Представницький автомобіль BMW-7 темно-синього кольору зупиняється на вулиці Банковій біля будівлі одного з парламентських комітетів. З нього виринає губернатор Дніпропетровської області Ігор Коломойський.

Він приїхав на закрите засідання Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації, яку очолює один з його соратників нардеп Борис Філатов.

– Буду давати свідчення з приводу Чечетова і розповідати про Лондонському суді, – відповідає він на ходу про причини своєї участі в засіданні комісії.

Візит Коломойського став несподіванкою для більшості парламентаріїв – вони дізналися про нього за кілька годин до початку засідання. За їх словами, дніпропетровський губернатор сам зголосився розповісти нардепам про те, як нечесно проходила приватизація в минулі роки.

У підсумку головним лейтмотивом виступу Коломойського перед комісією стала незаконна приватизація державного холдингу “Укррудпром”. Коломойський без купюр розповідав про домовленості з Леонідом Кучмою і Віктором Пінчуком, назвав суми хабарів і наполіг на необхідності перегляду результатів приватизації.

Не секрет, що Пінчук з Коломойським зараз з’ясовують стосунки у Високому суді Лондона щодо покупки Криворізького залізорудного комбінату. Віктор Пінчук вимагає від Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова визнати його власником заводу і компенсувати збитки. Ехо цих судових розглядів вже давно чутно і в Україні – олігархи, що володіють солідним медіаресурсом, не гребують використовувати його для досягнення своїх цілей. З цієї точки зору поява Коломойського в середу на засіданні комісії – зовсім не дивно.

Разом з тим, продаж підприємств “Укррудпрому” дійсно – одна з найзагадковіших і найскандальніших в історії приватизації в незалежній Україні. У ній задіяні фактично всі найбільші олігархи країни – Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Вадим Новинський, сам Ігор Коломойський і його бізнес-партнер Геннадій Боголюбов, які за рахунок спеціально прописаних умов приватизаційних конкурсів змогли обзавестися важливими сировинними активами. Вони стали базовою основою для формування, приміром, найбільшого вертикально-інтегрованого металургійного холдингу “Метінвест”, який контролюється зараз Ахметовим і Новинським.

Оприлюднення подробиць приватизації “Укррудпрому” може спровокувати черговий переділ власності в країні. І Ігор Коломойський в цій історії претендує на роль диригента.

До вашої уваги стенограма засідання Спеціальної комісії з питань приватизації та коротке інтерв’ю Ігоря Коломойського журналістам після її закінчення.

Коломойський: У нас офіційна запис?

Філатов: Так, у нас же відкрите засідання, правильно?

К.: Просто щоб знати, що говорити (сміх у залі).

Спасибі за запрошення. Я дуже радий цій зустрічі. Дуже чекав, коли збереться ваша комісія з приватизації. Тому що звучали заяви, що все вкрадено з 2010 до 2014 – у часи правління Януковича, а до цього? А адже і до цього були кричущі випадки.

Тільки один з них закінчився для держави позитивно. Мова про “Криворіжсталі”.

Ідея повернення вкраденого і незаконно приватизованого майна назад у державну власність не знаходила відгуку. Але хочу сказати по суті питання: я хотів прийти на комісію і повідомити про те, що відбувається в 2003-2004 роках. Ми всі живемо в Україні, і всі ці скандали були публічні. Незважаючи на те, що в той період зі свободою слова в країні було не дуже добре.

У 2004 році відбулася приватизація “Укррудпрому”. На мій погляд, вона відбулася незаконно. Але час минув, і ніхто про це не згадував. А в 2013 році відбулася подія. Я порахував його кричущим. Віктор Пінчук подав судовий позов до Лондонського суду на мене і мого бізнес-партнера Геннадія Боголюбова.

У судовому позові Пінчук розповідає, що придбав у мене підприємство Криворізький залізорудний комбінат (КЗРК). Нібито він уклав з нами угоду, і ми продали йому це підприємство.

Насправді, він трактував в англійському суді вимагання хабара, яка покладалася для Кучми за підписання закону про особливості приватизації “Укррудпрому”.

В результаті підписання цього закону держава втратила контрольних пакетів, блокуючих пакетів Південний ГЗК, Суха балка і КЗРК.

Не знаю, чи конституційно взагалі прийняття закону про особливості приватизації, в якому в якийсь момент порушуються права інших учасників з погляду приватизації.

Суть закону полягала в тому, що придбати ці підприємства мали право тільки ті, у кого на момент приватизації було 25% одного з підприємств, що входять в “Укррудпром”.

