера скасувати повністю незаконну постанову Януковича про додаткову емісію. Тому що існує пряма норма закону – не можна погашати збитки і борги підприємства шляхом випуску додаткової емісії.

Тимошенко повинна була просто відмінити постанову, але вона затіяла такі речі! Я думаю, що якщо вона цього не робить, значить, є якісь таємні або явні домовленості, вона веде якийсь діалог з Партією регіонів під столом. Згадайте, наприклад, багатообіцяюче перше читання закону про тендерні закупівлі. Вона ж проголосувала разом з Регіонами, при тому, що “Наша Україна” не голосувала.

Це важливе питання, тому що Тендерна палата … Якщо б вони там просто заробляли гроші, але вони ж паралізували економіку. От у нас коштує 600 заправок “Укрнафти”, тому що ми не могли закупити нафтопродукти.

– Ви дійсно готові продати свою частку акцій в “Укрнафті”?

– Якщо все так буде і просуватися далі, то, напевно, готовий.

– Скільки ви готові за неї просити?

– Сьогодні капіталізація компанії впала, вона не стоїть і 4 мільярдів. Якщо ми будемо продавати, ми разом з усім – з бензином, заправками, інфраструктурою, бензовозами, нафтобазами.

– Хто міг би виступити покупцем “Укрнафти”?

– “Укрнафта” дуже цінують всі російські компанії. Я, до речі, думаю, якщо “Газпром” купить “Укрнафта”, він дуже легко впорається з усіма проблемами в Україну, з якими зараз стикаємося ми. Вони просто включать це в пакет якихось політичних домовленостей і скажуть, що “тут нас ущемляют”.

А я вважаю, що зараз відбувається порушення прав акціонерів з боку Тимошенко. Не можна так ставитися до компанії, в якій 50% +1 у НАКу, а 50% -1 у приватних акціонерів. Таких же приватних, як у Семиренківському родовищі, де Рудьковський і Шуфрич мають по 50%, як у Полтавській газовій компанії, де акціонери – англійці.

Треба або ліквідувати компанію і розділити її 50/50, або вести себе цивілізовано. Проблема в тому, що треба змінювати законодавство. В першу чергу закон про акціонерні товариства.

– Ви готові до того, щоб зменшити кворум для проведення зборів акціонерів?

– Ми не заперечуємо. Тільки треба прописати і захистити права всіх інших. Ось зараз Боголюбов купував в Австралії компанію. За їхніми законами захищений навіть той, у кого всього 1% акцій.

Новий закон про акціонерні товариства оживив би фондовий ринок. Ми б створили те, про що ми дуже багато і довго говоримо, а не той виродок, який у нас існує.

Про Кременчуцький НПЗ

– Один зі свіжих конфліктів – навколо Кременчуцького нафтопереробного заводу? Яке зараз розподіл часток на НПЗ? Хто і скільки контролює?

– Все контролює директор Павло Овчаренко. Ми не втручаємося.

– Тобто ви не заробляєте на Кременчуці?

– На самому Кременчуці – ні.

– Як ви взагалі опинилися акціонером Кременчуцького НПЗ?

– Фактично ми допомагали Олександру Ярославському. Якби в 2004 році до влади прийшов Янукович, в інтересах Ярославського повинні були відновити Овчаренка на посаді керівника підприємства. Були такі домовленості.

Але на щастя, сталася помаранчева революція, Янукович не став президентом. І всі зобов’язання були списані, боргів немає.

А потім раптом сталася реінкарнація Януковича! Ніхто не очікував, а вона відбулася – в 2006 році Янукович став прем’єр-міністром.

Я вже не кажу, що Януковичу треба було згадати всіх, хто з ним йшов на президентські вибори. Йому допомагало досить велика кількість людей. Тігіпко, наприклад, начальник штабу, Медведчук там бився головою об стінку в адміністрації Кучми, багато інших …

Була велика кількість людей, яких не брали в список Януковича, і навіть не запропонували, незважаючи на їх достатньо серйозні заслуги перед Януковичем в 2004 році. Ось Ярославському, наприклад, теж не запропонували.

До речі, в 2006 році Янукович мені особисто пропонував увійти в список Партії регіонів.

– За скільки?

– Ні за скільки, просто. Все-таки, Дніпропетровськ, великий капітал, знакова фігура і так далі.

– Йому важливо було розмити вплив Ахметова.

– Ми не знаємо, які у нього були мотиви і емоції. Але я подякував, сказав: “Велике спасибі, але ні”.

Коли Ярославський втратив надію повернути Овчаренко керівником Кременчуцького нафтеперерабативающего заводу, ми купили у нього пакет акцій, навіть не знаю точно, скільки відсотків. З точки зору отримання дивідендів – це незначна частка.

Але ми купили акції у Ярославського тому, що Кременчуцький НПЗ – це закрите акціонерне товариство, продавати акції кому попало було не можна, треба запропонувати спочатку всім іншим. І нам потрібно було отримати право брати участь в закритій покупці.

Ми застовпили цю позицію, щоб дочекатися свого випадку, коли хтось буде продавати – або держава, або татарська “Татнефть” (сміється). Ми хотіли мати право першої руки і запропонувати більшу ціну.

Нас (нинішній) директор Овчаренко влаштовує більше, ніж (колишній) директор Глушко. До того ж була реальна небезпека, що, як і “Дніпроенерго”, пропаде і Кременчуцький нафтопереробний завод, тому що було накопичено 4 млрд. боргів, за допомогою пана Зубика (депутат від Партії регіонів) і його компаній.

