B 1981 другий фільм саги Джорджа Лукаса – «Зоряні війни» – «Імперія завдає удару у відповідь» виграв «Оскар» за спецефекти. Тоді ж випускник «Бауманки», уродженець Киргизії Олексій Зінов’єв надійшов з розподілу в КБ «Південне» ім. М.К. Янгеля. На той момент в Дніпропетровську займалися проектуванням нічного кошмару всього капіталістичного Заходу – міжконтинентальних балістичних ракет. Згодом Зінов’єв став одним з героїв радянської версії зоряних воєн – малював креслення блоків першого ступеня ракети-носія для системи «Енергія» – «Буран», яка була серйозною відповіддю СРСР на американську програму Space Shuttle.

Спочатку 1990-х ракетно-комічна промисловість СРСР була в предразваленном стані і нагадувала планету постраждалу від орбітальних ударів. Але в руках у Зінов’єва, був ніяк не джейдайскій меч або бластер, а шпатель і склоріз. Про престижній роботі «на космос» Зинов’єву довелося тимчасово забути, молодий конструктур волів шабашити плиточником, а пізніше – кар’єру предпрінімателя.Сейчас оборот групи Зинов’єва під назвою «Дпепротехсервіс» складає більше 1 млрд. гривень.

Фізична праця молодому конструктору був не чужий. «Тоді була така преференція – молоді фахівці могли отримати квартиру, взявши участь при цьому в його будівництві», – згадує заступник директор по рекламі «Днепртехсервіса» Микола Радченко. Тоді в 80-х разом із Зінов’євим він брав участь у будівництві житлового масиву «Червоний камінь» у Дніпропетровську.

Коли почалася перебудова, а потім слідом і курс на роззброєння, будівельні навички не пропали даремно. Ракетобудівники розпочали будувати найрізноманітніші агрегати, аж до машин для нарізки мила. Вже тоді у Зінов’єва було троє дітей.

У 1990 році, зрозумів, що на зарплату інженера прогодувати сім’ю не можна, Зінов’єв пішов з конструкторського бюро на вільні хліби. «Я був кращим кахельника Дніпропетровська і пишаюся цим! – Розповідає 52-річний бізнесмен, поправляючи свій шовковий галстук від Pal Zileri. – Якщо звичайний кахельника встигав покласти 3-4 квадрата плитки, то я ложил 20. Якщо рахувати за 10 рублів за квадратний метр, то вийде 200 рублів на день (це коли середній службовець отримував 150 рублів на місяць).

Паралельно, у пошуках постійного справи, Зінов’єв займався вирощуванням картоплі на своїй присадибній ділянці. Були спроби і олов’яні солдатиків виготовляти, і навіть меблі збирати. У 1992 році повністю зав’язав з кахлем і зайнявся підприємництвом. Першою оборудкою був продаж труб Дніпропетровського трубного заводу.

Прибуток здавалося значною. «Пам’ятаю на перші гроші купив кілька пляшок фанти і коли, банку червоної ікри, пару палиць сухої ковбаси, цукерки та коньяк« Наполеон », – згадує Зінов’єв. І хоча коньяк був, як сказав Зінов’єв, «польської бормотухою», такого смачного коньяку він більше ніколи не пив.

Колишній науковий співробітник оперативно зорієнтувався на ринку. У грудні 1992 року він зареєстрував фірму «Днепретехсервіс», яка займалася бартерними операціями. Схема була така: на нинішньому «Дніпроважмаш», а тоді Дніпропетровському заводі металургійного устаткування, Зінов’єв набував продукцію, яка потім відвантажувалася металургам. Натомість грошей, він брав у них сталеву стрічку для виробництва труб. Потім стрічка обмінювалася на труби, які потім продавалися газовикам і іншим контрагентам.

Eсли неправильно ллють тюбінг, я це спинним мозком відчуваю.
У новий бізнес пізніше увійшли найближчі друзі Зінов’єва з КБ «Південне». Тим часом розпочався період тотальної приватизації, в якій «Днепретехсервіс» взяв активну участь.

Зінов’єв охоче почав скуповувати акцій машинобудівних підприємств. Заводи були в «лежачому» стані, тому акції продавали за зниженою вартістю. Наприклад, «Завод прокатних валків», контрольний пакет акцій якого «Днепретехсервіс» викупив у 2000-му, вже був на етапі банкрутства. При річній виручці в 17 млн. гривень кредиторська заборгованість перевищувала дебіторську на 19 млн. Зарплата у робітників була просто жебрацька, та й та не виплачувалася по півроку, дивно, що працівники легко розлучалися з акціями, які їм дісталися в результаті приватизації заводів, в обмін на готівку.

