Предприниматель | Информационно-аналитический журнал - Part 63

Майкл Блумберг – первый мэр-миллиардер

В мире не так много политиков, которые могут похвастаться еще и статусом долларового миллиардера. Вспоминая Европу, на ум сразу же приходит Сильвио Берлускони. Но в Америке есть свой Берлускони, которого зовут Майкл Блумберг. Настоящий финансовый Могол и очень успешный мэр, любимый всеми нью-йоркцами. Первое подтверждает тот факт, что Блумберг является одним из самых богатых американцев в списке Forbes. А про успешность Блумберга, как политика говорит то, что городской законодательный совет Нью-Йорка разрешил ему баллотироваться на пост мэра третий раз подряд.

Работа на «дядю» как способ заработать стартовый капитал

Майкл Блумберг родился 14 февраля 1942 года в Бостоне. Его родители никогда не отличались серьезным достатком – отец работал бухгалтером, а мать была секретаршей. Именно поэтому Майклу приходилось подрабатывать на автозаправке, чтобы продолжать учебу в Университете Джонса Хопкинса. В 1964 году Университет был закончен, а Майкл стал бакалавром в сфере электроинженерии. Это было начало. Уже через два года Блумберг стал выпускником Гарварда. Он получил MBA, став магистром делового администрирования. Майкл получил блестящее образование, совместившее в себе, как техническую, так и деловую часть.

Получив MBA, Блумберг устраивается в компанию Salomon Brothers, которая успешно работает в сфере финансовый услуг. Здесь Майклу удалось достаточно быстро перенять успех и сделать карьеру. В компании он был настолько успешен, что собственникам ничего не оставалось как предложить молодому Майклу стать полноправным партнером компании (получив за это ее акции), а также должность в виде руководителя по информационным системам. Это было сделано не просто так. По своему образованию Майкл отлично подходил на эту должность. По той простой причине, что он был технарем. Достаточно быстро подразделение Блумберга начало работать на полную мощность, но все же долго пожинать лавры своего успеха Майклу было не суждено.

Все дело в том, что Salomon Brothers провела слияние с компанией Phibro, занимавшейся в то время торговлей нефтью, металлом и различной сельскохозяйственной продукцией. А любое слияние, как известно, сопряжено с сокращением штата. К сожалению, Блумберг как раз и попал под такое сокращение (правда, по другой точке зрения он был слишком активен и просто не устроил руководство новой компании).

Майкл потерял должность, но не акции. В итоге у него родилась идея создать собственную компанию. К счастью, стартовый капитал для этого был. Нужно было только продать акции своего бывшего работодателя, которые вылились в итоге несколько миллионов долларов.

Начало карьеры финансиста-бизнесмена

Идея Блумберга была в том, чтобы оказывать различным компаниям информационные услуги, связанные с финансами. Для этого Майкл учредил компанию и пригласил трех бывших работников Salomon Brothers, также подвергшихся увольнению. Тогда на рынке явным лидером в этой области было агентство Reuters. Но у Блумберга была возможность переплюнуть детище Юлиуса Рейтера. Назревала эпоха повсеместной компьютеризации и нужно было просто использовать революцию с максимальной пользой для себя (при этом стоит отметить, что Reuters на тот момент была солидной компанией, которая хоть и не использовала всех новейших технологий того времени, но и не была сильно отставала от них, иначе бы это агентство не процветало сегодня).

Терминал Innovative Market Systems

Терминал Innovative Market Systems

Итак, в 1981 году на свет появилась компания Innovative Market Systems, которая в будущем будет переименована в Bloomberg LP. Стартовый капитал компании составлял 10 миллионов долларов. Идея была в том, чтобы предоставлять различную деловую информацию компаниям, включая финансовую: котировки, анализ рынков, деловые новости и прочее. Но делать это не так как другие компании в то время – хаотично, а структурировано по группам, по тематикам, уделяя внимание тренду.

Первым клиентом компании Майкла Блумберга стал известный инвестиционный банк Merrill Lynch. При этом история о том, как Блумберг уговорил Merrill Lynch стать его клиентом является настоящей бизнес-легендой. Майкл лично посетил офис инвестиционного банка, представив там бизнес-стратегию своей компании. Он ярко презентовал свой продукт, после чего предложил  пробную версию, чтобы в Merrill Lynch оценили потенциал детища Innovative Market Systems. Именно так первый информационный терминал Блумберга оказался в этом банке. Топ-менеджерам Merrill Lynch так понравилось это устройство, практически моментально собирающее информацию с фондового рынка, что банк решил заказать сразу 20 таких терминалов, при том что стоимость одного такого терминала на тот момент была достаточно существенной (прим. ред. по нынешним меркам – около 4000$).

Так у Майкла Блумберга появился первый клиент и первый инвестор. Учредителей Merrill Lynch настолько привлекает продукт Блумберга, что они решают инвестировать в компанию Innovative Market Systems 30 миллионов долларов, и за это получают долю в 20%. Эти деньги окажутся как нельзя кстати для компании, так как позволят ускорить развитие.

Наверное, стоит отметить, о каких терминалах идет речь. Терминал – это программа, с помощью которой осуществляется покупка/продажа акций прямо через интернет. На сегодняшний день терминалы Bloomberg Professional присутствуют практически во всех финансовых компаниях, которым требуются подобные устройства. Это в какой-то мере корпоративный стандарт, полоьно Microsoft Windows на рынке операционных систем. При этом система Bloomberg Professional показала со временем свою надежность и функциональность, тем самым подтвердив высочайшее качество продукта. Конечно, распространение деловой информации невозможно без серьезного штата журналистов. Для решения этой проблемы Блумберг заключил договор с компанией Dow Jones, согласно которому его компания могла использовать в своей сети материалы из журнала The Wall Street Journal, который пренадлежал компании Dow Jones. Союз с Dow Jones продолжался до 1990 года, когда последняя неожиданно для всех разорвала контракт. О причине никто не знает до сих пор. Как бы то ни было, но Блумбергу пришлось организовывать свой редакторский состав, который способный также качественно писать.

С этой задачей Майкл справился, обратив внимание на молодежь. Это был достаточно неожиданный ход. Блумберг не стал искать опытных и дорогостоящих специалистов, а нанимал талантливых выпускников. Уже скоро у Bloomberg LP появился огромный штат сотрудников, которые сегодня работают по всему миру, снабжая свою сеть всей необходимой информацией.

Слева-направо: Арнольд Шварцнеггер, Антонио Вилларайгоса, Майкл Блумберг

Слева-направо: Арнольд Шварцнеггер, Антонио Вилларайгоса, Майкл Блумберг

Организация такого штата потребовала внедрения новых сервисов. И они не заставили себя долго ждать. Блумберг приобрел радиостанцию, открыл свой телевизионный канал по теме финансов и веб-сайт, который сегодня является центром мировой финансовой аналитики.

Компания Bloomberg LP постепенно занимала все более важное место на рынке финансовой аналитики. Сегодня она имеет сильные позиции сразу же в нескольких направлениях. Во-первых, компания Майкла Блумберга обладает подразделением Bloomberg Professional, поставляющим финансовым компаниям свои дорогостоящие терминалы (за аренду такого устройства на один месяц придется отдать 1,5 тысячи долларов).  Во-вторых, компания обладает подразделением Bloomberg Television, представляющим собой крупную телевизионную сеть, посвященную финансам. Компания обладает своим собственным издательством, занимающимся на данный момент такими проектами, как Bloomberg Press, Bloomberg Persona Finance и Bloomberg Markets. Есть в империи нынешнего мэра Нью-Йорка и свое собственное радио, и даже полноценное информационное агентство. И, конечно, не забыта и сеть интернет, где властвует ресурс bloomberg.com. Сегодня Bloomberg LP является одним из ведущих поставщиков финансовых новостей по всему миру. В компании работает 9,5 тысяч человек, занятых в 130 городах.

В общем, можно с уверенностью сказать, что большой бизнес у Блумберга удался. Только вот на данный момент Майкл уделяет ему все меньше времени. А все дело в том, что последние 8 лет его основной деятельностью является руководство одним из самых крупных городов в мире – Нью-Йорком, мэром которого он является.

Активное внимание Майкл уделяет и благотворительности. За последние несколько десятилетий он был членом многочисленных некоммерческих организаций, и даже занимали пост председателя правления в своем родном Университете Джонса Хопкинса.

До наступления кризиса Майкл Блумберг занимал 8-место в списке самых богатых американцев по версии журнала Forbes, обладая состоянием в 20 миллиардов долларов. Кризис, конечно, отразился на Блумберге, но не так сильно, как на остальных предпринимателях. По данным все того же Forbes мэр Нью-Йорка потерял 4 миллиарда долларов, но сохранил за собой 8-место в рейтинге самых обеспеченных американцев.

Политика

Улицы Нью-Йорка

Улицы Нью-Йорка

В 2001 году Майкл Блумберг был избран мэром Нью-Йорка. Во многом ему удалось занять этот пост по двум причинам: он обладала солидными финансовыми средствами, позволившими ему провести масштабную рекламную кампанию (в свою избирательную кампанию Майкл Блумберг лично вложил 41 миллион долларов), вторым важным моментом стало то, что Блумберга поддержал предыдущий мэр Нью-Йорка Рудольф Джулиани, слово которого особенно много значило после терактов 11 сентября.

Надо сказать, что Блумберг сразу же принялся активно работать на посту мэра и первые его указы были, мягко говоря, не самыми популярными. Так, он запретил уличную торговлю, курение в общественных местах (барах и кафе), снизил расходы администрации и одновременно повысил налоги. Казалось, что второго срока ему не видать, но экономика города начала расти, преступность снизилась на 20%, а ситуация в школьном образовании начала улучшаться. В общем, Блумберг показал, что является отличным мэром в следствии чего был выбран на второй срок.

За все время Майкл добился того, что сумел сбалансировать городской бюджет и серьезно снизить уровень безработицы. Результаты были на лицо. А потому нет ничего удивительного в том, что городской законодательный совет Нью-Йорка разрешил Блумбергу баллотироваться на пост мэра третий раз подряд.

МВФ виділить Україні 1,2 млрд. євро

Завершився перший перегляд програми МВФ з Україною в рамках угоди “стенд-бай”, міжнародний фонд ухвалив рішення про виділення 1,2 млрд. євро. Про це сказано в офіційному повідомленні на сайті Національного банку України.

Рада директорів МВФ завершила перший перегляд результатів роботи економіки України в рамках затвердженої програми, фінансування якої підтримується за угодою “стенд-бай”.

Результатом перегляду програми дозволить виділити Україна 1,2 млрд євро. Таким чином загальний обсяг коштів виділений Україна за весь період пост-кризового співробітництва становить 2,6 млрд Євро.

Дана угода в форматі “стенд-бай” Україні уклала 28 липня 2010 строком на 29 місяців і виділенні 11,7 млрд. Євро, яке розраховане на підтримку розвитку економіки України.

Чистий прибуток “Nike” збільшилася на 22%

За підсумками кварталу 2010-2011 фінансового року прибуток американського виробника спортивного одягу Nike збільшилася на 22% до 457 млн. дол Про це повідомили в огляді компанії “X-Trade Brokers Ukraine”.

На одну акцію чистий прибуток компанії склав 0,94 дол, а роком раніше 0,76 дол За звітний період виручка компанії виросла і склала 4,842 млрд. дол

Враховуючи волатильність ціни, експерти X-Trade Brokers Ukraine прогнозують зростання капіталізації компанії до 96 дол за акцію.

Фінансові тренди 2011

Основний тенденції в 2011 році стане зростання економіки, приплив закордонних інвестицій, стабільний курс гривні та відновлення фондового ринку України. Про це поділився експерт ІГ “Спарта”.

Сергій Ягнич, начальник аналітичного управління ІГ “Спарта”, висловив думку про зростання української економіки на 4,5%.

“Наступного року відбудеться пожвавлення економіки. Динаміка зростання буде більш якісною, а лідерами зростання будуть галузі, які орієнтовані на внутрішнє споживання. Однак у той же час, українська економіка вразлива від зовнішніх загроз, враховуючи відсутність балансу експорту і великий обсяг зовнішнього боргу”, – пояснює Сергій Ягнич.

Також на тлі стабільного зовнішнього попиту буде помітне зростання промислового виробництва, які буде супроводжуватися припливом іноземного капіталу. “Значного зміни в курсовій динаміці української валюти ми не очікуємо. Незважаючи на погіршення торгового балансу в третьому-четвертому кварталі 2010 року, стабільність курсу гривні буде задіяти за допомогою того” запасу міцності “, який був досягнутий в кінці 2008 року.

Зростання довіри до України за рахунок підвищення рейтингів основними міжнародними рейтинговими агентствами, падінням ставок по суверенних євробондів і значним здешевленням українських CDS сприятиме відновленню ринку корпоративних облігацій. “На тлі падіння доходностей із суверенних паперів, відчувається гострий дефіцит якісних корпоративних випусків” – зазначає С. Ягнич.

За прогнозами аналітика Олександр Шулика, в 2011 році відбудеться поступове відновлення інтересу в сегменті інститутів спільного інвестування. “Такі зміни обумовлені кількома чинниками, серед яких: зниження податку від операцій з цінними паперами фондів з 15% до 5%, зростання доходів населення і падіння ставок по депозитах”, – запевняє А. Шулик.