– Який тоді вам сенс триматися за Кременчуцький НПЗ?

– Це знакова підприємство взагалі у всій галузі. Ми не хочемо, щоб він дістався незрозуміло кому. Ми не хочемо, щоб нафтозавод пішов у російську “Татнефть”.

Фактор Кременчуцького НПЗ – це стабільність на всьому ринку, де ми – також великий гравець.

А всі плани, які зараз вибудовує Юлія Тимошенко це несерйозно! Наприклад, коли вони туди привели Пашинського (депутата від БЮТ на посаду керівника заводу) … Я особисто з ним не знайомий, але кажуть, що це якась одіозна особистість, з якою пов’язані всі кризи з цукром, м’ясом, ще чимось. Мені сказали, набери прямо в Google.com “Пашинський” і там прямо золоті верби!

– Сама Тимошенко з вами обговорювала ситуацію з Кременчуком?

– Ми обговорювали питання Кременчука, коли Тимошенко стала прем’єр-міністром в кінці 2007 року. Я розповів, що держава семимильними кроками йде до того, щоб отримати контроль в 60 +1 над заводом. Вона була не в курсі.

Сьогодні є ще друге питання, пов’язаний з 38%, якими володіє в Кременчуцькому НПЗ російська “Татнефть”.

Коли створювалося це підприємство, там прописувалися зобов’язання. Видобувне підприємство – Татнафтопром, щось таке – мало постачати нафту, або хоча б давати дивіденди.

– Ви натякаєте на те, що тепер татари можуть втратити ще частку?

– Я думаю, так.

– Ви хочете їх витіснити взагалі?

– Я не сказав, що “я хочу”. Я вважаю, що в принципі “Укртатнафта” як підприємство треба ліквідувати. Тому що початкові завдання учасників, які створювали це підприємство, не були реалізовані. А Кременчуцький НПЗ повинен повернутися державі як цілісний майновий комплекс.

– Все повернути державі … НЗФ, “Дніпроенерго”, тепер – Кременчуцький НПЗ. Ви якийсь Робін Гуд! У вас з наукового комунізму теж було 5?

– Так.

– Може, ви просто підіть на зарплату у ФДМ народним адвокатом?

– Я подумаю над цією пропозицією.

– І довго ще ви будете говорити фразу “ми хочемо повернути державі”?

– Чесно кажучи, коли повторно продали Криворіжсталь, ми думали, що переділ державної власності закінчився. Але виявляється (сміється), у нас є і “Луганськтепловоз”, який ні з того ні з сього раптом потихеньку подарували якийсь російській структурі.

Причому російська структура дуже шанована. Я добре знаю її акціонерів. Ми з ними знаходилися завжди в теплих відносинах, і навіть були в деяких проектах партнерами. Я абсолютно не розумію, навіщо їм була потрібна вся ця історія, щоб цей завод забрати за заниженою в чотири-п’ять разів ціною. Вони можуть собі дозволити купити в п’ять разів дорожче.

– Але є нюанс: у випадку з “Луганськтепловозом” ви не рветеся повертати нічого державі, не малюєте плакати, не подаєте в суди, не вводьте Корбана в якості акціонера. Може, ви просто не зацікавлені в цьому активі. Як, наприклад, в “Дніпроенерго”?

– Ми і в “Дніпроенерго” не зацікавлені. Акції “Луганськтепловозу” повернуться державі, вже є рішення. А у випадку з “Дніпроенерго” більш гостра ситуація – акції не повернулися державі.

Якби акції повернулися державі, яка різниця, хто б сидів на підприємстві? Нехай держава сама визначає – у неї є 76%, якщо подобається, щоб управляв ДТЕК – це його справа!

– Тобто, якщо раптом Луганськтепловоз не повернуть, ви будете за нього боротися в інтересах держави?

– Сто відсотків. Але як можна повернути “Луганськтепловоз”, коли у нас така красуня сидить у Фонді держмайна, і її звідти просто ніяк не виколупаєш!

Продовження інтерв’ю: Коломойський: Так, Я фанат Ющенка

Коломойський: «Якщо президентом стане Тимошенко, я себе бачу в еміграції»

У розпал Помаранчевої революції в холі одного з дніпропетровських телеканалів, що належать групі “Приват”, встановили вільний мікрофон, щоб дати всім бажаючим висловитися про події в країні.

Випадково в цей же день в офіс каналу приїхав співвласник “Приватбанку” Ігор Коломойський. Виходячи з кабінету директора, він мало не потрапив в поле зору камери і вирішив почекати, поки закінчиться виступ чергового жителя міста, агітувати проти Віктора Ющенка. “Ці помаранчеві самі злодії, як і всі інші — подивіться на їхні машини!”, — Кричав у камеру здоровий чолов’яга.

Олігарх довго слухав звинувачення на адресу помаранчевих, а потім повернувся до стояв поруч одного і сухо додав: “Але ж правду каже, всі вони однакові. Третьяков і Порошенко мабуть не на трамваях роз’їжджають”.

Тим не менш, ось уже четвертий рік Ігор Коломойський вважається незмінним спонсором помаранчевого табору українських політиків. Не маючи власної політичної партії, Коломойський надає на українську політику вплив, порівнянне зі ступенем впливу головного спонсора Партії регіонів Ріната Ахметова.

Ігор Коломойський по праву може вважатися самим закритим олігархом в Україну. Сколотивши величезні статки, він нажив репутацію самого одіозного, жорсткого і цинічного бізнесмена країни.