Олексій Зінов

Епоха дикого капіталізму практично не позначилася на машинобудівних підприємствах «Днепретехсервіс». За словами Зінов’єва серйозних атак на підприємства не було. Це зрозуміло, тому як міноритаріями придбаного заводу «Дніпроважмаш» були екс-губернатор Дніпропетровської області Віктор Забара та віцегубернатор Володимир Мелещік, в минулому – директор та заступник директора заводу. Мельщік ставши заступником мера Дніпропетровська, як і раніше володіє 9% акцій «Дніпроважмаш». Опіка Мелещіка не раз допомагало «Днепретехсервіс», визнає Зінов’єв.

«Зінов’єв активний бізнесмен, сильний і цілеспрямований. Якщо він щось задумав, значить виб’є обов’язково »- так відгукується про колишнього партнера сьогоднішній книговидавець і підприємець Андрій Яловий. В кінці 1990-х Зінов’єв виявив, що металургійним і гірничодобувним комбінатам, з якими він мав співпрацю постійно не вистачає вантажних вагонів. Опинившись на приватизаційному аукціоні Зінов’єв викупив блокуючий пакет акцій «Дненровагонмаша», який є найбільшим виробником промислових платформ і вагонів.

Яловий ще з двома партнерами мав на цьому заводі 40% акцій. Підприємці швидко знайшли спільну мову і почали спільно розвивати справу. З 2001 по 2004 компаньйони збільшили виручку «Дненровагонмаша» на 0,5 млрд гривень, майже в 10 разів. У 2004-му Яловий, Зінов’єв продали свої пакети групі Тігіпка, який ось-ось почав створювати вагонобудівний холдинг.

Продавши свою частку в «Дненровагонмаше», Зінов’єв вперше в житті відчув себе мільйонером. «До цього всі мої гроші десь оберталися. А коли продав пакет акцій і отримав кеш, вперше побачив в стосі мільйон. Усвідомив: ось він, реальний мільйон », – згадує підприємець. Виручені гроші практично відразу пустив у справу, а саме в Енгельського завод металоконструкції, який в Саратовській області. Завод займався випуском вантажних вагонів, в якому також були частки Ялового і Тігіпко. Тігіпко там належав контрольний пакет, а Зинов’єву і Яловому дістали два блокуючих пакета. Втім, через рік у Тігіпка виникли плани підвищити капіталізацію залізничного холдингу, і він знову викупив пакети акцій Ялового і Зінов’єва.

Пробував Зінов’єв зайнятися і агробізнесом. «Я міркував так: які переваги в Україну? Є металургія, де я вже присутності в машинобудівній галузі, і є ще чорнозем. Спробую-но себе як аграрія », – розповідає він. Взяв в оренду 4500 гектарів землі в Дніпропетровській області, посіяв ячмінь, соняшник, пшеницю. Але, через два роки, зрозумів, що на травневі свята пройдуть сильні дощі. Без жаль розлучився з агробізнесом.

З чого складається «Дніпротехсервіс»

Інтуїція виручала його не раз. У 2007-му році, він пішов моді, і вирішив взяти участь у будівництві офісно-житлового комплексу в Дніпропетровську. Але вчасно схаменувся і зрозумів, що девелопмент не для нього і вийшов з проекту ще на етапі виділення землі під будівництво. «Якщо неправильно ллють тюбінг (чавунні елементи оздоблення для тунелів шах і метро), я це спинним мозком відчуваю. – Каже підприємець. – А якщо неправильно щось відбувається в будівництві, я цього не відчуваю, тому перестав цим займатися ».

Зінов’єв любить міркувати про важливість чуття підприємця, або як він висловлюється, почуття «спинного мозку». Але однажни почуття «спинного мозку» його підвели. У 2007-му разом з Павлом Лебедєвим, Зінов’єв викупив у Фонду державного майна 36% акцій заводу «Пресмаш», в Івано-Франківську, який займається виробництвом пресів для сільського господарства і металообробкою. У слідстві нарвався на неприємності.

Почалося все досить добре і спокійно. За версією Зінов’єва, разом з Лебедєвим вони підписали угоду про спільне управління з генеральним директором заводу Богданом Пукіш, який мав 43% акцій. «Домовилися, що у всіх буде по 33% акцій. – Розповідає Зінов’єв. – Але потім Пукіш передумав. Сказав, мовляв хоче залишитися старшим партнером з 40%, а нам вистачить по 30%. Звичайно, Зінов’єв і Лебедєв не погодилися. Вони наростили свою частку до контрольної, але до цих пір контролю на цьому підприємстві не мають – Пукіш не дає. У відповідь генеральний директор «Пресмашу» називає Зінов’єва і Лебедєва рейдерами. За версією Пукіш, Зінов’єв і Лебедєв спочатку намагалися розмити його частку, а потім довести до банкрутства підприємство. У кого правда, до цих пір з’ясовують суди. Зінов’єв отримав винятковий досвід на «Пресссмаше» – досвід, який ще раз підтверджує один з його постулатів в бізнесі: необхідно брати участь тільки в тих підприємствах, де в одного з партнерів більше 50% голосів. «Нормальні люди в бізнесі завжди зможуть про все домовитися, не можна тільки ділити відповідальність», – пояснює Зінов’єв.