Основною тенденцією 2011 року стане довгоочікуваний підйом, розвиток і відновлення фондового ринку України. “Фінансова криза стала хорошим випробуванням для всіх гравців ринку. Він вказав компаніям на їх переваги і недоліки. Після спаду настане пора плідної та активної діяльності, ми станемо свідками нового витка в історії розвитку як фондового ринку, так і всієї країни в цілому” – резюмує К. Пелех.

“Датагруп” купила дві компанії, в 2011 розширюватися не планує

ПрАТ “Датагруп” 23 грудня купила два регіональні активи – “Глобальні телекомунікаційні системи” (Дніпропетровськ) і “Діптаун” (Севастополь).

Компанія “Діптаун” надає Інтернет абонента з Севастополя, а ГТС абонентам з Дніпропетровська. Абонентська база перших становить близько 900 чоловік, другий більше 9000 абонентів. Інфраструктура Діптаун становить 12 км мідного кабелю і 9 км оптичного. До цього компанія обслуговування тільки корпоративних клієнтів, зараз також надає доступ до Інтернету і для фізичних осіб.

Угода з купівлі “ГТС” передбачає Придбання корпоративних прав компанії, яка у своєму активі має 115 км оптичних і 800 км мідних лінійно-кабельних споруд.

За словами глави компанії Олександра Данченка, компанія не планує розширюватися за рахунок інших активів, а планує розвивати їх окремо.

Нагадаємо, наприкінці літа 2010 року було оголошено про те, що в 2010 році компанія з управління фондами прямого інвестування “Horizon Capital” інвестує в компанію “Датагруп” до $ 40 млн. Ця інвестиція здійснюється фондом EEGF II розміром $ 390 млн., який був створений в 2008 році і є третьою інвестицією для компанії “Horizon Capital” з початку року. Протягом наступних двох років “Датагруп” працюватиме разом з “Horizon Capital”, щоб залучити додаткові інвестиції для компанії на суму до $ 100 млн. Ця інвестиція в основному буде спрямована на розвиток мереж фіксованого широкосмугового доступу (ШСД), яка на даний момент є найбільш перспективним напрямком розвитку української телеком-галузі. Компанія також оголосила про плани інвестувати в покупку деяких регіональних операторів.

Згідно попередньої фінансової звітності за 2010 рік, компанія більш ніж в 2 рази збільшила прибуток до 16,3 млн.грн., Чистий дохід без ПДВ становив 409 млн.грн. (393,2 млн.грн. – 2009 рік). На даний момент частка компанії в професійному передачі даннях становить 27%, що на 3% більше ніж за аналогічний період в 2009 році. У супутниковому сегменті зв’язку частка “Датагруп” на території СНД дорівнює 64%.

Олександр Ярославський: Мені все одно, ринок котитися вниз або злітає вгору. Головне, щоб не стояв на місці

Продовження інтерв’ю Української Правди з власником Укрсиббанку, група DCH и клубу “Металіст” Олександром Ярославським. Першу частину читайте тут: Олександр Ярославський: Де я, а де політика? “Я простий український хлопець з Харкова”.

Існує інформація, у вас є великі обсяги готівкової валюти. Якщо говорити про ризики розвитку економіки – у разі нового витка кризи, що ви будете робити?

– Наживати гроші. (Сміється) Головне, щоб ситуація не стояла на місці, щоб був рух або туди, або сюди.

– Який рецепт від Ярославського, щоб зберегти свої гроші?

– Вставати раніше, о шостій годині ранку, і раніше лягати. Весь день продуктивно працювати.

– З почуттям гумору у вас усе гаразд. Ви аналізуєте ситуацію – коли в Україну можливе відновлення економічного зростання?

– Воно йде. Що, хіба на вулицях стало менше “Мерседесів”?

– Це тіньова економіка.

– Яка різниця, тіньова чи ні? Люди потихеньку відучуються ходити на червоний колір. Колись відучаться.

– Існує думка, що зараз ситуацію утримують до виборів, а після них буде повний крах.

– Я не живу від виборів до виборів, я вам відверто кажу ще раз. Для мене цікаво, коли ситуація не стоїть на місці. Мені байдуже – чи котиться вона вниз або летить вгору. Є можливість заробити і на тому тренді, і на тому.

– Які прогнози щодо ринку нерухомості?

– Поки ніяких позитивних передумов я не бачу. Ринок стоїть і буде стояти.

– Скільки у вас загалом майданчиків по країні?

– Дві в центрі Харкова і два в Києві – на Подолі, це колишній цегельний завод “Керамперліт”. Там я планував бізнес-центр і навіть підготував проект. А другий майданчик в Києві – проект “Поділ-Бізнес-Парк”.

Я їх вчасно заморозив і думаю, що найближчі три роки нічого там робити не буду. До тих пір, поки не з’явиться банківське кредитування під будівництво.

– Хімія ж теж упала, будівництвом ви не займаєтеся. Який у вас зараз основний бізнес?

– Торгуємо цінними паперами. Хоча рівень дохідності впав у рази.

– У зв’язку з кризою в рамках вашої групи DCH була проведена якась оптимізація?

– Звичайно. Було серйозне скорочення, оптимізація, мінімізація. Хоча ми й так не були роздуті.

Ярославский. Справа от него - владелец химзавода "Стирол" Янковский. Фото пресс-службы президента

Ярославський. Праворуч від нього - власник хімзаводу "Стирол" Янковський. Фото прес-служби президента

– Свого часу ви купили банк акції “Надра”, проте потім продали. У чому був сенс цієї операції?

– Це була спекулятивна операція – я купив 24%. А потім Єремеєв і його партнери в банку викупили це пакет акцій назад.

– Закінчив банк “Надра” сумно. У чому була їхня помилка?

– У тому, що вони мені його не продали. Я не жартую – я запропонував їм продати весь банк. Тоді цей бізнес був на підйомі, були всі можливості на ньому добре заробити. Банк тоді можна було добре упакувати і продати іноземцям. Але власники “Надра” пізно кинулися. Вони, по-перше, погані керівники, а по-друге – погані бізнесмени. Що, в принципі, одне й те саме. І я не знаю, скільки зараз цей банк коштує.

– Завдяки чому Укрсиббанк вистояв? Де ви не допустили помилки?

– Я не допускав помилок ніде. Цей банк я купив, коли в нього була одна будівля в місті Харкові.

– Укрсиббанк ви купили в Олега Таранова?

– Так, у Олега Таранова в 1995 році, за 20 тисяч доларів. Він попросив великі гроші. Я йому сказав: “Я тобі плачу за цей продукт стільки-то. (Ярославський акуратно взяв у руки білий листок паперу і склав вдові ). Якщо виявиться, що це не такий продукт, як ти кажеш, а менший (Ярославський склав листок ще раз у два рази ), то ти мені різницю в грошах повернеш “. А банк виявився не тільки не такий, як він описував, а взагалі ось такий ( Ярославський в черговий раз склав листок, і у нього в руках виявилася папірець величиною в сірникову коробку ).

Довелося йому повернути майже всі гроші, і ми розійшлися за 20 тисяч доларів. Таранов був дуже задоволений, що ще доплачувати не довелося за мої моральні витрати.

– “У ліс” ви його не вивозили?

– У ліс? (Сміється.) А що, я його на пікнік мав вивезти?

– Який пакет акцій в “Укрсиббанку” у вас залишився після продажу BNP Paribas? Не збираєтеся з нею розлучитися?

– У мене 20%. Цього достатньо для того, щоб вести справи. Фактично французи мене умовили залишитися, щоб займатися на Україну цим сегментом.

– Скільки Укрсиббанк отримав рефінансування від НБУ під час кризи?

– Якісь копійки, якщо порівнювати з іншими.

– Копійки? За нашою інформацією – більше півмільярда!

– І що, це хіба великі гроші? Інші отримали і по 4, і по 6 мільярдів гривень.

– Чи доводилося домовлятися про відкати?

– Я в цьому не брав участі. Є Сергій Наумов, голова правління Укрсиббанку. Я ж з банківських питань ні з ким не зустрічався.

Ярославский и Ющенко. Фото пресс-службы президента

Ярославський і Ющенко. Фото прес-служби президента

– Ви вважаєте, політика Нацбанку була грамотною?

– Я не коментую політику Нацбанку. А то у нас хто її тільки не коментує – і зубні техніки, і двірники! Я не хочу, щоб мої висловлювання негативно не відбивалися на бізнесі. У моїй справі тільки я один знаю, як знайти правильний вихід з ситуації важкій ситуації, наскільки б вона критичною для когось не була.

Хочу бути партнером тільки з самим собою

– У вас є кілька правил, які вам допомогли в житті заробити гроші?

– Мій основний девіз – якщо на щось зважився, то повинен йти до кінця, а якщо ти дав слово – то повинен це виконати. Навіть якщо задум мав негативний ефект, треба його закінчити і підписати фінальні документи. Мені один набагато солідніший партнер на зорі моєї юності сказав: “Саша, веди бізнес так, щоб ніколи не залишалося права вимоги до тебе”.

Сьогодні ти на хвилі успіху, плюнув на людину або поставився до нього зверхньо і не розрахувався. А завтра все може помінятися.

– А от багато хто якраз вважають, що ваш партнер Ігор Коломойський усіх кидає. І від нього навряд чи почуєш правило, що потрібно завжди йти до кінця, навіть собі на шкоду.

– Я б так не сказав. Хоча Коломойський мені колись говорив: “Моє правило – це відсутність всяких правил”. Але в наших взаєминах ніколи не було такого, щоб він чогось не виконав.

– Ви співпрацювали з Віктором Пінчуком?

– З Пінчуком? Ні, ніколи. Де я з ним міг співпрацювати?

– Може бути, в “Київстарі”?

– Пінчук ніколи не був акціонером “Київстару”. Там був Туманов, але він до Пінчука не має ніякого відношення.

– Туманов – це брат Людмили Кучми?

– Так. У Туманова в “Київстарі” була крихітна частка.

– Як ви потрапили в “Київстар”?

– Його заснувала норвезька Telenor. Вони шукали в Україну інвесторів. Моя компанія, яка брала участь в акціонерному капіталі оператора, називалася “Сторм”. Вона володіла 10% оператора. Саме ця частка і була продана російській групі “Альфа”.

– А частка Лазаренка була в “Київстарі”?

– Ні, ні Лазаренко, ні Обама, ні Буш.

– Чому ви пішли з мобільного зв’язку, адже тоді ринок ішов постійно вгору?

– Там були вже мільярдні вкладення. Дійсно, “вихлоп” теж був великий. Але для приватного інвестора дуже важко виступати акціонером в такій компанії. Хоча ринок динамічно розвивався, потрібні були постійні божевільні інвестиції. Тому я й пішов з нього в 2002 році. І не важливо 1 000% або 100 000% я заробив. Ну, заробив – спасибі, і пішов далі.

– Ми торкнулися теми партнерського бізнесу. Які для вас прийнятні умови і частки в партнерському бізнесі, щоб ви в ньому брали участь?

– Бажано мої 100%. Тобто, щоб я був партнером із самим собою. (Сміється)

Ярославский на стройке стадиона "Металлист"

Ярославський на будівництві стадіону "Металіст"

– Ви вважаєте, політика Нацбанку була грамотною?

– Я не коментую політику Нацбанку. А то у нас хто її тільки не коментує – і зубні техніки, і двірники! Я не хочу, щоб мої висловлювання негативно не відбивалися на бізнесі. У моїй справі тільки я один знаю, як знайти правильний вихід з ситуації важкій ситуації, наскільки б вона критичною для когось не була.

Хочу бути партнером тільки з самим собою

– У вас є кілька правил, які вам допомогли в житті заробити гроші?

– Мій основний девіз – якщо на щось зважився, то повинен йти до кінця, а якщо ти дав слово – то повинен це виконати. Навіть якщо задум мав негативний ефект, треба його закінчити і підписати фінальні документи. Мені один набагато солідніший партнер на зорі моєї юності сказав: “Саша, веди бізнес так, щоб ніколи не залишалося права вимоги до тебе”.

Сьогодні ти на хвилі успіху, плюнув на людину або поставився до нього зверхньо і не розрахувався. А завтра все може помінятися.

– А от багато хто якраз вважають, що ваш партнер Ігор Коломойський усіх кидає. І від нього навряд чи почуєш правило, що потрібно завжди йти до кінця, навіть собі на шкоду.

– Я б так не сказав. Хоча Коломойський мені колись говорив: “Моє правило – це відсутність всяких правил”. Але в наших взаєминах ніколи не було такого, щоб він чогось не виконав.

– Ви співпрацювали з Віктором Пінчуком?

– З Пінчуком? Ні, ніколи. Де я з ним міг співпрацювати?

– Може бути, в “Київстарі”?

– Пінчук ніколи не був акціонером “Київстару”. Там був Туманов, але він до Пінчука не має ніякого відношення.

– Туманов – це брат Людмили Кучми?

– Так. У Туманова в “Київстарі” була крихітна частка.

– Як ви потрапили в “Київстар”?

– Його заснувала норвезька Telenor. Вони шукали в Україну інвесторів. Моя компанія, яка брала участь в акціонерному капіталі оператора, називалася “Сторм”. Вона володіла 10% оператора. Саме ця частка і була продана російській групі “Альфа”.

– А частка Лазаренка була в “Київстарі”?

– Ні, ні Лазаренко, ні Обама, ні Буш.

– Чому ви пішли з мобільного зв’язку, адже тоді ринок ішов постійно вгору?