У буденного жителя його прізвище асоціюється з чим завгодно, крім прозорої структури власності, якою хвалиться співвласник СКМ. Найчастіше старшого партнера групи Привату називають рейдером, шахраєм, шулером і майже ніколи — бізнесменом.

Це багатогодинне інтерв’ю “Українська правда” записувала в самому серці групи Приват — в офісі компанії “Сентоза” — однієї з початкових засновників та нинішніх засновників “Приватбанку”. У великий хол з двома більярдними столами та акваріумом на всю стіну невисокого зросту олігарх зайшов в джинсах і светрі.

Про політику

— Ви вважаєте себе олігархом?

— Ні.

— Чому? У вас є вплив на політику, і при цьому ви є бізнесменом.

— У мене дуже обмежений вплив на політику — може бути, більше бажання впливати, ніж можливостей реалізовувати ці бажання.

— Що для вас політика?

— Гра. В якійсь мірі це спроба бути чесним самим перед собою — щоб сказати, що я спробував зробити для того, щоб бачити суспільство таким, як я собі його уявляю.

— Яким має бути суспільство в вашому уявленні?

— Справедливим.

— Тобто, ви соціаліст?

– Думаю, что я не социалист, но где—то больше социал—демократ. (Смеется)

— Ви задоволені хоча б однією людиною, яку ви ввели в політику чи підтримали?

— Я не можу сказати, що я кимось задоволений, тому я нікого в політику не вводив.

— Які політичні сили в Україні ви ніколи не підтримували?

— Комуністів та соціалістів.

— А Юлію Тимошенко?

— Підтримував морально.

— Тільки морально?

— Так, швидше морально, ніж матеріально. Можливо, була якась матеріальна допомога БЮТ на місцях. Наші підприємства, які знаходяться на території Львівської або Івано—Франківській області, не виключаю, цілком могли співпрацювати з місцевими осередками БЮТ.

— Але ваші хлопці Андрій Портнов і Станіслав Олійник пройшли за списком БЮТ до Верховної Ради!

— Так, але я не можу сказати, що вони наші хлопці. Те, що написав Портнов про наші взаємини, дуже близько до істини. Я з ним періодично спілкуюся, обмінюються думками, консультуюся. Але роботи в тому розумінні, як ми з ним працювали, коли у нього був свій адвокатський бізнес, немає. А Олійника я взагалі давно не бачив і не чув. Фактично з 2006 року ми не ведемо з ними роботу.

— Партію регіонів ви підтримували?

— Ніколи.

— А особисто Віктора Януковича?

— Коли були президентські вибори 2004 року, великий бізнес добровільно—примусово підтримував Януковича.

— А Віктора Ющенка?

— Тоді ми не змогли підтримати Ющенка, але зараз ми його морально підтримуємо на всі 100 відсотків.

— Скільки ви витратили на Помаранчеву революцію?

— “Приватбанк” взагалі не поніс ніяких витрат, а кожен з акціонерів, думаю, виділяв свої кошти на ті чи інші заходи. Я особисто на підтримку революції витратив до п’яти мільйонів доларів.

— Через кого ці гроші проводилися?

— У нас було кілька каналів, починаючи з Бродського. Сьогодні ще не прийшов час називати їх імена.

— Скільки в “Нашій Україні” людей, орієнтованих на вас?

— Я взагалі вважаю, що там немає людей, орієнтованих на “Приват” або на мене особисто.

— Як же, а Ігор Палиця?

— Його можна назвати орієнтованим на “Укрнафта”.

— Але ви ж перебуваєте з Палицею в прямому контакті, правда?

— Так, звичайно. Я вважаю, що Ігоря Палицю сьогодні можна назвати класичним лобістом … А взагалі я не вважаю, що хтось взагалі сьогодні може впливати на “Нашу Україну”.

Може, завдяки тому, що це не така велика за кількістю структура. НУНС — це конгломерат різних політичних сил. Кожна з них досить ідеологізована, туди входять відбулися люди, з ім’ям, які не будуть розмінювати себе на підтримку чи лобіювання чиїхось приватних інтересів. Тим більше, якщо часто це буде йти проти їх совісті.

— А Балога? Ви його підтримуєте фінансово?

— Фінансово — ні.

— А його новий проект?

— Він ще не оголошено. Я тільки чув, що він вийшов з “Нашої Україною”.

— Балога вам особисто про це розповідав?

— Ми з ним обговорювали подібні версії розвитку подій. Говорили про те, що прийшов час утворитися якоїсь нової політичної одиниці. Але я не відчув, що у Балоги є глибока віра в подібний проект і в те, що його реально створити в обмежені часові терміни.

— Це обговорювалося вами з Балогою в рамках фінансування проекту?

— Ні. Це обговорювалося просто під час товариського обіду, привітання з днем ??народження.

— Наскільки правдиві дані, що у свій час ви були готові фінансувати “Пору”?

— У нас навіть були переговори з “Порою”, на яких був я, Корбан, Філатов (юристи—партнери “Привату”) і хтось із “Пори”, по—моєму, Каськів. Йшлося про допомогу у фінансуванні “Пори” в 2006 році, а Борис Філатов чи то хотів йти за списком “Пори”, чи то йому це пропонували. Але потім все якось не зрослося.

— Правда, що ви висуваєте вимоги до політичних проектів, які будете підтримувати — щоб там не було людей Пінчука?

