Банкір про плюси і мінуси цього інструменту міжнародних розрахунків.

Автор – голова правління і співвласник АКБ «Інвестторгбанк».

Акредитив служить інструментом розрахунків при здійсненні імпортних та експортних угод. При цьому він дозволяє вирішити відразу кілька завдань – мінімізує юридичні ризики, пов’язані з незнанням міжнародного законодавства, страхує вас від недобросовісних партнерів, а також може служити інструментом кредитування. Як це працює і чим акредитив корисний?

Акредитив гарантує юридичну безпеку угоди

Припустимо, російський підприємець хоче купити в італійської компанії шпалери (сантехніку, побутову техніку та ін.) Погодивши ціни та умови, сторони укладають договір у рамках законодавства країни однієї зі сторін. При цьому інша сторона може не знати цього законодавства. Відповідно, при наявності грамотних юристів і відсутності таких юристів у контрагента можливі зловживання.

Ризики виникають і на другому етапі – при доставці продукції. Тут теж можливі два варіанти: або італійська компанія відправляє шпалери на свій страх і ризикує тим, що вони не будуть оплачені, чи російський контрагент сплачує товар авансом, не маючи гарантій доставки продукції в належному вигляді і в строк. Більшість компаній, які вже успішно працюють на зовнішньому ринку, можуть домовитися зі своїми партнерами про розрахунки за фактом поставки товару. Але іноземні постачальники навряд чи погодяться на такі умови з підприємствами-новачками. А платити авансом небезпечно і невигідно самим російським компаніям, які роблять перші кроки на зарубіжних ринках.

У такій ситуації хтось повинен зробити крок назустріч, інакше угода не відбудеться. Виходом може стати використання акредитива як міжнародного засобу розрахунку.

Значний плюс акредитивів криється в законодавчому аспекті: хоча ця форма розрахунків може по-різному регулюватися законодавством тієї чи іншої країни, існують міжнародні Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits – UCP 600), які розроблені Міжнародною торговою палатою . І сторони зовнішньоторговельної угоди, підпорядкувавши акредитив цим Уніфікованим правилам, успішно дозволять можливі протиріччя внутрішніх законодавств. Це підпорядкування необхідно передбачити в зовнішньоторговельному контракті і в договорі з банком-емітентом. І ці ж правила говорять про те, що якщо щось у документарній частини угоди не так, то все стосунки з’ясовують між собою банки, а не їх клієнти.

Як розраховуватися акредитивом

Акредитиви неспроста відносяться до розряду документарних операцій – документи угоди відіграють першорядну роль, і банки працюють саме з ними, а не з товаром. Наявність кваліфікованих банкірів робить виконання контракту істотно більш безпечним, впорядкованим і передбачуваним.

Алгоритм роботи з акредитивами нескладний. У вітчизняному банку російський підприємець просить відкрити акредитив на користь, наприклад, італійського постачальника за зовнішньоекономічним контрактом. Для цього потрібно заповнити заяву на акредитив, у якому вказується назва бенефіціара (продавця продукції), вид акредитива (як правило, підтверджений), дата відкриття та закінчення терміну акредитива, дата і місце відвантаження і доставки товару та інші параметри.
У заяві також позначається перелік документів, які постачальник повинен надати в банк, щоб отримати оплату за акредитивом. Як правило, це інвойс (рахунок-фактура) і транспортна накладна. Але чим менше довіри між продавцем і покупцем, тим більше документів вони можуть включати до переліку: сертифікат якості, сертифікат походження, страховий поліс і т. д. і т. п.

Крім російського банку (банк емітента акредитива) при здійсненні акредитивної операції задіяні іноземні банки: банк продавця (може виконувати функції підтверджує, виконуючого та авізуючого банку), а якщо банк продавця не має відносин з банком-емітентом, то він виступить тільки авизующим банком. В останньому випадку роль підтверджує і виконуючого банку виконає іноземний банк, що має не тільки кореспондентські відносини з банком-емітентом, а й встановив на нього ліміт кредитного ризику за документарними операціями. Як правило, це вельми великий і відомий за кордоном банк.

Якщо постачальник не має уявлення про кредитоспроможність російського банку-емітента, він має право вимагати від імпортера, щоб акредитив російського банку був підтверджений відомим йому банком. У цьому випадку підтверджуючий банк бере на себе зобов’язання щодо платежу в рамках акредитива додатково до зобов’язань російського банку.