– Там були вже мільярдні вкладення. Дійсно, “вихлоп” теж був великий. Але для приватного інвестора дуже важко виступати акціонером в такій компанії. Хоча ринок динамічно розвивався, потрібні були постійні божевільні інвестиції. Тому я й пішов з нього в 2002 році. І не важливо 1 000% або 100 000% я заробив. Ну, заробив – спасибі, і пішов далі.

– Ми торкнулися теми партнерського бізнесу. Які для вас прийнятні умови і частки в партнерському бізнесі, щоб ви в ньому брали участь?

– Бажано мої 100%. Тобто, щоб я був партнером із самим собою. (Сміється)

Ярославский и Тимошенко. Фото УНИАН

Ярославський і Тимошенко

– Багато говорять про агробізнес як перспективному. Як ви його оцінюєте?

– Мені агробізнесу вистачило, коли ми ще займалися цим з “Ітерою” при прем’єрі Пустовойтенку. Тоді ми виробляли за держзамовленням величезну кількість селітри, а потім я бігав і випрошував гроші, щоб нам заплатили. Ні, я в агробізнес не піду …

У мене досить напрямків для того, щоб було чим займатися. Це і “Азот”, і DCH, і чотири гранітних кар’єра, і скляний завод, і Укрсиббанк.

Беру свої слова назад про “Металіст

– Ви себе зараз обмежуєте в чомусь?

– Так, я себе обмежую протягом усіх своїх років. Наприклад, я перестав їсти солодке.

– А у зв’язку з кризою? Може, перестали купувати бізнес? Або футболістів для “Металіста”?

– Ні, футболістів ми купуємо. Але через кризу не думаємо про придбання якихось бізнесів, які раніше збиралися купувати.

Що для вас клуб “Металіст”? Атрибут багатої людини? Не секрет, що для Ріната Ахметова футбольний клуб “Шахтар” – не просто хобі, але також інструмент для завоювання громадських симпатій.

– “Металіст” для мене – рідний клуб, і ніякий це не атрибут. Навіщо б я витрачав стільки часу на нього? Інші види спорту мені не настільки цікаві. Правда, я ще підтримую регбі (харківський регбійний клуб “Олімп”, багаторазового чемпіона Україна – УП).

– Ахметов вплинув на ваше рішення зайнятися “Металістом”?

– Так. Він як футбольна людина розумів, що наявність лише “Динамо” і “Шахтаря” – це не той чемпіонат, який може зробити команди сильними. Бачите, як тільки я зайнявся “Металістом”, одразу ж “Шахтар” виграв кубок УЄФА!

– Ви купили клуб у Віталія Данилова з БЮТ?

– Я купив клуб у Олександра Фельдмана (депутат від БЮТ) десь за півтора мільйона доларів. Потім звідти вийшли Ернест Галієв і Віталій Данилов. Галієв просто втік, щоб не витрачати гроші.

Я тоді взагалі не уявляв, що таке футбол. У першу чергу, я хотів допомогти Харкову знайти команду. Поки цей бізнес не приносить доходів …

– Поки що?

– Так, але Рінат (Ахметов) вважає, що буде результат. Він мене заразив цим оптимізмом. Сьогодні і я теж вважаю, що колись це може статися. Але в найближчі 10 років заробляти на футболі точно буде неможливо.

З точки зору інвестицій це збитковий проект. А в частині душі, серця і задоволення – дуже прибутковий. Я не цікавився футболом, а зараз буваю практично всіх матчах. Я колись казав, що “Металіст” – це дорога іграшка, але зараз беру свої слова назад. Я б не називав це іграшкою, це дуже серйозна справа.

Ярославский и Ахметов

Ярославський і Ахметов

– Що потрібно “Металісту”, щоб підібратися до “Шахтар” і “Динамо” і скласти їм гідну конкуренцію? Потрібно вкладати більше коштів?

– Ні. Це не пряма залежність, що чим більше вкладаєш, тим краще команда. Я вважаю, що “Дніпро” вкладає більше, десятки мільйонів доларів, а команда краща у нас.

– Чому ви як президент “Металіста” виступаєте проти Данилова як керівника прем’єр-ліги?

– Я не проти Данилова як громадянина. Я проти Данилова як президента прем’єр-ліги. Я не хочу, щоб клубами, у тому числі “Металістом”, займався лузер, невдаха. Тому на виборах президента прем’єр-ліги я був категорично проти Данилова – як, втім, і проти Рабиновича. Я вважаю, що це люди не здатні організувати такий серйозний бізнес-проект як прем’єр-ліга. Вони – непрофесіонали.

Крім того, керівником прем’єр-ліги не повинен бути хтось із президентів клубів. Тому я пропоную на цей пост Сергія Харченка, який є одним з небагатьох вітчизняних фахівців з футбольного менеджменту та маркетингу. (Від УП: Харченко – керівник Асоціації пляжного футболу України, в минулому – керівника ТОВ “Медіа Спорт Промоушен “.)

Замість книг у мене звіти

– Вам не набридло особисто займатися бізнесом? Багато ваших колег уже делегували повноваження правлінню або найнятим топ-менеджерам.

– Ви ж самі знаєте, скільки компаній припинило своє існування. Нікому і ніколи я свої повноваження не делегую. Я збираюся ще довго бути в хорошій формі. Коли відчую, що не зможу управляти, тоді покличу вас, і будемо думати, що нам далі робити. (Сміється.)

– Тоді ви покличете свого молодшого брата і скажете: “Тепер ти керуєш”?

– Ні. Навіщо обтяжувати людину? Бізнес – це ж робота. Людина скаже: “Та йди ти! Мені добре і без тебе живеться”. (Посміхається)

Ярославський у своєму київському офісі

– О котрій годині ви вранці встаєте?

– В 6 ранку. Після цього відразу ж пірнаю у воду. Головне, коли встав – не зупинитися, йти і стрибнути. У Харкові в мене водосховище, а в Києві – критий водойму. Але без підігріву.

– А коли ви припиняєте пірнати?

– Ніколи не припиняю. І взимку пірнаю, і влітку. Коли мінус 30, з води просто вилітаєш!

– Що після цього?

– Після цього – крос, 6 кілометрів. Я на доріжці ніколи не бігаю. Тільки в природних умовах – по лісу.

Коли у вас за графіком відбій?

– Найкомфортніше час для мене – це 22:00-22:30. І я намагаюся не брати участь у пізніх заходах. Правда, коли грає “Металіст”, то це відноситься до форс-мажору.

– Що вас у житті цікавить, крім футболу і бізнесу?

– Мене взагалі все цікавить.

– Читаєте книги?

– Зараз менше, раніше читав більше.

– Картини збираєте?

– Ні, картини не збираю. Я їх не розумію. Тому кривлятися, відходити вбік, заламувати руки і говорити “Ой, який мазок! Як світло падає!” – Це не для мене. Для цього треба бути в сьомому-восьмому поколінні знавцем цих речей, щоб дійсно в цьому розбиратися і отримувати задоволення. Обговорювати кисть якогось імпресіоніста або автора епохи Відродження я не можу. Знаю лише кілька прізвищ.

– Яку книгу ви зараз читаєте?

– Сьогодні в мене звіти.

А вчора? На тому тижні?

– Англійську потихеньку підучуватися. Я трохи говорю, але хочу підвищити свій розмовний рівень.

Олександр Ярославський: Де я, а де політика? Я простий український хлопець з Харкова

Вам який чай – просто чорний чи наш червоний? – Запитує Олександр Ярославський.

А в чому різниця?

Коли п’єш червоний, то починаєш будувати дороги, стадіони і легко розлучатися з грошима, – жартує він.

Харківський мільярдер і власник клубу “Металіст” Олександр Ярославський усіляко намагається постати в образі благодійника, на свій страх і ризик вкладає гроші в проекти Євро-2012 з вялотекущей віддачею.

Однак ця людина не настільки простий, як намагається себе подати. У його гуморі відчувається цинізм великого бізнесмена.

Вкладені в Євро-2012 кошти рано чи пізно конвертуються в імідж Ярославського, і його слово важитиме в Харкові стільки ж, скільки Ахметова – у Донецьку. Це вплив, який нічим не вимірюється, але присутній як постійний фактор зразок атмосферного тиску.

Оглядини нового іміджу можна чекати 5 грудня – на своє 50-річчя Ярославський хоче відкрити заново відбудований стадіон “Металіст”.

Він дуже обережний зі словом – під час інтерв’ю виникає відчуття, що це не один з десяти найвпливовіших олігархів Україні, а іноземний інвестор, якому політкоректне чуття не дозволяє висловити всі свої думки вголос.

В результаті створюється суперечливе почуття: чи то ця людина дійсно недосяжно далекий від інтриг і політики, чи то настільки остерігається зайвих турбот, що вважає за краще не говорити вголос усе, що думає.

Олександр Ярославський призначив час інтерв’ю на ранній ранок у себе в офісі. Туманний київський Поділ, диван зі шкіри алігатора, рвані джинси і потрійний червоний чай з травами за власним рецептом.

Як завжди, цей день для нього почався з підйому о шостій ранку, занурення в Дніпро і шестикілометрового кросу по лісу.

– Ці процедури – спроба загартувати дух або абстрагуватися від навколишніх проблем?

– Ні, це просто дає мені комфортний стан душі і тіла. А з приводу проблем … Я вважаю, що в людини немає проблем. У нього є питання.

– Який вас сьогодні питання мучило найбільше?

– Вони мене взагалі не мучать, вони стоять на порядку денному. Я вважаю, що для мене сьогодні основне питання – це остаточно визначитися з експертами УЄФА за форматом стадіону в Харкові. Вони внесли деякі косметичні зауваження.

Ми ж реконструювали стадіон, а не будували новий. І терміни, за які ми це зробили, здивували навіть нас самих. Природно, ми переконали всіх, що можемо зробити швидко, але якісь речі не врахували. Хоча, якби ми так швидко не робили, ми б ніколи з резервного міста Євро-2012 не стали основним.

Я став депутатом, щоб у мене в дворі не їздили БТРи

– України занурюється в президентські вибори. Кого ви будете підтримувати?

– Нікого. Так до мене і за підтримкою ніхто не звертався.

– Вас влаштовує те, що в Україні відбувається?

– Так, мене все влаштовує. Погода от сьогодні гарна …

– Тобто вам все одно, хто буде президентом?

– Якщо я не впливаю на цей процес, навіщо ми будемо про це міркувати? Я не сиджу і не мрію. Можна сидіти без копійки грошей і мріяти: що б я спробував – червону ікру або чорну. А грошей немає навіть на кабачкову …

– Чи бачите ви принципову різницю між розвитком Україні при Тимошенко і Януковича?

– Мене цікавить тільки, як я зможу інсталюватися в цей формат. Думаю тільки про це. Ось я чекаю: оголосять переможця, пройде інавгурація, і я …

– З букетом до нового президента.

– Так. (Сміється)

– Скільки ви в радянський час пропрацювали в міліції?

– Я в міліції практично не працював. Закінчив вищі курси ОБХСС і був на стажуванні в міліції буквально півтора місяці. Лейтенантом, по-моєму. Навіть не пам’ятаю.

– Просто за вашими спробами не відповідати на питання відчувається досвід роботи в правоохоронних органах.

– Та ну що ви!

– Просте запитання – вас цікавить розвиток України як держави?

– Не цікавить. Тому що я на це не впливаю.

– Тобто ви б хотіли жити в якійсь іншій країні?

– Ніколи в житті! Я хотів би жити тільки у своєму рідному Харкові. І ніколи в якусь іншу країну я жити не поїду.

Просто це ви в Києві звикли у Верховній Раді міряти такими глобальними масштабами. А мені до душі питання простіше: наприклад, скільки цемент варто.

Мене цікавлять близькі речі, а не глобальні. Тому що у нас всі люди в країні живуть від виборів до виборів, які чергуються з частокольной періодичністю. Не встигли одні закінчитися, починаються наступні. Коли я зрозумів, що це безглузде заняття, то перестав про це думати.

Олександр Ярославський у своєму Київському офісі

– Ви мовчите про свої політичні вподобання, тому що обпеклися в 2004 році? За нашою інформацією, тоді Кучма збирав представників великого бізнесу і сказав: “Потрібно підтримати Януковича” …

– Ви звідки знаєте, що я там був? (Сміється)

– … І ви тоді, у 2004-му як умову підтримки сказали, що на “Укртатнафта” (Кременчуцький НПЗ) директором має повернутися Павло Овчаренко.

– Та ви що, ніколи такого не було! І що, хіба мені повернули “Укртатнафта”?

– Ні, вас обдурили. Тому з тих пір ви не говорите про переваги. Але ви ж підтримали Януковича?

– Звичайно. Я підтримав його як громадянин України. Прийшов і проголосував за Януковича.

– Ви вирішили назавжди піти з політики?

– Політики не мають вони. Ні, і не було. Може, була колись у Радянському Союзі …

Я люблю речі конкретні, які відчутні, і після яких є реальний результат. А що таке політика в Україну? Та ж робота в парламенті: депутат ходить, ходить, потім виїхав на Мальдіви або Сейшели, повернувся – і знову ходить, ходить. Це вічний процес, як річка. Човен по ній пливе і пливе. Витягнув її на берег, вона постояла, потім знову кинув, і вона знову пливе.

– Навіщо ж тоді в 2003 році ви стали народним депутатом?

– Щоб у мене в дворі не їздили БТРи.

Я на місці УЄФА діяв би так само

– Як ви оцінюєте ймовірність відмови Харкову в проведенні Євро-2012?