— Якщо ми говоримо про людей Пінчука, то розповім таку історію. Якось у 2006 році у нас відбулася розмова з паном Крейнін — він тоді був родичем пана Литвина: його син був одружений на дочці Литвина. І мова зайшла про підтримку Народної партії.

Ми сказали, що у нас в Народній партії алергічну реакцію викликають кілька прізвищ. Перша — це пан Єремеєв, якого треба було вигнати з касирів блоку. Ми з ним були тоді не в дуже теплих відносинах. У нас був шлюборозлучний процес на Дрогобицькому нафтопереробному заводі, він йшов з підприємства, ми заходили.

А друге — ми чули, що за списком Литвина йде пані Чеботарьова (у той час — один з керівників “Інтерпайпу”). На що ми сказали: “Тільки якщо Чеботарьову виключать зі списку, ми можемо обговорювати це питання”. Але це було сказано у вигляді жарту. Можливо, після цього і пішли чутки про нашому небажанні підтримувати проекти, в яких є люди Пінчука.

— Ви підтримували “Нашу Україну” під час обох виборчих кампаній — і 2006, і 2007 років?

— Підтримував. І більше ми нікому не допомагали. Хіба що Бродському в останній кампанії.

— Навіщо? Ви ж знали, що це непрохідний проект?

— Бродський нас попросив про допомогу. І ми навіть більшою мірою за його гроші його підтримували. (Сміється.) Бродський в основному сам справився з цим завданням і профінансував всю кампанію індивідуально, а ми були на підстрахування.

— У скільки групі “Приват” обійшлася минула виборча кампанія?

— Ми повинні відразу поставити крапки над “i”, тому що це все — мої особисті проекти і мої особисті гри в політику.

— Але ця ваша підтримка партій та блоків впливає на загальний бізнес “Привату”!

— Це може впливати на загальний бізнес, а може ж і не впливати. Може впливати негативно, може позитивно … Припустимо, Мартинов взагалі глибоко аполітична людина. А Боголюбов є категоричним противником участі в політичному житті. Тому моя підтримка тих чи інших політиків не має відношення до загального бізнесу.

— Тоді скажіть, в скільки вам особисто обійшлися виборчі кампанії 2006 і 2007 років?

— Мені особисто дві кампанії обійшлися мільйонів в 40 доларів.

— Тобто, ви витратили у вісім разів більше, ніж на Помаранчеву революцію …

— Так. Ми витрачали гроші не для того, щоб заробити.

— А для чого? Повеселитися?

— Мені один товариш із Москви розповів реакцію Березовського на картинку в телевізорі під час Помаранчевої революції. Коли він обговорював питання, скільки витратив грошей, то від Березовського нібито звучала фраза: “Так, 40 мільйонів, звичайно, шкода, але зате яка масовка!” (Сміється).

— У вас такі ж відчуття?

— Ні, у мене не такі відчуття. Справа в тому, що Березовський живе в Лондоні, і його Україна може хвилювати трохи більше, ніж Грузія. А може, й менше.

— Ви з Березовським спілкуєтеся?

— Я з ним навіть не знайомий. Бачив його один раз в житті в 1999 році на інавгурації Кучми. Він пролетів мимо, навколо нього був ореол різних високопосадовців, всі хотіли з ним привітатися … Ну, я зі сторони за цим всім подивився. А так — не мав честі бути представленим.

— У вас ще був один унікальний проект — це Селянська партія на виборах 2006 року. Там у виборчому списку були Мартинов і Палиця. Розкажіть, як їх попало?

— Цей проект виник неспроста. (Сміється.) Наскільки я знаю, Мартинов у нас захоплюється вертолітним і авіа—спортом, і на цій базі у нього є різні друзі. І один з них, по—моєму, виявився лідером цієї партії, він втягнув Мартинова в цей проект, записав його в п’ятірку. Може, за якимось застіллям вони і Палицю запросили в “теплу компанію”. Але там я не витратив жодної копійки, вони витрачали свої особисті кошти. (Сміється.)

— Давайте поговоримо про легенди навколо Коломойського. Фраза “лохів треба кидати” — вашого авторства?

— Ні, взагалі це не про мене. Я, до речі, до слова “лохи” дуже погано ставлюся і вважаю, що це не дуже гідне слово.

Якщо словом “лох” в звичайному розумінні прийнято називати споживачів, народ, обивателів, то в моєму розумінні слово “лох” асоціюється з людиною, яку треба обманювати, кидати або якимось чином витягати з нього його заощадження.

Тому я не дуже добре ставлюся до слова “лох”, адже аферізм і шахрайство мені не дуже симпатичні.

— Друга коронна фраза, яку приписують вам — “я не плачу податків і не повертаю борги”.

— Це легенда пана Видріна.

Видно, що він пише свої опуси, то любить випити чарочку коньяку. Ось тоді, мабуть, йому це і наснилося у п’яному маренні.

Він вже неодноразово особисто переді мною вибачався. Я йому кажу: “Особисто не треба, ви публічно. Тому що ви скрізь роздрукували, а ви цієї фрази від мене не чули. Це вам нібито від мене передали, і я так підозрюю, що це зробив Бродський”.

— Ким є для вас Бродський? Партнер, зв’язковий по спецдорученням?

— Він наш давній товариш, знайомий, приятель. Навіть більше, ніж товариш. Ми з ним знайомі з кінця 1996 — початку 1997 року, були з ним партнерами в “Киевских ведомостях”.