Тобто це було обмеженням для бажаючих взяти участь. Наскільки я пам’ятаю, обмежили право участі заводу імені Ілліча. А Володимир Бойко дуже хотів взяти участь, купити якесь підприємство. Але йому не дали. На той момент у нього не було 25% у жодному з підприємств, що входили в “Укррудпром”.

Це важливе питання. Тому що навіть за нинішніми оцінками підприємства, які втратила держава, сьогодні при поганому ринку оцінюються в 10 млрд доларів.

Виходить, що Україна ходить по всьому світу, шукає гроші. Йде на складності, щоб отримати кредит МВФ, який піде на підвищення зовнішніх боргів, а з украденим у держави або, скажімо так, незаконно приватизованим ніхто не хоче нічого робити.

Всі події детально описані в моїх з Боголюбовим показаннях в Лондонському суді. Трактуються не інакше, як Пінчук вимагає з нас повернення тієї хабара. Але він не говорить, що це хабар, а що нібито гроші йому запропоновані за КЗРК.

Коротенько фабула спорав Лондонському суді виглядає так
Насправді, він вимагає хабар, запропоновану Кучмі за підписання закону про особливості приватизації.

Тому що, якби він не підписав, то 300 голосів за цей закон не було б зібрано. Леонід Кучма, як гарант Конституції, повинен був накласти вето на цей ганебний закон.

Ось хотів запитати, чи входять подібні питання в компетенцію шанованою комісії з приватизації, і чи буде вона розглядати це?

Тоді я підготую весь пакет документів з подробицями і хронологією. Як законопроект приймали в першому і другому читанні, хто відповідав за це, хто кому заносив гроші, ну і так далі.

Можливо, на базі цього буде створена тимчасова слідча комісія Ради. Може бути, матеріали потраплять, нарешті, в ГПУ. Останній генпрокурор, з яким я розмовляв на цю тему – Віталій Ярема. Але за півроку він не просунувся. У нього були важливіші завдання, ви ж знаєте – розслідування по Майдану.

Це що стосується “Укррудпрому”, але у мене вам є багато, чого розповісти. Питання – наскільки ви готові це слухати і далі рухатися (посміхається).

Борис Філатов: Ігор Валерійович, давайте по “Укррудпрому”. У нас в комісії склався хороший шлях вирішення проблем. Тобто у нас приймаються всі ініціативи учасників комісії. Ми колегіально приймаємо рішення, йдемо назустріч будь-яким побажанням. Хто є ініціатором – той за питання і відповідає. Мій заступник Павло Різаненко вніс це питання (розслідування законності приватизації активів “Укррудпрому” – УП). Думаю, Павло керуватиме робочою групою з цього питання, і ви будете працювати з ним разом. (Сміх).

К.: Я б хотів резюмувати, щоб було чітко зрозуміло. Я стверджую не просто як людина зі сторони, а як безпосередній учасник тих подій і один з бенефіціарів цієї приватизації.

Приватизація “Укррудпрому” спочатку замислювалася так, щоб обмежити коло учасників майбутньої можливої ​​приватизації, і для того, щоб це потрапило в певні руки.

Як не парадоксально – придумували одні, а потрапило в руки іншим. Тому що брали законопроект у першому читанні, і які придумали це не брали участі в приватизації. Вони готували закон під себе. Тобто у нас грають у футбол все, а виграє Німеччина. У приватизації беруть участь всі, а купує виключно Ахметов.

Вийшло, що законом скористалися інші люди, в число яких входив, зокрема, і я. Але коли Пінчук дійшов до того, щоб за допомогою Лондонського правосуддя продовжувати вимагати хабарі для Кучми!

Він пробував вимагати їх з нас за допомогою адмінресурсу, яким володів Кучма, з серпня по грудень 2004 року.

Потім з грудня 2004 року до якогось періоду він у різних кримінальних структурах намагався цим займатися. Не вийшло, і в підсумку він пішов в англійський суд. Там у них розкрилися очі, аж до того, що це – вимагання хабара. Я вважаю, що у нас це буде процес якщо не століття, то показовий процес часів Кучми. У випадку, якщо Пінчук не відкличе позов. А є ризик, що відкличе.

Вікторія Войціцький, народний депутат, фракція “Самопоміч”: А навіщо він тоді взагалі це робив, його мотивація?