– Харкову не відмовлять! Даю за це 0%. Якщо в політиці я дійсно не знаю, як я буду інсталюватися при тому чи іншому президентові, то тут я точно знаю, що Харкову не відмовлять. Харків сьогодні – найдинамічніше місто з підготовки до Євро.

– Чому ж? Стадіон в Донецьку є, а у вас ще немає.

– Хіба питання у відкритті стадіону? У нас же чемпіонат у 2012 році, а ми відкриємо через місяць, у 2009.

– Як у Харкові з інфраструктурою для розміщення гостей?

– У нас краще, ніж скрізь. Є необхідне число готельних номерів. П’ятизіркових номерів потрібно 1240, з них сьогодні прийнято 200 з чимось. Це при тому, що три місяці тому не було жодного. Готелі покращують умови обслуговування, і їх приймають структури УЄФА.

– Ви займаєтеся готельним бізнесом?

– Ні.

– Куди саме ви інвестуєте особисті гроші в Харкові на Євро-2012? Стадіон, термінал в аеропорту?

– Щоб прибрати всі інсинуації, відразу розставлю крапки над “і”. Стадіон у Харкові – це обласна комунальна власність. З 600 мільйонів гривень, необхідних для його реконструкції, держава дала 140 з держбюджету, 50 мільйонів дало місто, і 80 мільйонів дала Харківська область. Це 270 мільйонів. Вважайте, решта дав я.

Ярославський показує Ющенко будівництво стадіону в Харкові. Фото прес-служби президента

У майбутньому харківський стадіон хочуть зробити акціонерним товариством, де була б державна частка акцій і частка інвестора.

– Ви отримаєте контрольний пакет?

– Який контрольний пакет? В ідеалі я хотів би, щоб у мене було 25%, щоб я вклав 140 мільйонів, а решта дали держбюджету – 246 мільйонів, а також 186 мільйонів – разом місто Харків і Харківська область.

– Ви ж людина прагматична, повинні відчувати свою вигоду.

– Тут немає прагматизму. Називайте це меценатством – як завгодно.

– Вам що, немає куди подіти 200 мільйонів?

– Є. Але необов’язково ж весь час кудись дівати. Усіх дивує це питання – і міліцію, і податкову.

– Вас перевіряли?

– Звичайно. Ніхто не може в це повірити! І чим більше не вірять, тим більше перевіряють. Вони думають: “Як же так, де ж тут підступ?” А я ще й три дороги побудував на свої гроші. Нонсенс! Привели до ладу цілий ряд будинків. Як це назвати?

– Підготовка інфраструктури до Євро-2012.

– Так, але я витратив на це десь близько 60 мільйонів гривень.

– Ви назву вже придумали для стадіону в Харкові?

– Так. Стадіон “Металіст”.

– “Металіст-Арена” …?

– Ніяких “арен” не буде, це ж не цирк. Просто стадіон “Металіст”.

Стадіон Металіст вже побудований

– Стадіон – це збитковий проект чи в майбутньому можливий якийсь прибуток?

– Сам стадіон – це назавжди збитковий проект. Навіть незважаючи на те, що там будуть ресторани, бутики.

– Але це все одно конвертується в якийсь вплив, підтримку городян …

– Моїм дітям буде без різниці. Це ж не матеріальні цінності, які потім можна буде конвертувати назад.

– Що ще, крім стадіону, є вашим проектом в Харкові під Євро-2012?

– Термінал в аеропорту. Юридично все виглядає так: аеровокзальний комплекс знаходиться на 49 років в оренді у моїй компанії, але при цьому залишається в міській комунальній власності. За аеродромного комплексу підписаний договір з містом, що після завершення будівництва нової смуги він перейде у власність держави. Так скрізь у світі: смуга – це власність держави.

– Ви інвестуєте тільки в термінал?

– Тільки в термінал. Він буде коштувати десь 64 мільйонів євро.

– Якщо стадіон “Металіст” спочатку збитковий проект, то за які строки можуть окупитися інвестиції в термінал?

– Цей період вимірюється десятками років. Дуже довгограючий проект.

– Щоб зробити аеропорт Харкова прибутковим, він має стати якимось транзитним вузлом в регіоні?

– Справа в тому, що термінал дозволяє збільшити пасажиропотік в 5-6 разів. З урахуванням збільшення пасажиропотоку змінюється і бізнес-привабливість об’єкта.

На сьогодні харківського аеропорту немає в цьому сенсі цього слова. Його просто не було. Існувало якась будівля сталінської споруди 1953-54 років, яку ми фундаментально реконструюємо в стилі тих часів. Ми будуємо новий термінал. 2 грудня ми закінчуємо всю зовнішню частину робіт по терміналу включно із склінням. І в зиму ми входимо з “теплом” усередині терміналу.

Ярославський показує Тимошенко макет аеропорту в Харкові. Фото прес-служби Ярославського

– Усі ці проекти ви робите на безконкурсній основі, тобто у вас не було конкурентів, тендер не проводився. Наскільки це чесно?

– Ну, візьміть, проведіть тендер – подивимося, хто на нього прийде? У Львові та Донецьку вже проводили тендер на будівництво аеропорту. Ніхто йти не хоче. Хоча, якщо б це була якась нафтова свердловина, я б там виявився останнім у черзі. Відтерли б конкуренти. (Сміється)

– Як ви оцінюєте дії президента Ющенка щодо ветування закону про виділення 9,8 мільярда гривень на Євро-2012? З цієї суми повинні були виділятися кошти на злітно-посадкову смугу в харківському аеропорту?

– Я це не аналізую, бо ситуація змінюється щодня. Для мене головне, щоб кошти були на рахунку будівельних компаній. З 727 мільйонів гривень, які потрібні на будівництво, на цей рік ми заказалі186. Отримали поки тільки 56 мільйонів. Тобто нам залишилися винні ще 130 мільйонів, при тому, що на наступний рік припадає левова частка грошей.

– Ви одночасно менеджер і державних, і приватних проектів по Євро-2012 в Харкові?

– Можна і так сказати. Я є координатором з підготовки Харкова до Євро, що визначено офіційним розпорядженням міської влади. У мене щоранку селектор о 7 годині ранку. Тому кожен день я знаю, скільки грошей надійшло на проекти Євро-2012.

Ось, у мене перший дзвінок був о 7 ранку (Ярославський показує телефон на загальний огляд, щоб показати час дзвінка)

– Який ризик крадіжки державними чиновниками на проектах Євро?

– Навіть не знаю, як відповісти на це питання. У Харкові я знаю, почім відбувається закупівля будматеріалів, і ціни на них не завищені.

Або ті ж стільці для стадіону. У мене в офісі стояло 12 примірників різних виробників. Ми вирішили купити у австрійців. Починали торгуватися з 60 доларів за стільчик, і вони, “плачу”, погодилися на 40 доларів. Я особисто з ними торгувався.

Ярославський показує крісла, відібрані для стадіону в Харкові. Фото прес-служби президента

– Мер Одеси Гурвіц образився, коли його місто не потрапило в число тих, які можуть приймати Євро, а його місце зайняв Харків. Він якось розповідав, що перед рішенням УЄФА ви провели зустріч з Суркісом за закритими дверима, після чого помінялися всі карти.

– Та це нісенітниця! Не було ніяких зустрічей. І Суркіс не вирішує питання, буде Євро-2012 чи не буде, і в яких містах, і в якому форматі. УЄФА – не та організація, щоб вона була під чиїмось каблуком.

– Тобто вплив Суркіса перебільшено?

– Звичайно, 100%! УЄФА – це чисто комерційна організація, яка нещадна і холоднокровна в прийнятті своїх рішень. І ніякими емоціями, вигуками, криками і істериками її не проймеш. УЄФА сльозам не вірить!

– А матеріальним заохоченням?

– Взагалі виключено, там все прозоро! Ви ж знаєте, чим закінчилися європейські скандали для окремих клубів в окремих країнах. Та й УЄФА як організація дуже цікава для органів правосуддя. Тому такими сумнівними речами не буде ніколи. І люди туди входять достатньо відомі, які не захочуть псувати собі життя.

УЄФА категорично забороняє озвучувати прогнози, які міста отримають Євро, а які – ні. Це виключно її прерогатива, і на нас була маса нарікань з боку УЄФА з приводу всіх наших заяв. Говорити про це за спиною УЄФА – це ознака поганого тону.

– Ви для себе зрозуміли, чому УЄФА взагалі зупинила вибір на Україну як країні проведення Євро-2012?

– УЄФА робить це, щоб розширювати географію своєї присутності, щоб збільшувався обсяг виручки. Тому що при проведенні Євро-2012 в Україні потенційно буде освоєна на перспективу нова велика територія. Люди приїдуть сюди на наступні чемпіонати, ліги чемпіонів. Це як філіальна мережа УЄФА.

Умовно кажучи, УЄФА – це як банк. Ось у мене була одна філія Укрсиббанку в Харкові, і я заробляв 3 копійки. Ось навіщо мені треба було будувати філії банку в Чернівцях, в Хмельницькому? Так само і УЄФА – будує філіальні мережі на земній кулі, щоб збільшити обсяг припливу грошей. Я, перебуваючи на місці комерційних менеджерів УЄФА, діяв би так само.

Ціна за ОПЗ завищена в три рази
– Що зараз відбувається навколо Одеського припортового заводу? Вам повернули 400 мільйонів гривень застави за участь в аукціоні?

– Я поняття не маю. Не стежу за цим.

– Хіба ви не брали участь у компанії “Нортіма”, яка виграла аукціон з приватизації ОПЗ?

– Ні. Я в “Нортімі” на сьогодні не є засновником. І грошей я не вносив.

– Однак Коломойський сказав, що ви з ним були партнерами при продажу ОПЗ.

– Так, ми і є партнери.

– Ви брали участь у створенні цього пулу інвесторів, який виграв конкурс?

– Ні, ним займався сам Ігор Валерійович. Я брав участь в процесі до початку його реалізації. Але коли я побачив, як все пішло, коли почалися скандали навколо ОПЗ, я зрозумів, що це більше політичний проект, ніж економічний. І я відійшов.

Олександр Ярославський йде на Банкову

– Чому ваше підприємство “Черкасиазот” подало до суду для скасування конкурсу по Одеському припортовому?

– Я думав, що таким чином зробимо більш прозорим цей конкурс. Я завжди хотів брати участь в Одеському припортовому заводі. Але я вважаю, що 5 мільярдів гривень – це не його ціна на сьогоднішній день. Вона завищена, як мінімум, в три рази.

– Невже ОПЗ має коштувати 200 мільйонів доларів?

– Менше. А що вас дивує? Я готовий був брати участь у приватизації ОПЗ в межах будь-якої ціни до, умовно, 200 мільйонів доларів.

– Рік тому за нього давали мільярд!

– “Євраз” рік тому теж коштував 50 мільярдів, а сьогодні коштує півтора мільярда.

– Але ОПЗ – це стратегічний об’єкт! Власник, щоб не сталося, завжди поверне свою вартість

– Що таке стратегічний об’єкт? Що, якщо ти став власником ОПЗ – ти володар Україні?! Ви уявляєте, що заплатили за ОПЗ, умовно кажучи, у шість разів більше його ціни. А коли ж тоді відбити свої гроші назад?

– На вашу думку, що було б правильно – продавати ОПЗ за такі гроші або поки не продавати взагалі?

– Його продають, починаючи з 1995 року. Думаю, сьогодні треба було б віддати за ту ціну, яка була оголошена за підсумками аукціону, тому що ОПЗ збитковий. Сьогодні держава, навпаки, докладає туди свої гроші.

Щоб поставити крапку на інсинуаціях навколо ОПЗ, я вважаю, що він має належати пулу українських заводів. Тільки українських. Стирол, Черкасиазот, Дніпроазот, Сєвєродонецький Азот і Рівнеазот. Ось це називається стратегічний національний інтерес.

– Так, але ОПЗ більше обслуговує російський бізнес!

– А українці багато беруть участь в російських бізнес-проектах? У нафти, в газі?

– Але це вже проблема слабкості української держави.

– Ви ж запитали мене, я ж не українська держава. Я простий український хлопець з Харкова.

– Так чому ж ви відкликали назад позов про заборону на приватизацію ОПЗ? Вас попросила Тимошенко?

– Ні. Хоча, коли їй треба, вона може поспілкуватися з будь-яким бізнесменом. Спілкувалася і зі мною.

А позов я відкликав, тому що питання перейшло в стадію політичну, а не економічне. А де я і де політика? Який мені був сенс у це влазити? Мені що, партію якусь підтримувати або кандидата в президенти? Ні!

– Після того, що сталося навколо ОПЗ, Коломойський увійшов у конфлікт з Тимошенко. А у вас відносини у прем’єром помінялися?

– Ні, не помінялися. У мене немає конфліктів ні з одним чиновником української влади. А якщо вас цікавить Ігор Валерійович, у вас є можливість поспілкуватися з ним.

Продовження інтерв’ю: Олександр Ярославський: Мені все одно, ринок котитися вниз або злітає вгору. Головне, щоб не стояв на місці

Геннадій Корбан: Коломойський, як Плюшкін, не любить продавати – він тільки купує

Закінчення інтерв’ю з представником групи “Приват” у рейдерських і корпоративних конфліктах Геннадієм Корбаном. Початок читайте тут:

Геннадій Корбан: Вплив на “1 +1” – це більше, ніж мати свою фракцію в парламенті

Геннадій Корбан: У Коломойського просто збіглися доріжки з Тимошенко

Розкрийте секрет – чому Коломойського у колі бізнесменів називають “Беня”?