Люди стають друзями, коли вони з іншою людиною пройшли досить приємні хвилини, прожили приємні дні, отримали якісь позитивні емоції. А наше товариство з Бродським почалося з того, що ми отримали негативні емоції.

Ми з ним сьорбнули настільки багато горя, що без нього надалі вже не могли. (Сміється)


Про медіа, 1+1 та про “УкрНафту”

— Якими медіа ви зараз володієте або контролюєте?

— Я знаю, що мій друг Геннадій Боголюбов спілкується з паном Ложкіним, у них теплі стосунки, і Ложкін веде якісь спільні проекти — це журнал “Фокус” і “Комсомольская правда”.

— Як діляться у них частки?

— Думаю, не інакше як 50 на 50. Менше ніж на 50% Боголюбов ніколи б не погодився.

А я, як відомо, є партнером Третьякова в “Главреді”, якому належить УНІАН, “Профіль”, ще якісь видання. Керуючим партнером там є Третьяков. Але, крім цього, у мене є ще героїчна історія з “1 +1”.

— Розкажіть свою версію — як все було з покупкою “1 +1” і чим все закінчилося?

— Я б хотів відкласти розповідь на якийсь час. Сьогодні компанія СМЕ знаходиться в стані угоди з Фуксманом і Роднянським. Я як член ради директором СМЕ знаю, що є договір про конфіденційність, і я не хотів би пошкодити цій угоді. Коли все завершиться, і сторони вийдуть з процесу купівлі—продажу, тоді можна буде про це поговорити.

— Як ви себе реалізували як куратор “1 +1” в СМЕ? Не так давно ваш партнер Геннадій Корбан сказав, що ви відповідаєте за українську частину бізнесу СМЕ.

— А я не є куратором української частини бізнесу СМЕ. Це Корбану так здається, може бути, йому так хотілося б. Але Корбан, на жаль чи на щастя, не є ні акціонером, ні управлінцем компанії СМЕ. Тому він не в курсі справи, скажімо м’яко …

Компанія СМЕ побудована так, що там немає куратора від ради директорів над якимись країнами. Є рада директорів, вона займається усіма питаннями, в тому числі і в Україні. А є безпосередні менеджери, які відповідальні за Україною.

— Ви брали участь в зборах ради директорів СМЕ?

— Поки що мені не довелося. Жодного разу. Сподіваюся найближчим часом потрапити на збори директорів СМЕ, яке має відбутися в Бухаресті.

— Які б ви їм порекомендували кроки на українському ринку?

— Тільки одне — швидше завершити стосунки з Фуксманом і Роднянським.

— Правда, що ви купили канал ТЕТ?

— Половину власності. Зайшов, але ще не оформив. Але з Суркісами вже домовився. Ми ж з ними друзі по нещастю в “плюсах”.

— А яке Суркіси мають відношення до “1 +1”?

— А вони в “плюсах” такі ж постраждалі, як і ми, теж заплатили Роднянському за акції. Справа в тому, що одночасно зі мною своїми грішми заплатив і Суркіс.

— Що це за новина?! Як же тепер Суркіс і Роднянський будуть розходитися?

— Вони вже все розрулили. Раніше Суркіси свою участь у цій історії не афішували. Це був наш спільний з ними проект.

— А зараз ви разом з Суркісом володієте 3% СМЕ?

— Ні, окремо. За акції СМЕ я заплатив своїми грошима. А коли ми розберемося у всій ситуації, Суркіси отримають свій інтерес, або акціями СМЕ, або грошима. Але в числі власників “1 +1” їх не буде.

— Хто передбачався на роль керівника каналу ТЕТ від вашої команди?

— У якості генпродюсера ми запрошували Савіка Шустера. Його завданням було курирувати канал з метою підняття рейтингу. Він спочатку з ентузіазмом узявся, а потім, коли в нього пішли справи з “Інтером”, йому стало ніколи.

— До речі, коли у вас почався конфлікт із Фуксманом і Роднянським, “Українська правда” орендувала офіс у будинку по сусідству з квартирою Роднянського. І в зв’язку з тим, що у вас почалися тертя, у Роднянського посилилася охорона, вона постійно циркулювала у дворі, перевіряла горища, підвали. Чому люди вас бояться?

— Є два пояснення. Перше — може, вони дійсно побоюються і бояться. А інша версія — це охорона Роднянського просто хоче заробити додаткові гроші, тому накручує зайву роботу, показує свою значимість і необхідність.

— Але не можна ж демонізувати людини з нуля. Щось же змушує людей брати охорону в разі конфлікту з Коломойським?

— Це “щось” змушує і мене брати охорону в разі конфлікту з кимось.

— З ким? Який останній конфлікт змусив вас взяти охорону?

— Я її взяв ще в 1998 році.

— Через конфлікт з Лазаренком?

— У нас не було конфлікту з Лазаренком. Тоді була така загальна неспокійна обстановка.

— Що вам відомо про переговори щодо нібито злиттю “Інтера” і СМЕ?

— Мені відомо про те, що переговори велися з другої половини 2007 року, але закінчилися нічим. Позиції сторін на той момент були настільки далекі один від одного, що переговори відразу завершилися.

— Наскільки відповідає дійсності, що частина активів “Інтера” перейшла під контроль Дмитра Фірташа?

— Про те, що частина активів “Інтера” перейшла Фірташу, давно ходили чутки. Також ходили чутки про те, що частина активів перейшла до пана Гайдука і Тарути. Особисто я ніяких документів не бачив, але більше схиляюся до версії з Фірташем. Тобто, якщо комусь від Хорошковського щось і переходило, то, напевно, більше до Фірташа, ніж до Гайдука і Тарути.