Таким чином, експортер, отримавши повідомлення про що надійшов на його користь акредитиві і висловивши згоду його прийняти, відвантажує шпалери і являє підтверджуючому банку (через свій обслуговуючий банк або безпосередньо) передбачені акредитивом документи, і, якщо документи відповідають вимогам акредитиву, протягом п’яти робочих днів отримує їх оплату. Іншими словами, підтверджуючий банк, зробивши оплату документів, виступив виконуючим банком. До речі, на цьому етапі інтерес продавця до угоді вичерпується – він відправив товар до Росії і отримав гроші.

У свою чергу виконуючий (підтверджуючий) банк отримує гроші від російського банку-емітента, з яким розплачується покупець, або за фактом оплати експортеру (акредитиви на вимогу), або через певний час (як правило, не більше 1 року, включаючи термін дії акредитива) за наявності відповідного договору між банками. В останньому випадку мова йде про так званий постфінансування. Перевага постфінансування очевидно: виконуючий банк надає відстрочку платежу російському банку, а останній – російському імпортеру для оплати отриманого від постачальника товару.

Але якщо документи не відповідають вимогам акредитиву або представлені після закінчення його терміну дії, виконуючий банк справить їх оплату тільки при отриманні від банку-емітента згоди імпортера.

Акредитив та фінансування імпорту

Акредитив не тільки захищає інтереси сторін зовнішньоторговельного контракту. Як правило, акредитиви відіграють важливу роль інструментів міжнародного торгового фінансування. Це відбувається наступним чином. Імпортер звертається до банку-емітенту за відстрочкою виконання своїх зобов’язань за акредитивом. Банк-емітент може задовольнити прохання свого клієнта за рахунок власних ресурсів за ставками кредитування російського ринку (для таких угод дорого, непривабливо і практично не застосовується) або за рахунок ресурсів іноземного банку, що фінансує угоду за більш привабливими ставками міжнародного ринку. У цьому випадку він виступає також як підтверджуючого банку.

Якщо імпортер не надав банку-емітенту грошового покриття за акредитивом, то такий акредитив є продуктом кредитного характеру. При цьому банки висувають до компанії, що звертається за акредитивом, ті ж вимоги, що і при зверненні за кредитом (фінансовий стан і забезпечення). Акредитив можна використовувати і для разових зовнішньоторговельних угод, і для фінансування регулярних поставок в рамках кредитної лінії.

Скільки це коштує?

Зрозуміло, всі ці послуги банки надають клієнтові не безкоштовно. Вартість і окремі умови обслуговування кредитних організацій можуть відрізнятися, тому, не претендуючи на істину в останній інстанції, спробуємо висвітлити в цілому алгоритм ціноутворення в акредитивах.

Імпортер оплачує банку-емітенту вартість підтвердження і вартість наданого фінансування. Можуть виникнути додаткові витрати відповідно до тарифів банку-емітента, але вони не перевищать 1% річних.

Вартість підтвердження обчислюється у відсотках річних і складається із ставки підтверджуючого банку і маржі банку-емітента. Для середніх російських банків-емітентів ставка підтверджуючого банку коливається від 1,5% до 4,25% річних на термін дії акредитива (хоча в різних країнах і в різних банках може бути і на менший термін) – залежить від економічної ситуації в країні підтверджуючого банку , його кредитної політики та оцінки ризику підтвердження, прийнятого на банк-емітент і країну банку-емітента.

Вартість фінансування обчислюється у відсотках річних і складається із ставки LIBOR / EURIBOR, ставки іноземного банку, що фінансує і маржі банку-емітента. Вартість фінансування, що надається іноземним банком середнім російським банкам-емітентам, складе LIBOR / EURIBOR плюс 3-4,5% річних на термін фінансування.

Маржа російського банку-емітента залежить від багатьох економічних факторів, наприклад фінансового становища імпортера, його залишків і оборотів в російському банку, якості пропонованого забезпечення.

У будь-якому випадку загальна вартість підтвердження і фінансування (ставки не підсумовуються, оскільки кожна береться на свій термін) не повинна перевищити поріг, при якому підтвердження і міжнародне фінансування перестає бути економічно доцільним порівняно з вартістю прямого російського кредитування.

Але навіть якщо припустити, що відсотки за акредитивом та звичайному кредиту однакові, використовувати акредитив буде вигідніше завдяки гарантованої безпеки розрахунків.

Акредитив з постфінансуванням – найбільш поширений на сьогодні вид акредитивів, оскільки надає серйозні вигоди покупцеві у фінансуванні міжнародної торговельної діяльності.

Варто врахувати, що покупець може отримати відстрочку платежу і від самого постачальника – так званий товарний кредит, що стає все більш популярним, особливо на високо конкурентних європейських ринках, наприклад на ринку винної продукції, що зовсім не виключає можливості отримання постфінансування поряд з відстрочкою платежу.