– Коломойський за складом характеру дуже схожий на героїв оповідання Бабеля Бенціон Крика. На Беню Крика … Звідси і народилося прізвисько. “Беня” – це прообраз Бенціон (Веніаміна) Крика.

Ви знаєте, з цього приводу є анекдот, я його навіть Ігорю Валерійовичу розповідав. Він його дуже яскраво характеризує. Значить, йде Коломойський по вулиці. Бачить – лежить гаманець. Він його піднімає, дістає звідти всі гроші, починає перераховувати, перелічив і каже: “Дааа, чогось тут не вистачає !…”. (Сміється)

– Якщо ви спробуєте відсторонитися від Коломойського і спробуєте оцінити об’єктивно – на ваш особистий погляд, яка з бізнес-груп в Україні розвивається ефективніше інших?

– Всі основні бізнес-групи можна розділити на конструктивні і деструктивні.

Конструктивні – це групи Ахметова, Пінчука, Коломойського, Ярославського. І Пінчук, і Ахметов відкривають свої активи, виводять їх на міжнародний ринок. У них буде більш прямий шлях до дешевого іноземному капіталу. А це – інвестиції в Україну в нерухомість, в харчову промисловість, у зв’язок.

– Але Коломойський займається протилежним!

– Так, Коломойський поки не відкриває свої активи. Але той же його феросплавний холдинг – може, він не структурований, не публічний, але реально це 20-30 відсотків світового ринку феросплавів.

Рано чи пізно Коломойський теж відкриється. Справа в тому, що у Коломойського є прекрасний інструментарій – “Приватбанк”, номер один в Україні. І через банк він має доступ до міжнародних ресурсів. У Ахметова і Пінчука немає такого інструментарію, тому вони прагнуть на IPO.

Але є в Україну і деструктивні сили. Це Григоришин. Він називає себе російським бізнесменом, хоча все його коріння в Україну. Компанії, які він контролює, занепадають або дробляться. Зараз це відбувається з “Укррічфлотом”, до цього – з “Турбоатомом”, ще раніше – з обленерго. Він постійно перебуває в конфліктах.

– Але якщо ви говорите про конфлікти навколо Григоришина, то навколо Коломойського їх не менше. Весь інтернет завалений баннерами “Кіперман атакує фабрику” Дарниця “, до цього -” Озерка “…

– Навколо Коломойського багато конфліктів, але завжди треба дивитися в корінь. Ті бізнеси, які поглинаються Коломойським, все одно в майбутньому результаті мають конструктивний характер.

– Але погодьтеся, що Коломойський часто нападає, тоді як інші бізнес-групи вибирають більш цивілізовані форми.

– Насправді будь корпоративний конфлікт не вирішується в судах, за допомогою каральних органів або політичної волі. Будь корпоративний конфлікт вирішується за домовленістю сторін. Хоча Коломойський веде багато конфліктів, в результаті він виходить на якусь домовленість. І люди, з якими він конфліктував, за підсумком стають партнерами Коломойського.

– Наприклад?

– Їх маса. На Південному ГЗК був конфлікт з Вадимом Новинським, або на Нікопольському феросплавному – з Віктором Пінчуком. Тепер вони – партнери Коломойського.

– Ну, там з Пінчуком ще незрозуміло, хто кого першим кине …

– Я не сумніваюся, що Пінчук і Коломойський будуть підтримувати хороші відносини. Пінчук – дуже проникливий людина, дуже тонко відчуває близьку біду або обман. І якщо Коломойський спробує обдурити, Пінчук це відчує при першому клацанні і вживе заходів. І Пінчук теж вміє гідно боротися, і у нього є для цього ресурс, у тому числі медіа.

Був час, коли у Пінчука існувала можливість використовувати адмінресурс, що він і робив. Але пізніше відбулося якесь перевтілення. Революція змінила його і як бізнесмена, і як політика. Він став займатися меценатством, у той час як Коломойського воно взагалі не хвилює, він більше прагматичний бізнесмен. Пінчук все-таки іноді робить бізнес з серцем …

А Григоришин, коли поглинає когось, то навколо нього постійно залишаються скривджені люди, колишні власники. А залишати скривджених – це значить залишати прокльони на свою спину.

– У групі “Приват” Боголюбов – це рівноцінний партнер Коломойського?

– Так! Це абсолютно рівнозначний партнер Коломойського, вони працюють на таких умовах ще з 1980-х років. В принципі, слово Боголюбова одно слову Коломойського …

Але Боголюбов інший за складом свого характеру людина, дуже релігійний, робить багато пожертвувань.

– Коломойський вже остаточно поглинув групу Суркіса?

– Суркіси – це все одно окрема група, хоча у них є спільні проекти з Коломойським. Але у них є й окремі – банк, нерухомість, торгівля. Вони до цих пір мають спільні проекти з Губським – незважаючи на те, що вони практично не спілкуються.

Суркіси – це просто хлопці, які займаються футболом, для них це – життя! Їх не цікавить IPO, злиття або поглинання.

– Коломойський і Пінчук – сусіди в рейтингу найбагатших українців. Можливо таке, що в якийсь момент стан Коломойського перевищить стан Пінчука?

– Я вважаю неправильними оцінки різних журналів. Не можна сказати, що капітал Коломойського зараз нижча, ніж у Пінчука. Я вам можу так порахувати стан Коломойського, що його капітал перевищить капітал Ахметова …

– Ну так порахуйте !…

(Сміється) Не хочу. Я це кажу до того, що можу прикинути капітали Коломойського, але я не знаю всього, що є в Ахметова і Пінчука.

– Група Костянтина Жеваго по залученості в корпоративні конфлікти іноді навіть може конкурувати з Коломойським …

– Жеваго заслуговує на повагу. Він дуже уважний в юридичних питаннях, та й у практичних. Але все ж таки іноді робить необачні кроки – взяти те ж розміщення акцій Полтавського ГЗК на Лондонській біржі. Вартість акцій зросла, але капіталу він отримав менше, ніж міг би.

– Через розміщення акцій у Лондоні він рятувався від переслідувань з боку “лужніковських” …

– Так! Але він думав, що вийшов на світовий ринок, а фактично зайшов в ті ж ворота, тому що його конкуренти, такі як Коломойський, Усманов, і ті ж “лужниковської” прекрасно володіють інструментарієм, щоб брати участь у купівлі акцій у Лондоні …

– Так все-таки правда, що Коломойський купив акції Жеваго на IPO?

– Я не можу відповідати на це питання. Але повірте мені, що акції, розміщені на біржі, потрапили в руки його конкурентів. Практично всі! Інша справа, що вони потрапили в руки різних конкурентів.

Оточення Луценко пропонував мені місце в списку

– Ви з’ясували, хто був замовником замаху на вас в Дніпропетровську?

– Так. Фактичним замовником замаху на мене був Курочкін. Буквально недавно приїжджав російський слідчий з московської міськпрокуратури, яка в Москві затримала чеченця на прізвище Гайтукаєв, який організував замах на мене.

І неофіційно слідчий повідомив про те, що існують офіційні свідчення: замовлення на моє вбивство розміщував якийсь громадянин Анатолій Куліненко. Це – один із загиблих під час розстрілу на Обухівській трасі. Він же передавав гроші цьому чеченцеві. А Куліненко, наскільки я знаю, був одним з найближчих людей Курочкіна. Він жив буквально у нього в будинку, і зв’язок тут очевидна.

– Проте ринок “Озерка” не настільки серйозний актив, щоб бути причиною замовних вбивств!

– А чому ні? Згадайте, що творилося навколо ЦСКА, “Лужники”. Страшні речі! Насправді “Озерка” – це дуже великий ринок. Може бути, найбільший на території СНД продуктовий ринок.

– Ви не будете заперечувати, що Луценко допомагав вам витіснити Курочкіна з “Озерки”?

– Він взагалі не допомагав і не мав ніякого відношення. Луценко більше літає в хмарах, ніж близький до реальних речей, пов’язаними з реальним бізнесом.

– Коломойський фінансує Луценка?

– Ні.

– Але ви ж не будете заперечувати, що ваше прізвище могла виникнути в передвиборчому списку “Нашої Україною”?

– Ні, я не хотів балотуватися, хоча мені надходили такі пропозиції від політиків з “Нашої Україною” і політиків з “Народної самооборони”.

– Вам пропонували люди Луценка?

– Не він особисто, але його оточення пропонувало мені місця в списку.

– Хто? Кирило Куликов?

– З Куликовим були різні розмови, і з Жванією у мене були бесіди. Але мені це не цікаво.

Коломойський асоціюється з епохою Форда

– Ви говорили, що шляхи Тимошенко і Коломойського збіглися у справі відбору НЗФ у Пінчука. Правда, що цьому сприяв факт остаточного розрахунку Коломойського з Тимошенко за Південний гірничо-збагачувальний комбінат, який, як вона вважає, у неї відібрали в 2000-х роках?

– Я не розмовляв з нею на цей рахунок. Але я знаю, що Коломойський у Тимошенко нічого не відбирав, щоб доплачувати їй грошей. Коломойський купував ПГЗК у партнера Тимошенко по бізнесу Олександра Гравца. Він виплатив йому повністю всю суму.

– Ми вам принесли навіть роздруківку з інтерв’ю Тимошенко “Українській правді” за 2001 рік, де вона говорить, що “до речі, ця Крадіжка проводилася з Приватбанком, а кож структурою, близьким до Приватбанку и Суркіса, Яка назівається Славутич-Капітал “.

(Корбан читає) А, у Суркіса був же концерн “Славутич”! І Тимошенко просто думала, що “Славутич-Капітал” і концерн “Славутич” – це одне й те саме.

Те, що стосується взаємин Тимошенко і Коломойського по Південному ГЗК, я нічого не знаю і коментувати нічого не буду.

– Але ж ви очолюєте наглядова рада ПГЗК?!

– Так, я до сих пір є головою наглядової ради ПГЗК. Я знаю, що партнером Коломойського в цьому бізнесі є пан Новинський – але не керуючим партнером. Управляє Південним ГЗК безпосередньо Коломойський.

Взагалі я дуже симпатизую Юлії Володимирівні як політику, незважаючи ні на що, і голосував за неї на парламентських виборах.

– Зараз Новинський об’єднав свій металургійний бізнес з Ахметовим. Ввів він також половину своїх активів з Південного ГЗК в цей холдинг?

– Я думаю, що Новинський хоче вкласти активи, які у нього є в Південному ГЗК, в холдинг з Ахметовим. Але він не може цього зробити без згоди Коломойського.

– А Коломойський дасть згоду Ахметову на викуп акцій ПГЗК у Новинського?

– Ні. У Коломойського є переважне право, він їм завжди скористається. Коломойський взагалі не любить щось продавати. Він, як Плюшкін, тільки купує.

– Купує і не структурує. “Приват” – це взагалі збіговисько якихось корпоративних прав.

– Насправді, не зовсім так. Усі корпоративні права Коломойського ефективно менеджіруются, а підприємства – управляються. Інша справа, що Коломойський не робить фірму “КЛМ”, де б у нього було 99% і на яку були б заведені всі його активи.

– Це у Коломойського така філософія бізнесу або він просто ще не встиг реструктуризувати свій бізнес?

– Коломойський на сьогоднішній день не вважає, що йому це потрібно. Він асоціюється з таким ортодоксальним бізнесменом епохи Форда …

– Але ж ці люди платили податки до бюджету Америки. А компанія “Солм” Коломойського – головний оптимізатор податків взагалі в Україну.

– Я не готовий це коментувати.

– А фраза “я ніколи не плачу податки” хіба належить не Коломойському?

– Цілком можливо, це придумали його вороги. Всі підприємства Коломойського платять податки.

Я ніколи не чув від Коломойського, щоб він ставив задачу злісно не платити податки.

Будь-який бізнес будь-якого відомого людини – і того ж Ахметова, і Пінчука, і Ярославського, і Фірташа, і інших російських і американських бізнесменів – спрямований, насамперед, на збереження тих доходів, які він отримує.

В Америці в податковому законодавстві навіть є застереження, що бізнесмен має право ухилятися від податків, якщо він це робить законним способом. Тому, якщо щось Коломойським робиться незаконно, то нехай органи пред’являть претензії.

– Те, що відбувається в металургії – дефіцит руди, її концентрація в Ахметова, що повинно привести до подальшого поглинання меткомбінатів, які опиняться без ресурсної бази … Коломойський буде цьому якось перешкоджати або, навпаки підтримувати?

– Я думаю, що Коломойський буде грати на цьому ринку і намагатися конкурувати.

– Тобто, якщо Ахметов може підібрати тих, хто сидить зараз на рудної залежності, то і Коломойський також планує підібрати їх, але замість Ахметова?

– А що поганого: частина підібрав Коломойський, частина підібрав Ахметов? Металургійний холдинг Коломойського, може бути, не має такої кількості переробних потужностей, але має достатню кількість сировинних потужностей.

Припустимо, у ІСД є переробні заводи. Але їх можна назвати вершниками без голови! Якщо завтра Ахметов, Коломойський і Новинський домовляться, зупинять подачу сировини – коксу, руди і вугілля, то ІСД залишиться з металобрухтом.

Тому ІСД намагається співпрацювати з Коломойським в області переробки, ІСД не може обійтися без ПГЗК. Їм просто нікуди більше йти. Тому що Ахметов не може поділитися сировиною, він повинен завантажувати свої металургійні потужності.