— А нинішня рекламна медіа—війна була наслідком відмови від угоди злиття 1 +1 та “Інтера”?

— Рекламна війна почалася ще до того, як почалися переговори, тобто навесні минулого року. На початок війни вплинуло входження каналів Пінчука в загальну програму з “Інтером” з реклами. У зв’язку з цим виникли не зовсім ринкові умови, які дозволяли віджимати “1 +1” і інші канали на рекламному ринку.

— Коли завершиться операція з 1 +1 між СМЕ і Роднянським, ви будете головним куратором 1 +1 в бізнесі з Україною?

— Думаю, що ні. Є Марина Вільямс у СМЕ. Сьогодні Україною займається новий румунський менеджер. Ми, скажімо, з Лаудером ведемо постійні консультації щодо України. Минулий раз ми зустрічалися в суботу ввечері, вечеряли в Лондоні. Його цікавило, що коїться в Україні, куди ми рухаємося, як політична ситуація? Що відбувається з Тимошенко?

— І як, ви задовольнили його цікавість?

— Я сказав, що Тимошенко у своїй діяльності трошки вийшла за рамки, з одного боку коаліційних угод, а з іншого боку — здорового глузду.

— Коли ви востаннє бачилися з Тимошенко?

— Наприкінці грудня. Я попросив допомогти Палицю організувати зустріч, хотів поговорити з приводу ситуації на нафтогазовому ринку, щоб знати, яких сюрпризів нам чекати. Ми зустрічалися у неї в кабінеті. Говорили близько години. Я вийшов з упевненістю, що все в порядку, що будуть нормальні ринкові умови. Вона зустрічала мене з посмішкою, з посмішкою проводжала.

— Давайте по черзі, в чому вона вийшла за рамки коаліційної угоди?

— Наприклад, в рамках коаліційної угоди Кабмін повинен був розробити ринковий механізм придбання газу на українському ринку незалежно від його походження — російського чи українського, і паралельно розробити систему пільг, дотацій та субсидій для бідних верств населення. Але сталося зараз з “Укрнафтою” говорить про те, що цей пункт угоди проігноровано.

— Тут, напевно, у вас говорить власний інтерес?

— У кожної людини говорять власні інтереси. Я сьогодні є великим акціонером “Укрнафти”. І свого часу, коли підписувалася коаліційна угода, мені Палиця говорив, що там чітко записано: газ незалежно від того, де він добутий, повинен продаватися за ринковими цінами. Але на сьогодні ми отримали інший результат — Нацкомісія регулювання електроенергетики наказала “Укрнафти” віддавати газ замість 60 доларів за 40 — при ринковій вартості 180 доларів за тисячу кубометрів.

— Як ви відреагували на слова Тимошенко про те, що “Укрнафтою” керують авантюристи?

— Ми вкрай негативно на це відреагували.

До речі, коли Юлія Тимошенко говорить про покровителів групи “Приват” у державних структурах, я б хотів, щоб вона не забувала зараховувати до їх числа і себе.

Тому що саме Тимошенко хвалила нас за допомогу в поверненні 18% “Укртатнафти” державі і настійно рекомендувала повернути 38%, що залишилися у татар. А директора “Укртатнафти” Овчаренко, якого зараз вона хоче змістити, Тимошенко називала “найдосвідченішим менеджером такого великого підприємства”.

— Але гнів Тимошенко теж певною мірою виправданий. Наприклад, держава має контрольний пакет і “Укртатнафти”, і “Укрнафти”, але не може поставити своє керівництво компанії …

— Чому не може? Тимошенко заявила, що нібито в “Укрнафти” два роки не проходили збори акціонерів. Так ми їй надіслали листа від акціонерів, в якому написали, коли останній раз проводилися збори. Це було явно ближче, ніж два роки тому.

Держава представлено в наглядовій раді “Укрнафти” — з 11 членів туди шестеро призначені за квотою НАК “Нафтогаз”. Тобто, Тимошенко має більшість у наглядовій раді.

— Однак вона хоче контролювати поточний менеджмент “Укрнафти”!

— А Кабінет міністрів не є акціонером цієї компанії, акціонером є НАК “Нафтогаз”. І треба взяти і порівняти результати діяльності, коли “Укрнафтою” керував “Нафтогаз”, з результатами, коли в 2003 році туди прийшов Ігор Палиця.

— Розкрийте секрет, як вам постійно вдається переконувати представників держави залишити ваше керівництво “Укрнафти”?

— Ми намагалися переконати НАК “Нафтогаз” поставити нашого директора на протязі, напевно, трьох років — з 2000 до 2002 року. І нарешті ми переконали. Тому що в 2003 році була перехідна ситуація, ринок був нестабільний, компанія демонструвала не дуже хороші результати, було зростання кредиторки, зростання дебеторкі, були проблеми з газом.

На тому етапі нам вдалося переконати Юрія Бойка, який тоді був керівником НАК “Нафтогаз”. Їм тоді було чим займатися — газовими справами, консорціумом, а реально “Укрнафта” була безхазяйна.

— І вам її передали безкоштовно?

— Були сплачені за цей час всі податки, була показана величезна прибуток. Для того щоб її показати, треба було її заробити і закумулювати. І, крім податків, були сплачені дивіденди державі і всім акціонерам. З 2003 по 2007 рік було сплачено дивідендів два з половиною мільярди гривень!