Інший урок Зінов’єв отримав під час кризи. У 2008 найбільше підприємства його групи – «Дненротяжмаш» наростило виробництво тюбінгів до 23500 тонн (в 2004 – менш ніж 1000 тонн), підприємство отримав замовлення на виробництво розвантажувальних комплексів, створило і випустило електровоз для «Магнітки». Але коли сталася криза, в 2009 році всі металурги посворачівалі свої програми модернізації. Виробництво на «Дніпроважмаш» скоротилася в кілька разів.

«Криза грунтовно почистив наші мізки і бізнес процеси на підприємствах», – констатує Зінов’єв. Щоб знизити витрати, він ввів спеціальних реєстр для всіх підприємств, в якому фіксувалися всі платежі, починаючи з 1 гривні, попередні затверджені ним і керівником підприємства. Ревізія закупівель дозволила скоротити витрати на 30% -40%. Також «Днепретехсервіс» відмовився від покупки нового обладнання, в наслідок чого витрати знизилися на 50 млн. гривень на рік.

«Найгірше вже позаду», – запевняє Зінов’єв. У 2010-му році його заводи виробили й реалізували продукції на 800 млн. гривень. Загальний оборот групи Зінов’єва враховуючи метало-торгівлю в інших комерційних операціях, склав 1,2 млрд. гривень.

У 2011-му планується, що це сума збільшитися як мінімум в півтора рази, вважає підприємець. «Днепретехсервіс» потихеньку розморожує проекти, які були заморожені під час кризи. Зінов’єв обіцяє побудувати за пару років спеціальний цех, який вироблятиме тюбінги під ключ – з урахуванням економічних, геологічних і технологічний умов замовника.

«Ми щорічно замовляємо у« Днепотехсервіса “обладнання на десятки мільйонів доларів. «Дуже добре ставимося до цієї компанії», – говорить віце-президент зі зв’язків з громадськістю «Євраз Груп С.А.», Олексій Агурсев. Цього року «Днепретехсервіс» для «Євразу» зробить вагоноперекидач. Також підприємство виконає великі замовлення для «Метінестхолдінга», «Арселор Міттал», російських «Северстали» та Новолипецького МК.

65% своєї продукції «Днепретехсервіс» експортує в країни Євросоюзу, Бразилію, США.
Але найбільше Зінов’єва окрилює те, що він знову працює на космос. «Напевно, це мрія дитинства, – зізнається бізнесмен. – Я захоплювався науково-фантастичними книгами, тому й вступив до МВТУ ». Кілька років тому «Днепретехсервіс» став одним з підрядників амбітного українсько-бразильського проекту «Циклон-4». Разом з КБ «Південне» компанія розробила стартовий і технологічний комплекси для запуску ракети і отримала контракт на загальну суму 96 млн. гривень. До цих нір в Україні створювалися тільки ракети-носії, проектування наземного обладнання було привілеєм російських конструкторів. На території «Дніпроважмаш» також будується стенд, на якому в цьому році проведуть випробування всіх агрегатів і систем «Циклону-4» перед їх відправкою до Бразилії.

Хоча ракетно-космічне машинобудування приносить «Днепретехсервіс» всього 5% виручки. Зінов’єв називає його одним з основних напрямку свого бізнесу. Стенд, побудований на «Дніпроважмаш» стане в нагоді не тільки для «Циклону». Генеральний директор Національного космічного агентства Юрій Алексєєв підтверджує, що підстави для оптимізму в Зінов’єва є. За даними Алексєєва, України щорічно забезпечує 9-11% комерційних запусків у світі.

Українська держава переживає перманентний бюджетний криза, але Зінов’єв не боїться, що казна припинить фінансування проекту. Його лякає, що хтось із учасників проекту взагалі не зробить свою частину роботи. «Будівництво космодрому з ракетами я, звичайно, не сплачу, – говорить бізнесмен. – А наше замовлення я, зрештою, виконаю за свої гроші ». Він був готовий до цього з самого початку.

Що таке «Циклон-4»

Візуалізація старту ракети-носія «Циклон-4»

У 2004 році Україна і Бразилія домовилися про запуск з бразильського космодрому Алькантара нової ракети-носія «Циклон-4», яку створять українські підприємства. Вартість проекту – $ 520 млн. Перший пуск ракети запланований на 2012-й рік. Загалом має проводитися 6-10 пусків щорічно. Проект реалізує спільне підприємство Alcantara Cyclone Space, в якому на паритетних засадах беруть участь України і Бразилія. У підрядних роботах зайнято 16 українських підприємств, у тому числі дніпропетровські КБ «Південне» і «Південмаш», маріупольський «Азовмаш», харківський «Хартрон».