Схема Ахметова несе для нього ризики

– Зараз Коломойський намагається перешкодити допемісії на “Дніпроенерго” і переходу “Дніпроенерго” під контроль Ахметова …

-Я можу сказати свою особисту думку, але я не знаю, як думає Коломойський. Я вважаю, що такий багатий людина як Ахметов може просто взяти й купити “Дніпроенерго”, а не придумувати різні схеми.

– Але ви ж теж придумуєте різні схеми!

– Хвилиночку, ми нічого не купили у держави! У цьому в нас може бути якийсь емоційний або моральний конфлікт з іншими бізнес-групами на Україну. Тому що ми боремося за рівні права і рівну участь для всіх!

Тобто, якщо держава хоче продати “Дніпроенерго”, я вважаю, що в цьому повинні взяти участь всі бажаючі. Коломойський вважає, що всі повинні бути рівновіддалені. Або це чесна, відкрита продаж, або починаються схеми в стилі Кучми. І ті, хто це робить, повинні замислюватися про завтрашній день.

– Тобто, про майбутніх можливих захопленнях?

– Ні, просто держава, природно, може повернути корпоративні права назад.

– На ваш погляд, схема переходу “Дніпроенерго” під контроль Ахметова сумнівна?

– Сумнівна і вона несе для Ахметова ризики.

Щоб ви розуміли, як відбувається прихована приватизація “Дніпроенерго” … Є 75% +1 акція, які належать державі. Є борги – припустимо, на 1 млрд. гривень.

Коли починається процес банкрутства, то акціонери компанії відсторонені від її управління. Відповідно, керуючий банкрутством або розподільник майна фактично одноосібно приймає управлінські рішення. Акціонери та їхні зібрання не мають ніякого значення для процесу банкрутства.

Умовно, компанії, пов’язані з Ахметовим, почали концентрацію цих боргів з 20% наповненням. Тобто, фактично вони цей мільярд купили за 200 млн. гривень. І керуючий банкрутством приймає рішення про погашення боргів за рахунок допемісії. Ця норма прописана в законі.

– Але якщо це законно, то чому Ахметов не правий?

– З формальної точки зору те, що він робить – законно. Я не можу сказати, що він прямо порушує закон.

– Тобто, схема НЗФ більш брудна?

– Схема НЗФ була більш брудною тільки тому, що оголосили відкриту приватизацію, і на неї не допустили нікого, крім Віктора Михайловича, і виписали конкурс так, що ніхто туди не міг навіть подати документи. Там були так звані допусловія конкурсу, під які підходив тільки він. Там тільки залишалося написати, що покупцем може бути людина на ім’я Віктор Михайлович Пінчук.

А для солідного бізнесмена, як Ахметов, схема “Дніпроенерго” виглядає сумнівно. Я не вважаю, що поглинання підприємств через процес банкрутства – це правильний шлях. Це все одно, що “сидіти” на директора, який сформує нам боргів за невеликий період часу, а потім ми його збанкрутимо і купимо в процесі емісії.

Насправді, це – звичайна схема. Наприклад “Укртатнафта” … Раніше це був Кременчуцький нафтопереробний завод.

Туди призначили директором Матицина. Що він зробив? Він прийняв векселя двох швейцарський компаній. Навіть не векселі, а просто папірці, бо вексель має форму, зміст. А це звичайні папірці, де написано російською мовою “Вексель швейцарської фірми такий-то на суму 130 млн. доларів”. Він бере цей вексель, натомість віддає реальні активи – акції ЗАТ “Укртатнафта” в кількості 18%.

Вексельний обіг з нерезидентом, наприклад, на той момент було заборонено. Повна маячня! Фактично директор формує борги. Далі цей вексель продається своїм структурам за 2 млн. доларів. Таким чином, сформований борг 130 млн. доларів перед держателем векселя.

– Так заходили татари на Кременчуцький НПЗ?

– Так. Спочатку у татар з державою були паритетні умови, держава повинна була володіти 51%. Таким чином вони розмили держчастку. Реально 18% акцій заводу від держави пішло незрозуміло кому в оплату векселів на 130 млн. доларів, а векселі ці нічим не підтримані.

– У чому полягає ваша роль в спробах повернення Кременчуцького НПЗ під контроль держави. Ви хочете потім цей актив завести під дах “Укрнафти”?

– Ні, під дахом “Укрнафти” це бути не може з однієї простої причини. Тому що 43% належить НАКу, 18% зараз Генпрокуратура відсудила Міністерству палива та енергетики України, а ми – всього лише маленький акціонер. Я просто представник компанії “Корсан”, яка володіє 1,5% акцій Кременчуцького НПЗ.

– Хто володіє цією компанією?

– Вона аффелірована з групою “Приват” і групою Ярославського.

Ми просто зацікавлені в тому, щоб не повторилася історія з банкрутством “Дніпроенерго”.

– А як так сталося, що реєстратор теж виявився пов’язаний з вами?

– Реєстратор “Укрнафтогаз” був придбаний нами ще в 2003 році.

– І хіба те, що відбувається зараз в Кременчуці – це не типовий приклад рейдерства?

– Рейдерство відбувається якраз з боку Андрія Клюєва, який роздає якісь вказівки. Насправді голова правління Овчаренко відновлений Верховним судом, він внесений до державного реєстру юросіб як голова правління, він безперешкодно прибув на територію підприємства.

– Це виглядає як спроби однієї бізнес-групи виштовхнути іншу бізнес-групу з Кременчуцького НПЗ.

– А яку групу представляє Клюєв? Які у цієї групи права? Якщо у Клюєва є якісь види на підприємство, то він повинен бути його акціонером.

Коломойського обрали на роль страшного дядька

– Коли в Україні закінчиться період перерозподілу капіталу?

– Період поглинань та злиття буде тривати стільки, скільки буде тривати бізнес. А за участю держави – ще кілька років, поки будуть розпродані основні фішки.

– Що ще може зацікавити вашу групу, крім Одеського припортового?

– Перш за все, Кременчуцький НПЗ. Та частина “Укртатнафти”, що належить державі в особі НАК і коли-небудь буде приватизуватися. Коломойського цікавить обленерго, енергетика – як генеруючі компанії, так і розподільні.

– Так Коломойський купив у Суркіса його частину обленерго, домовившись за спиною у Григоришина?

– Ні. Коломойський купив свою частину у Григоришина. А Суркіс володіє своєю частиною. Може бути, про що-то він і домовився, але я про це не знаю.

– Але ви так і не відповіли на питання, яке ми вже ставили – чому корпоративні конфлікти сконцентровані саме на Коломойського?

– Це не більше ніж думка журналістів. Просто вибрали Коломойського на роль страшного дядька. Він до того ж публічна людина, веде закриту приватне життя.

– Усім бізнесменам, хто став публічними і пройшов через депутатство в парламенті, це пішло на користь: той же Ахметов, Пінчук, Ярославський …

– А Коломойський не є політиком, він бізнесмен від Бога (посміхається).

– А може, причина в тому, що Коломойський не може балотуватися в парламент Україні як громадянин Ізраїлю?

– Та він би не пішов туди, навіть якби його туди пхали. Йому це просто не цікаво. Я вам це відверто кажу.

Мій бізнес не залежить від влади, і бізнес Коломойського практично теж не залежить від влади. Так, ми змушені рахуватися з тією або іншою владою, яка діє в країні, бо ми тут живемо. Але ми зважаємо на неї так само, як і всі інші громадяни. Ви просто демонізіруете образ Коломойського.

PS “Українська правда” запропонувала висловитися людям, яких міг зачепити Корбан у своєму інтерв’ю – Ринату Ахметову, Віктору Пінчуку та Костянтину Григоришину.

Представники Пінчука передали, що коментувати не будуть, а Григоришин відповів, що реагувати на Корбана – “нижче власної гідності”.

“На інструменти не ображаються. Якщо вдарив молотком по пальцю, то тримати зло на молоток нерозумно. І якщо в тебе кинули цеглою, то ти ж ображаєшся не на цеглу, а на того, хто його запустив”, – сказав Григоришин.

Геннадій Корбан: У Коломойського просто збіглися доріжки з Тимошенко

Продовження інтерв’ю з представником групи “Приват” у рейдерських і корпоративних конфліктах Геннадієм Корбаном. Початок читайте тут: Геннадій Корбан: Вплив на “1+1” – це більше, ніж мати свою фракцію в парламенті …

– Розкажіть історію становлення “Приватбанку”. За деякою інформацією Коломойському і Милославському допомагали їхні батьки, які були цеховиками?

– “Приватбанк” був створений на початку 1990-х. Був такий хлопець – Сергій Тігіпко, який носився по місту з ідеєю зробити банк. На це потрібні були кошти, але ніякі батьки ніяких грошей не давали.

Коломойський і Боголюбов знаходяться в бізнесі з 1986-87 року, коли вийшов перший закон про кооперацію. Вони починали бізнес з імпорту оргтехніки з Південно-Східної Азії і створили компанію під назвою “Сентоза”. Це острів розваг в Сінгапурі.

Першими засновниками “Приватбанку” були три компанії – “Солм”, “Сентоза” і “Віст”. “Віст” кудись подівся … Мабуть, це був їхній якийсь тимчасовий партнер.

Льву Милославському і Олексію Мартинову належала компанія “Солм”, а Коломойському і Боголюбову – компанія “Сентоза”. На сьогоднішній день мені не відома точна картина власності в “Приватбанку”. Я знаю, що менеджмент теж володіє якоюсь часткою, до 10 відсотків.

– Хто відповідає за “Приватбанк” – хто там керуючий партнер?

– Пане Боголюбов.

– А в інших бізнесах?

– Шульман управляє коксохімами, він також має спільний проект під назвою People.Net. За банк відповідає безпосередньо Боголюбов. Коломойський практично сам управляє феросплавним бізнесом. У нафтовому бізнесі в нього є управляючі партнери – Кіперман, Палиця та ще ряд людей. Якісь особливо стратегічні рішення приймаються, природно, за участю Коломойського.

– Чи існує якийсь бізнес, де б Коломойський був молодшим партнером по відношенню до інших? Або він скрізь ключовий партнер?

– Я думаю, що він скрізь ключовий партнер.

– Але управляє він тільки феросплавами?

– Феросплавний бізнес Коломойський управляє сам, але трейдинг здійснює Олексій Мартинов.

– Ви колись збираєтеся всі разом для обговорення бізнес-стратегії?

– Ні, всі разом ми збираємося на якихось день народження або святах.

– А брати Суркіси стали керуючими партнерами Коломойського?

– Вони – керуючі партнери Коломойського в енергетиці – це шість обленерго.

– Відомо, що Коломойський пов’язаний з футбольним клубом “Динамо” (Київ).

– Повірте мені, “Динамо” належить Суркісам.

– Але як пояснити той факт, що ви, Геннадій Корбан, займаєтеся деякими питаннями по “Динамо”?

– Так, я допомагаю їм. Але це особиста допомога, про яку мене просили брати Суркіси. Коли Григоришин почав рейдерські атаки у відношенні “Динамо”, я перейнявся їхніми проблемами. “Динамо” для Суркісів – як їх дитина, клуб для них важливіше “Криворіжсталі” або обленерго.

Тому ми разом з Борисом Філатовим (партнер Корбана) захищали “Динамо” від поглинання паном Григоришиним.

Можу сказати, що сьогодні Григоришин повністю втратив контроль. У нього взагалі немає в реєстрі ніяких корпоративних прав, жодної акції!

– У новій версії реєстру, який змінили, щоб списати акції з Григоришина …

– Чому в новій? Все було зроблено красиво, законно і правильно. Цілком можливо, на якомусь етапі Григоришину належала 0,1% корпоративних прав “Динамо”. Угода про продаж йому цих 0,1% визнана недійсною.

Відповідно, в реєстрі зроблений поворот. І ці акції сьогодні належать іншому дуже відомій людині, яка їх офіційно купив на вторинному ринку. Це вдова пана Лобановського. Нехай Григоришин у неї спробує їх забрати.

– Якщо Коломойський не має відношення до “Динамо”, як пояснити його роль у покритті значних витрат клубу через спонсорство? Так само Абрамович не безпосередньо контролював клуб ЦСКА …

– Це просто звичайне спонсорство. Чи не Коломойський, а “Приватбанк” має свій рекламний бюджет, який розміщує найбільш вигідно. Очевидно, вони домовилися з “Динамо” (Київ) про те, що “Приватбанк” є спонсором клубу серед банків. І я впевнений, що Коломойський в процесі спонсорства “Динамо” особисто не брав ніякої участі.

– А ви не бачите тут порушення норми про те, що не може бути один власник у двох клубів вищої ліги українського футболу? А тут ми маємо випадок, коли Коломойський причетний відразу до трьох команд – “Динамо”, “Дніпро”, “Нафтовик-Укрнафта”?

– У даному випадку прямо ніхто ні з ким не пов’язаний. Те, що робить “Приватбанк” – це не більше, ніж розміщення рекламного бюджету, але це не підтримка клубу “Динамо” (Київ) на плаву.

Бойко – це Фірташ, нормальні, договороздатним люди
– Держава вже багато років безуспішно намагається поставити свій менеджмент на “Укрнафті”. Абсурд – держава володіє контрольним пакетом, а “Приват” – тільки 42%, але саме він керує компанією. Щоразу держава намагається прибрати менеджмент Коломойського в “Укрнафті”, але це закінчується безрезультатно …

– Це звичайний шантаж. Палиця був призначений керівником “Укрнафти” в 2003 році, ще при Кучмі. До цього там був представник держави пан Салмін. Компанію ми прийняли в кошмарному стані, у неї була маса кредиторів, маса кредитів, маса спільних підприємств незрозуміло з ким по видобутку нафти!