— Багато хто впевнений, що ситуація з керівництвом “Укрнафтою” не може пояснюватися інакше як корупцією з боку “Привату” …

— Ми живемо в Україні. І коли роблять рейтинги корупційності, ми, на жаль, перебуваємо на позиціях, які не відповідають можливостям нашої країни.

— Ви чи ваші менеджери корумпували чиновників?

— Ні, ми ніколи не корумпували чиновників, зокрема, Бойко.

— Ну добре, а якби корумпували, ви б зізналися?

— (Сміється.) Все залежить від наших відносин з Бойком, а вони у нас більш—менш гарні. Але я хочу задати інше питання: чи є сплата дивідендів, повністю всіх податків і підвищення платежів у бюджет корупцією? Ось НАК “Нафтогаз” отримує з нас дивіденди і може з ними робити все, що вважає за потрібне. При необхідності він може їх відправити на якісь острови.

Бачите, є дуже тонка грань між корупцією і державним інтересом. Тому що державний інтерес в тому, щоб отримувати більше податків. А “Укрнафта”, заробляючи прибуток, майже не платила податків, але з нашим приходом стала платити в два, три або п’ять разів більше. І тепер питання: це корупція для держави? Якщо воно поставило приватного, але ефективного директора і стало отримувати більше грошей.

— Правда, що це ваша фраза: “корупція є інструментом боротьби з бюрократією”?

— Мені здається, що не моя. Я міг її застосовувати, але я не є її родоначальником. Я її не придумав.

— Ви з нею згодні?

— На якомусь етапі, так. Якщо інфляція в якійсь мірі є двигуном економіки, а гіперінфляція є її руйнівником, то корупція, може бути, і є на якомусь етапі боротьбою з бюрократією, але в підсумку призводить до ще більшої і страшнішою бюрократії.

Про Ющенка, Ахметова і Тимошенко

— От ви говорите, що підтримували революцію 2004 року, при цьому ви підтримували Тимошенко, підтримували Януковича.

— Так, я задоволений тим, що сталося в країні після революції, як вона розвивається. Може бути, не тими темпами і не в тому вигляді, як хотілося б тим, хто стояв на Майдані. Я там не стояв. Може, люди хотіли більшого, очікування були завищені.

Але якщо ми візьмемо сьогодні український “Форбс” під назвою “Фокус”, то ми побачимо, що там з року в рік збільшується кількість мільйонерів. Ми в останній раз написали 130 прізвищ. А скільки не написали? Я буваю і в Дніпропетровську, і в Києві, і на Західній Україні, я бачу, як розвивається суспільство.

Якщо ми намагаємося побудувати економіку Україну по західному зразку, то, загалом—то, ми вибудовуємо суспільство споживання. Так от, основний показник суспільства споживання — індекс споживання — в країні зростає.

— На майбутніх президентських виборах ви будете підтримувати Ющенка?

— Так.

— У чому перевага Ющенка перед Януковичем і Тимошенко? Ви прагматичний бізнесмен. Вам повинен подобатися жорсткий керівник.

— Навпаки. Я ставлюся до того типу бізнесменів, які розуміють, що економіка тим краще працює, ніж менше її чіпають руками. Чим менше до неї торкаються, чим менше нею намагаються керувати, тим краще вона функціонує.

А функція держави повинна полягати тільки в регулюючих функціях, щоб ніхто не зловживав тими можливостями, які дає ринкова економіка, не складав картелі, не порушував антимонопольне законодавство.

— Ви в особі групи “Приват” зупинили вибір на Ющенка як на найбільш м’якому, лояльному до вас і найбільш слабохарактерною в управлінні державою.

— Я не можу сказати, що Ющенко дуже лояльно до нас ставиться. Якщо ми згадаємо 2005 рік і історію навколо Нікопольського заводу феросплавів, він сказав, що “одну зграю намагалися поміняти на іншу зграю”.

— За весь час це була єдина, і те, непряма, критика на вашу адресу з боку Ющенка. Подивіться, скільки він критикує Партію регіонів і всіх інших!

— Так Партія регіонів — це бізнес—структура, яка представлена ??і партією, і фракцією, і бізнес—колами!

Я навіть не знаю жодної країни в світі, де можливий такий конгломерат, як Партія регіонів! Це якийсь симбіоз між СКМ, Партією регіонів, Укрпідшипник, Конті … Чи то у них партія, чи то фракція, чи то рада директорів.

Навіть у Росії такого немає. Хоча там у фракцію “Єдиної Росії” входить більше 300 чоловік, але немає такого, щоб сиділо 100 чоловік від “Русала”, а 100 осіб — від “Норильського нікелю”. Такого вони навіть уявити собі не можуть. А у нас це можливо. Я іншої такої країни не знаю. (Сміється)

— Чому ви не висловлюєте такі претензії Рінату Ахметову при особистій зустрічі?

— Я висловлюю. Я з ним мав щастя познайомитися в 2003 році, і з тих пір кожен раз про це говорю.

— А він що?

— А він сміється.

— Де ви познайомилися?

— У кабінеті Григорія Суркіса. Я був по своїх справах, а Ринат Леонідович зайшов по своїх.

Ми тоді перебували у конфлікті навколо Центрального гірничо—збагачувального комбінату. Нас познайомив Григорій Михайлович. Сказав: “До речі кажучи, от Ігор Валерійович, а от Ринат Леонідович, познайомтеся”. Ми потиснули один одному руки і розійшлися.