Сьогодні “Укрнафта” фактично вибудовується як вертикально інтегрована компанія. За час, поки Коломойський управляє “Укрнафтою” як акціонер … Його навіть не можна назвати міноритарним, тому що власник більше 40% – це скоріше кумулятивний акціонер, ніж міноритарний.

Так ось, за цей час тільки офіційно виплачено більше 2 мільярдів гривень дивідендів, у тому числі – державі.

Але коли приходить нова влада, незалежно від її кольору, вона завжди починає з “Укрнафти”. Тому що це прибуткова, дохідна компанія!

– Хіба ви не згодні, що держава повинна контролювати те, що належить йому?

– Практично всі рішення приймаються наглядовою радою, де 6 з 11 членів представляють державу. Я вважаю, що якщо держава довіряє приватній компанії контролювати поточну діяльність, в цьому немає нічого поганого.

– Правда, що Третьяков після революції теж намагався змусити “Укрнафту” працювати солідарно з його особистими інтересами?

– Ви дуже некоректно формулюєте питання. Був момент, коли Третьяков входив до наглядової ради “Укрнафти”, він також рекомендував людини на пост голови наглядової ради …

– Тобто, це була спроба нової влади подружитися з “Приватом” на вигідних умовах?

– Знову ж таки, некоректно говорити “спроба”. Є нова влада, її хтось представляє. Її представляв Третьяков, тому ми працювали з тим, хто представляв нову владу.

– Як ви дізнаєтеся, що ця людина представляє нову владу?

– Дуже просто. 50% +1 акція належить НАК “Нафтогаз”. Відповідно, коли приходить новий міністр палива та енергетики, він садить у крісло свою людину на НАК “Нафтогаз”, і ті одразу ініціюють збори акціонерів “Укрнафти”.

– Бойко точно так само намагався змусити Коломойського …

– Некоректно ви формулюєте – “змусити”. Коли починають “змушувати” Коломойського, зазвичай виникає дух протиріччя … (посміхається) . Змусити його щось робити важко. Можна змусити слабких людей, а “Приват” боротися вміє. Тому, швидше за все, мова йде про якісь домовленості, якомусь компромісі.

– Хто домовлявся від Бойка з Коломойським, щоб вас залишили з “Укрнафтою” у спокої? Коли прийшов Янукович, адже він відразу запропонував, щоб компанію очолив представник не “Привату”, а держави?

– Янукович, до речі, до цих пір не залишає цю ідею. А Бойко … Не можна сказати, що він представляє інтереси Януковича. Бойко – це Фірташ, це трошки інша група, вони нормальні, ділові, договороздатним люди …

– І доказ тому – домовленість про злиття в хімічній промисловості Фірташа і Коломойського?

– По-моєму, ці домовленості не реалізовані. Хоча я знаю, що були спроби придбання “Укрнафтою” ряду хімічних підприємств – “Дніпроазот” (контролює Коломойський) та “Рівнеазот” (контролює Фірташ) .

Така концентрація обговорювалася на спостережних радах “Укрнафти” в моїй присутності, але конкретних рішень прийнято не було.

Я так розумію, що хімічний холдинг Коломойського і Фірташа має сенс робити, коли буде вирішена доля приватизації Одеського припортового заводу. Легше скинутися разом, може, залучаючи також Олександра Ярославського (контролює “Черкасиазот”) , і купити цей завод.

– І що, “Приват” намагатиметься його приватизувати?

– Так, звичайно, буде брати участь у приватизації Одеського припортового заводу.

У Коломойського унікальний чорний гумор
– Два роки тому між “Приватом” і Пінчуком був конфлікт навколо Нікопольського заводу феросплавів. Зараз він залагоджено, НЗФ спільно управляється Пінчуком і “Приватом”. Правда, що Пінчук пішов на поступки, коли зрозумів, що не зможе продати Укрсоцбанк, якщо не помириться з Коломойським?

– Ні, Укрсоцбанк – це був всього лише невеликий механізм стимулювання …

– … Віктора Михайловича до зговірливості?

– Так. Але цей механізм виник вже в той момент, коли переговори йшли. Це був просто якийсь додатковий стимул. Але я думаю, що Віктор Михайлович нічого не програв від того, що тоді не продав Укрсоцбанк, бо він сьогодні коштує набагато дорожче.

– Як вам вдалося закінчити конфлікт навколо Нікопольського заводу феросплавів?

– Ви знаєте, що Верховний Суд прийняв одинадцятий касаційну скаргу Віктора Михайловича Пінчука і змінив своє рішення, відправив справу на розгляд в новому складі суду. А суд прийняв рішення про те, що Віктор Михайлович законно купив НЗФ … (посміхається)

– Скільки це коштувало?

– Дорого. Занадто багато нервів.

– Хто помирив Пінчука і Коломойського?

– Що значить помирив? З Ігорем Валерійовичем дуже важко посваритися. Тому що, незважаючи на якісь корпоративні конфлікти або проекти, які він веде, він це ніколи не переводить в особистий конфлікт.

Я пам’ятаю, це було жартома … Пам’ятаєте знаменитий виступ пані Богословської на НЗФ, коли вона піднімала маси. А Коломойський в цей момент подзвонив Пінчуку і каже: “Вітя, ти тримаєш правий фланг, а ми вже з лівого заходимо! Ти там подивися”.

У Коломойського дуже унікальне чорне почуття гумору, і він ніколи не перекладає це в особистий конфлікт.

При тому що у Коломойського і Пінчука був якийсь корпоративний конфлікт щодо НЗФ. При тому що НЗФ – це стратегічний проект для феросплавного бізнесу Коломойського. При тому що Коломойський жахливо ображений на те, що Кучма нахабним чином його не допустив до приватизації цього заводу, хоча він готовий був віддати ФДМ в два-три рази більше за той же пакет акцій.

Основна претензія до Пінчука була наступна. У 2003 році, на момент приватизації НЗФ, Коломойський володів там блокуючим пакетом – 26%. Пінчук, перебуваючи в певній політичній обоймі, на той момент мав усі шанси недорого приватизувати завод.

У цей момент Пінчук зустрівся з Коломойським. І Ігор Валерійович сказав йому, а потім повторив це в своєму інтерв’ю: “Вітя, ти, коли заходиш у магазин, береш все що хочеш, але попереду каса, потрібно платити. Тому я тобі пропоную заплатити нормальну ціну і разом купити завод”.

Віктор Михайлович відкинув цю пропозицію і вирішив купити НЗФ самостійно. Як ви знаєте, це було 400 млн. гривень, що становило 80 млн. доларів. При тому що це – найбільший завод в Європі, який стоїть інших грошей.

І в цьому випадку проводити обмежений конкурс – просто злочин! Природно, коли змінилася влада, у нас була можливість переглянути підсумки тієї продажу НЗФ. Тим більше, що …

– … Юлія Володимирівна на посту прем’єра була з вами згодна.

– Тут просто збіглися доріжки. Знаєте, буває так, що сьогодні нам з вами по дорозі, а завтра немає. Ось тоді збіглися шляху Тимошенко і Коломойського.

У Коломойського був інтерес повернути це державі і чесно купити. Про що і було заявлено скрізь, відкрито в пресі, що він готовий давати 500 млн. доларів, готовий брати участь у чесній приватизації контрольного пакета. Власне, це збігалося з ідеологією, яку проводила Тимошенко і президент. Якщо пам’ятаєте, першою ластівкою була “Криворіжсталь”.

– Але потім Ющенко сказав, що НЗФ намагалися від однієї банди шахраїв передати іншій банді шахраїв!

– Була така фраза …

– Правда, потім Коломойський з президентом помирився …

– Він з ним і не сварився. Я думаю, що президент просто був недостатньо поінформований, про що йде мова. Зараз конфлікт закінчено.

– Але цей конфлікт привів до відставки Тимошенко в 2005 році з поста прем’єр-міністра!

– Ні. Конфлікт з’явився якимсь каталізатором відносин Тимошенко, Ющенко, Порошенко. Тому що на той момент Порошенко відверто лобіював інтереси Григоришина, який, у свою чергу, представляв інтереси Абрамова і Вексельберга. А саме їм Пінчук хотів продати контрольний пакет НЗФ.

– Ви хочете сказати, що Пінчук не мав такого права?

– Так, мав право. Але це все одно, що купити викрадений автомобіль.

– Але і ваші методи боротьби не можна назвати бездоганними, коли ви, щоб зупинити процеси по НЗФ, використовували визначення якихось абсолютно “лівих” судів! Всім адже очевидно, що це рейдерські схеми.

– Не можна сказати, що рейдерські … Суди по НЗФ дійсно тяглися з 2003 року. Оскільки тоді адмінресурс був у Кучми, ми не могли його подолати ніякими засобами, адже Віктор Михайлович мав цей адмінресурс.

Єдиним способом передавити цей адмінресурс була диверсифікація судових процесів. Що й було зроблено до 2004 року, до приходу нової влади. А коли прийшла нова влада, з’явилася реальна можливість ініціювати від імені Генпрокуратури в інтересах Кабінету міністрів позов про перегляд угоди з продажу 50% акцій НЗФ.

– А Коломойський підштовхував Тимошенко ініціювати цей процес?

– Коломойський з Тимошенко взагалі не спілкувався. Вони взагалі бачилися до цього, може бути, один раз в житті.

– Їм не потрібно було бачитися, адже посередником був Бродський.

– Бродський грав якусь роль, але я б не сказав, що вона була ключова або що він був людиною, який здійснював якусь координацію між Коломойським і Тимошенко.

Гарантом між Коломойським і Пінчуком виступив росіянин
– Коли Тимошенко очолила процес повернення НЗФ в держвласність, раптом спливла прізвище Березовського з його представником Босов, який нібито купив частину НЗФ у Коломойського. Розкажіть, що тоді відбувалося?

– Вони нічого не купили, хоча була домовленість, я можу її підтвердити, що якщо НЗФ повернеться в державну власність і буде виставлений на продаж, то Босов як бізнесмен (а не як представник Березовського) прийматиме солідарну участь з Коломойським у купівлі заводу у держави .

– Але Босова асоціюють з Березовським так само, як Корбана – з Коломойським!

– Може бути. Але я б не сказав, що Босов – людина Березовського. Він самостійний бізнесмен, досить забезпечений. На той момент дійсно була така домовленість.

– Хто став гарантом дотримання домовленостей між Пінчуком і Коломойським навколо НЗФ?

– Один російський бізнесмен …

– Михайло Воєводін, представник “лужниковської групи”?

– Я не буду називати чиєсь ім’я. Цей гарант був притягнутий швидше Віктором Михайловичем, ніж Коломойським. А Коломойський на нього погодився.

– Скільки відсотків акцій отримав гарант?

– Я не маю права це розголошувати.

– Пінчук так боявся Коломойського, що захотів ще залучити гаранта?

– Не можна сказати, що Пінчук боявся Коломойського. Можливо, йому знадобилася третя сторона. Знаєте, це так званий ad hoc. От ми домовилися, уклали договір. Але, щоб не звертатися в якісь суди, ми можемо вибрати якихось кваліфікованих шанованих людей, які складуть ad hoc.

Наприклад, ви говорите: “Я хочу, щоб моїм арбітром був, наприклад, Геннадій Корбан”, а я сказав, що хочу, щоб моїм арбітром був пан Філатов, наприклад. Це звичайна цивілізована форма домовленості.

– Де проходила ця зустріч, на якій було досягнуто примирення між Пінчуком і Коломойським?

– Зустрічі проходили в різних місцях. В основному, в офісі у Віктора Михайловича, але часто і в Женеві, і ще десь.

– Але що рухало Пінчуком, коли він запропонував посередника у домовленості з Коломойським? Може, він боявся, бо пам’ятає історію з замахом на адвоката Карпенко, який працював з Пінчуком і Григоришиним. У замовленні цього замаху підозрювався Коломойський, і був навіть виданий ордер на арешт Коломойського у цій справі.

– Маніпулюючи цим так званим адвокатом Карпенко, Пінчук … Я не хочу говорити погано про Віктора Михайловича … Більше того, я захоплююся Пінчуком як меценатом, який розуміє сучасне мистецтво і несе його в Україну. Тут він номер один!

Тому будемо говорити так: спочатку оточення Кучми, а пізніше – оточення Порошенко всіляко намагалися, маніпулюючи якимись заявами цього адвоката, залучити Коломойського до якоїсь кримінальної відповідальності.

– Але ж було навіть подання слідчого до Печерського суду на арешт Коломойського!

– Так, але воно було абсолютно безпідставне. Тому що на підставі заяви не можна заарештувати людину.

– Але було ж кримінальна справа!

– Ця кримінальна справа була висмоктана з пальця.

– А подання на арешт Коломойського, яке приїжджав забирати до Печерського суду особисто Піскун, який тоді був генеральним прокурором?

– Я не буду цього заперечувати. Я не був присутній, коли Піскун приїжджав. Я знаю про цей процес, тому що Коломойський є моїм партнером. І про речі, пов’язані з обмеженням свободи, що стосується сім’ї і ще чогось …

Ми один одному допомагаємо, ми дружимо. І я теж взяв участь в цій ситуації, але абсолютно безкоштовно. Бо вважав це своїм обов’язком по відношенню до Коломойського.

Це була кримінальна справа, просто придуманий на рівному місці за заявою якогось адвоката, як ви говорите, чи Пінчука, або Григоришина, або Порошенко – за прізвищем Карпенко. Його не можна навіть назвати адвокатом. Напевно, це якийсь юрист, що має якусь ліцензію, який був використаний великими людьми як заявника проти Коломойського. Але це була суща провокація, і не більше.

Третя частина інтерв’ю: Геннадій Корбан: Коломойський, як Плюшкін, не любить продавати – він тільки купує

Геннадій Корбан: “Вплив на “1+1″ – це більше, ніж мати свою фракцію в парламенті …”

Приват “- найбільша непублічна бізнес-група в Україну, основний власник якої – Ігор Коломойський – живе в Женеві, і до всього ще є громадянином Ізраїлю.

Геннадій Корбан – це таран і ківш групи “Приват”. Його прізвище зустрічається в контексті всіх корпоративних конфліктів цієї команди. Хоча Корбана називають головним рейдером країни, а його методи – обурливими, сам він воліє називати себе “конфліктологом”.

У великому інтерв’ю “Української правди” Корбан вперше розкрив багато секретів групи “Приват”. Про деякі з них громадськість раніше лише здогадувалася, а деякі взагалі стали одкровенням.

– Група “Приват” є, мабуть, найбільш закритою бізнес-імперією в Україну. Чи плануєте ви якусь більш публічну діяльність?

– Структуризація, як це робить, скажімо, Ахметов? … Він, я вважаю, піддає свій бізнес політичним ризикам. Я не збираюся його критикувати, це особиста справа кожного бізнесмена.

Він структурує активи на себе особисто і на компанію СКМ, де він же – власник 90%. Тут очевидний ризик для такого бізнесмена – власника мільярдних активів.

Думаю, рано чи пізно активи Коломойського і партнерів – те, що ви називаєте групою “Приват” – будуть якось структуровані, виведені на світові ринки, отримають якусь форму і зміст.

– Може, ви скажете точно, що входить до групи “Приват”?

– Це дуже великий феросплавний холдинг, дуже великий нафтовий холдинг, металургійний холдинг, є коксохімічний бізнес, є машинобудівні активи. Вони менш профільні, але вони є. Є якісь харчові активи, наприклад, торгова марка “Біола”.

Але не можна сказати, що група “Приват” – це якась група або якесь юрособа, що належить двом або трьом людям. Це просто група партнерів, і у Коломойського є партнери в цьому бізнесі.

– А ви – партнер?

– Я партнер Коломойського в ряді бізнесів, але не з якихось стратегічних напрямків – це юридичний бізнес, бізнес, пов’язаний з піаром, з якимись медіа.

– Тобто, ви партнер Коломойського в медіа-холдингу, який створюється на основі УНІАНу?

– Так. Мені, Геннадія Корбана, разом з моїм партнером по юридичному бізнесу Борисом Філатовим належить 25% компанії УНІАН.

Але нещодавно був створений холдинг на базі “Главреда”, в який увійшов і УНІАН. Якщо нашу частку перерахувати, може вийти, що нам належить десь 12,5% “Главреда”.

– А як виглядає ситуація з каналами “Сіті” і “Кіно”?

– Вони, може бути, увійдуть в цей холдинг “Главред”.

– Тобто, Третьяков – партнер Коломойського?

– Третьяков – теж партнер. Третьякову належить частка в цьому медіа-холдингу.

– Яка?

– Я не можу цього сказати.

– Тобто, холдинг “Главред-медіа” – це власність чотирьох партнерів, Коломойського, Корбана, Філатова і Третьякова?

– Якщо перебільшувати, то можна сказати і так.

– Поясніть ситуацію з купівлею Ігорем Коломойським акцій компанії СМЕ, яка володіє “1 +1”? Коломойський купував сам або як представник цієї групи людей?

– Ні, Коломойський сам особисто є власником 3% компанії СМЕ, яка виступає акціонером “1 +1”.

Зараз Коломойський з Лаудером об’єднали свої зусилля. Наскільки я знаю, Коломойський має право впливати не більш, ніж на призначення менеджменту компанії “1 +1”.

– Що ви маєте на увазі під призначенням менеджменту?

– Якщо він незадоволений керівництвом каналу “1 +1”, якщо воно не справляється зі своїми завданнями, то він може ініціювати їх відставку.

Фото УНИАН

– А як це було прописано? 3% – занадто мало, щоб впливати на таку компанію …

– Там є рада директорів. І кожен член ради директорів, очевидно, має якусь сферу відповідальності. Коломойський, як досить впливовий бізнесмен в Україну, буде впливати на українські активи СМЕ і висловлювати свою думку, а до нього повинні прислухатися. Не більше, не менше. Це всього лише рада директорів.

Плюс у Коломойського є опціон на 40% каналу “1 +1”. Цей опціон коштував десятки мільйонів доларів і ще в 2003 або 2004 році був куплений у панів Роднянського і Фуксмана. Зараз цей опціон Коломойський має намір реалізувати, але виключно за згодою СМЕ.

– І скільки тоді складе частка Коломойського в “1 +1”?

– У разі реалізації опціону у нього буде 40% компанії “1 +1”.

– Але ж раніше суд визнав недійсними всі домовленості Коломойського і Роднянського!

– Якщо ви хочете зрозуміти нюанси, вам треба вловити юридичні тонкощі. У Коломойського був опціон із Фуксманом і Роднянським, який обумовлювався, насамперед, згодою СМЕ.

Тобто, перш ніж реалізувати опціон, СМЕ як власник переважної пакета має переважне право – право першої руки.

На той момент СМЕ дало згоду, але це згоду виглядало у вигляді листа електронною поштою. Тому не можна сказати, що це була угода. І Коломойський подав позов про визнання так званої усної угоди, якої він досяг з Роднянським і Фуксманом.

Сьогодні, напевно, отримано письмову згоду СМЕ на реалізацію цього опціону. А це – вже новий процес. У нас в Україні діє право нормативне, формальне … Формально на той момент Коломойський не міг подати документи, що свідчать про фактично є угоді між ним, Роднянським і Фуксманом. Тому була винайдена якась конструкція, вона мала спірний характер …

– Ви це визнаєте, і, тим не менш, на підставі усної домовленості Коломойського і Роднянського ви намагалися довести факт контракту між ними …

– Але гроші-то були сплачені! Вони отримали велику частину коштів. Фуксман і Роднянський прекрасно розуміють, що це була не усна угода.

І коли вони ходили до суду і відмовлялися, що ніяких договорів вони не укладали, вони насправді брехали, бо є такі договори. Просто ці договори підписували не вони особисто, а офшорні компанії, афільовані з ним.

Ці документи у нас є, і якщо Коломойський дає вимога на реалізацію опціону – за згодою СМЕ – Фуксман не має права йому відмовити. Якщо ж Фуксман йому відмовить – то, природно, Коломойський має право звинуватити його в шахрайстві і в інших брудних речах.

– А канал “1 +1” увійде до холдингу “Главред”?

– Я думаю, немає. “1 +1” – це окремий бізнес-проект, передусім, з партнером на прізвище Лаудер. Тому Лаудера теж можна назвати групою “Приват” (посміхається).

– Всі говорять “група Приват”. Як у цій групі приймаються рішення? Партнери раз на квартал сідають за стіл і виробляють тактику і стратегію? Чи все веде один Коломойський?

– Коломойський насправді дуже демократична людина, хоча йому приписують різні страшилки. У кожного бізнесу є керуючий партнер, і ця людина повністю відповідає за даний напрямок перед усіма партнерами – перед самим Коломойським і перед партнерами Коломойського.

– Тобто, керуючий партнер – це ключова ланка?

– Так.

– У яких сферах ви керуючий партнер у Коломойського?

– Я керую бізнесом з нерухомості – торгові центри в Дніпропетровську – і науковим проектом “Протон 21”. Це – приватна фізична лабораторія, яка виділена з колишнього Інституту ядерних технологій.

– Є вже якісь винаходи?

– Так, звичайно. Є величезні праці, але в основному вони йдуть на Захід, місцева Академія наук їх не визнає. Фактично вчені з “Протон-21” відкрили метод холодного термоядра. Холодна термоядерна реакція – це мрія людства, енергія з нічого! (скептично)

– Це ж бізнес на межі з інтересами національної безпеки?

– Так, з цього приводу є дуже великий обсяг листування між РНБО, СБУ, всякими органами.

– А в медіа не ви керуючий партнер?

– Ми управляємо УНІАНом, а керуючим партнером Коломойського в “Главред-медіа” є Третьяков.

– Який взагалі була мета створення цього медіа-холдингу, ви задоволені його розвитком?

– Холдинг тільки створюється, і сказати, задоволені ми чи ні, дуже важко. По закінченню року будуть якісь перші звіти. Тому що у Коломойського немає нездорових політичних амбіцій. І він більше підходить до будь-якого проекту як до бізнесу перш за все.

– У нього ж є політичні проекти!

– Ні!

– Ви ж знаєте, Коломойський підтримує “Нашу Україну”!

– Може бути, він і підтримує когось … Але я б не сказав, що це системна підтримка. У нього немає контрольованих політичних партій або чиновників на зарплаті.

– Ви добре знаєте Коломойського – він же ніколи не стане вкладати у щось одне і буде диверсифікувати ризики?!

– Так, він буде диверсифікувати ризики. І однозначно намагається ставити на майбутнього переможця. Він володіє приголомшливою інтуїцією!

– Тобто, якщо говорять, що він підтримує “Нашу Україну”, БЮТ, Вітренко і Бродського – це може бути правдою?

– Дуже відносно, але може … З Бродським у нього дружні стосунки, але на політику він йому гроші не давав, це я можу сказати точно.

– А на що давав?

– У них є спільний бізнес – холдинг “Основа”. Це Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат.

– Тобто, Бродський теж фактично керуючий партнер Коломойського?

– Ні, він не керує бізнесом. Він – пасивний інвестор.

– Бродському робилися пропозиції, щоб “Обозреватель” теж увійшов в холдинг “Главред-медіа”?

– “Обозреватель” – це особистий бізнес, який належить Бродському. Може бути, пропозиції і робилися, але Бродський сьогодні високо оцінює “Обозреватель”.

– У скільки ви оцінюєте УНІАН?

– Від 10-ти мільйонів доларів.

– А скільки ви витратили на “Главред-медіа”?

– Я не знаю. У нас відбулося злиття шляхом об’єднання корпоративних прав. Про оцінку цих прав домовлявся, природно, Коломойський з Третьяковим.

– Наскільки правдива історія про те, що Третьяков приїжджав до Коломойського в 2005 році з вимогою не купувати “1 +1”?

– У 2005 році дійсно була ситуація, при якій деякі політики не сприяли цьому процесу. Більше того, вони переконували президента і навіть організовували зустріч Лаудера з Віктором Ющенком, щоб Коломойський не входив в бізнес “1 +1”.

– Чому?

– Очевидно, боялися впливу. Я вважаю, що “1 +1” по вазі на процеси в країні – це більше, ніж мати свою фракцію в парламенті.

Що таке фракція в парламенті? Це 14 осіб. “1 +1” – це великий бізнес, великий рекламний бізнес, великий вплив на публіку, на громадську думку.

– У скільки зараз оцінюється “1 +1”?

– Важко сказати. Думаю, що ніхто толком канал не оцінював. Я можу сказати свою суб’єктивну оцінку, провівши аналогії з “Інтером”. Якщо “Інтер” коштує, приміром, 300 мільйонів доларів …

– Зачекайте, за канал начебто вже просять мільярд!

– А, вже мільярд?! На етапі, коли “Інтер” купувався Хорошковським … До речі, ви знаєте, що в тусовці його прізвисько – Кен!

– А чому “Кен”?

– Ну ось таке у нього прізвисько в київській політтусовці. Він, знаєте, за собою так доглядає … ну істинний метросексуал. (Від УП: Кен – лялька, друг Барбі)

Тому “Інтер” якщо і варто сьогодні мільярд – то за весь холдинг. А “1 +1” – це не холдинг, це один телеканал.

– А канали “Сіті” і “Кіно” хіба не інтегровані в “1 +1”?

– “1 +1” не є ні прямим, ні опосередкованим власником каналів “Сіті” і “Кіно”. Якщо ця інтеграція відбудеться, то залежить вона, перш за все, від волі СМЕ. Оскільки вони акціонери і в “1 +1”, і в “Сіті”, і в “Кіно”. Якщо злиття відбудеться, то вартість групи збільшиться.

Але я думаю, що сьогодні “1 +1” як канал коштує не менше, ніж “Інтер” як канал. Тому що вони ділять приблизно однаково рекламний ринок. І якщо у “Інтера” аудиторія 35-37% Україна, то у “1 +1” – 33-35%.

– Ви для себе зрозуміли, хто зараз є фактичним власником “Інтера”? Про це ходить багато різної суперечливої ​​інформації …

– Для нас – це Хорошковський. Я вважаю, що за ним стоять російські інвестори, російські гроші. Пан Абрамов, в основному.

– А те, що Фірташ купив частина – це міф?

– Відомо, що Фірташ продав Хорошковському К1, К2 і “Мегаспорт”. Але Фірташ – не той хлопець, який просто бере й позбувається активів за гроші. Я думаю, що йому було цікаво обміняти свої канали на акції в новому підприємстві.

Друга частина інтерв’ю: Геннадій Корбан: У Коломойського просто збіглися доріжки з Тимошенко