— У результаті Центральний ГЗК опинився в руках Ахметова.

— Раз виявився, значить, по праву.

— І все ж, чому вам Ющенко більше подобається, ніж Янукович і Тимошенко? Якщо президентом буде, припустимо, Тимошенко, де ви себе в такому випадку бачите?

— Якщо президентом буде Тимошенко, я себе бачу в еміграції.

— Місце вже підібрали?

— Я підберу — у мене ще є час. (Сміється.) Хоча, як знати, якщо швидко реалізується те, чим зараз займається БЮТ і Партія регіонів — ліквідація посади президента і двопартійна диктатура — то часу може виявитися набагато менше, ніж я собі уявляю.

Продовження інтерв’ю: Коломойський: Янукович мені особисто пропонував увійти в список Партії Регіонів

У кого більше шансів приватизувати компанію “Укртелеком”?

На даний момент найбільше шансів на покупку держкомпанії “Укртелеком” у структур, афілійованих з СКМ. Таку думку висловив Олександр Паращій, аналітик “BG Capital”, який прокоментував заяву голови фонду держмайна Олександра Рябченка.

“Зацікавленість у приватизації Укртелекому можуть бути багато, так як це всього лише компанії, які подали запит на допуск до інформації про” Укртелеком “. Якщо говорити про реальні претендентах, які братимуть участь у конкурсі, більше шансів у компаній, які мають реальний досвід робіт на українському ринку і знають особливості його функціонування. Найбільш ймовірні переможці – структури Ріната Ахметов “, – вважає аналітик.

Нагадаємо, згідно із заявою голови фонду держмайна Рябченко, кількість компаній, які готові брати участь у приватизації Укртелекому збільшилася з 5 до 6. Він також уточнив що до фонду звернулися компанії з Росії, Європи та Україною.

13 жовтня 2010 Фонд державного майна України оголосив конкурс з відкритою пропозицією ціни за принципом аукціону з продажу 92,791% держпакету акцій ВАТ “Укртелеком”. Початкова ціна пакета держакцій “Укртелекому” становить 10 млрд. 500 млн.грн. Конкурс відбудеться 28 грудня 2010 року.

Раніше розпорядженням Кабінету Міністрів України були визначені умови проведення конкурсу, а також ті зобов’язання, які візьме на себе новий власник компанії.

Приватизацію “Укртелекому” можуть знову відкласти

В черговий раз може бути відкладена приватизація Укртелекому. Про це повідомив Тронд Мое (Trond Moe), глава “Telenor Group” в Україну.

“По-перше, будемо враховувати, що уряд України встановило дуже жорсткі вимоги до учасників тендеру, яким цікавий Укртелеком. По-друге, зараз компанію продавати не вигідно, вигідно було 5 років тому, тоді можна було виручити кошти, як і значніше. Не впевнений , що хтось захоче її придбати за стартовою ціною, яка встановлена ​​на позначці в 10,5 млрд. грн.

Якщо компанією ніхто з великих гравців не зацікавиться, то швидше за все конкурс перенесуть.

“Те що 6 компаній вже зацікавилися, це не означає зовсім нічого, так як вони тільки отримали необхідні документи, і просто їх вивчають, не роблячи внесків”, – зазначив Тронд Мое.

Нагадаємо, кількість компаній які задекларували інтерес до Укртелекому документально збільшилася з 5 до 6. Про це повідомив Олександр Рябченко, голова фонду держмайна України.

13 жовтня 2010 Фонд державного майна України оголосив конкурс з відкритою пропозицією ціни за принципом аукціону з продажу 92,791% держпакету акцій ВАТ “Укртелеком”. Початкова ціна пакета держакцій “Укртелекому” становить 10 млрд. 500 млн.грн. Конкурс відбудеться 28 грудня 2010 року.

Раніше розпорядженням Кабінету Міністрів України були визначені умови проведення конкурсу, а також ті зобов’язання, які візьме на себе новий власник компанії.

Топ-50 кращих роботодавців на думку співробітників

Соціальна мережа “Facebook” зайняла перше місце в рейтингу “50 кращих роботодавців”, яка щорічно складається hr-порталом “Glassdoor”.

Лідером в 2009 році була авіакомпанія “Southwest Airlines”, яку цього року відтіснив Facebook. Інші компанії IT-галузі, які взяли участь в рейтингу не змогли і близько наблизитися до результату Facebook, 20 місце зайняла компанія Apple, Google на 30-му.

Даний рейтинг проводиться порталом Glassdoor, складається за допомогою опитувань співробітників компаній, які беруть участь в рейтингу, а також користувачами порталу на основі анкети з 20 питань, яка включає інформацію про кар’єрний ріст, політиці комунікацій, компенсацій, корпоративної етики, визнання заслуг співробітників, справедливості до співробітникам, зворотного зв’язку усередині компанії і балансі відпочинку і праці.

Рейтинг 50 кращих роботодавців 2010 року від порталу “Glassdoor”


Шкала оцінки: 4,01-5,0 = “Дуже задоволений”, 3,5-4,0 = “Задоволений”.

Готівковий долар перевалив за 8 грн

16 грудня 2010, продаж готівкового долара перевищила 8 грн.

Більше 10 українських банків з 10:00 встановили курс продажу на відмітці вище 8 грн до одного долара США.

Моніторинг готівковий курсів показав середній курс покупки долара США – він виріс до 7,97 грн (на 1,03 коп). Середній курс продажу долара США збільшився трохи більше, на 1,97 коп і склав 8,01 грн.