К: Він? Жадібність, жадібність. Я думаю, жадібність, але я не хочу відповідати за Пінчука

Вікторія Войціцький: У нас була єдина успішна реприватизація. Якою ви бачите шлях, коли зрозуміло, що приватизація була незаконна в тій чи іншій формі? Що держава повинна робити з такими об’єктами?

К: Я вважаю, що шлях, обраний в 2005 році, був складний і неправильний. Кожному підприємству потрібно було йти до Господарського суду, чіплятися до дрібниць, нюансам, доводити, що щось не так.

Моя думка з приводу вашого питання – якщо це споконвічно злочинні групи за заздалегідь спланованим планом приватизують і виводять з державної власності, а попросту крадуть або купують за заниженою ціною якесь підприємство …

Я б повертав це за допомогою націоналізації і експропріації – окремого закону про націоналізацію. Як був окремий закон про особливості приватизації, точно також окремий закон про особливості реприватизацію або націоналізації.

У законі я б повернув сплачені гроші за державне підприємство у випадку, якщо ТСК і ГПУ не доведуть склад злочину.

Це і є покарання за поточним курсом. Припустимо, купили за копійки – всього 100 млн грн ПГЗК. І ось треба повернути ці гроші. За нинішнім валютним курсом це покарання.

Якщо буде доведено, що цей злочин і злочинна змова, тоді повинна бути експропріація – ніякого повернення грошей немає в погашення збитку державі.

Чи готовий парламент до таких дій – питання. Мова йде про підприємства стратегічного значення. Їх раз-два і край. На двох руках не вистачить пальців. Детальніше?

Візьмемо період 2010-2014 років.

Це Дніпроенерго. Його вкрали двічі. Другий раз в 2012 році. По-моєму, тоді була приватизація 25%. Причому пакет навмисне розбили на дві частини. У держави залишалося 50% + 1 акція. Тобто навмисне розбили на дві частини і продали Ахметову 25%. На той час він володів 40%.

Ми судилися, було навіть рішення Верховного суду. Тому що Ахметов кредитував підприємство, а потім борги в процесі банкрутства перетворив на акції. Це було незаконно вже тоді – у нас не можна перетворювати борги в акції, а він це зробив. Якось провів емісію і отримав близько 40%.

Наша компанія “Бізнес-інвест” отримала рішення ВСУ, яке було не виконано і по приходу Януковича вони його анулювали.

У Дніпрообленерго з приватизацією почалася така ж ситуація. У Вінниці та Закарпаттяобленерго, коли навіть Львівобленерго зняли з торгів.

Тобто нам чітко було сказано, що Янукович конкретно викликав потенційних покупців, і говорив, що тут у нас є системні люди з системними інтересами, тому особливо не лізьте – “Секір-башка, сніг потрапить, зовсім мертвий будеш!”

Навіть у вузькому обмеженому клубі електриків були ті, хто більш праві і більш ліві. Це стосується Дніпрообленерго, Дніпроенерго ( приватизовані ДТЕК Ріната Ахметова – УП ), Вінницяобленерго ( контролюється Костянтином Григоришиним ), Закарпаттяобленерго, ( контролюється Ігорем Тинним, за інформацією ЗМІ, куплено в інтересах Сергія Льовочкіна – УП ) Волиньобленерго, Західобленерго, Київобленерго ( контролюються російської VS Energy – УП). З останнім не пам’ятаю – щось було куплено на приватизаційному конкурсі, але основний пакет був сформований. Загалом, будь що приватизувалося і стосувалося енергетики, було ось таким чином.

Донбасенерго ( компанія була придбана донецьким бізнесменом Ігорем Гуменюком в інтересах Олександра Януковича – УП ) теж забрали.

Вони як почали в 2011 році приватизувати, так ми просто читали про це як зведення з зони АТО. Там Фірташ купував по кілька облгазів кожен день, більше ніхто не брав участь у конкурсі, а ДТЕК купував обленерго і генерації.

Ну, були й інші приватизації за 2010-2014 рік, досить зухвалі. Можна по списку взяти подивитися. Це з великих підприємств, дрібниця нікого не цікавить.

Що стосується часу до цього періоду – з 2005 до 2009 року була тільки одна історія – ми брали участь у приватизації Одеського припортового заводу. Там молоток вдарив, а потім Тимошенко все це заблокувала.

Але ми навмисне не судилися, щоб не нагнітати ситуацію, тому що нам це підприємство було особливо і не треба. Але росіяни-то долізла, а ми не хотіли їм віддавати його. Тому що вони якби отримали контроль над перевалкою, то перекрили б кисень всім іншим заводам.

Але сьогодні це підприємство якщо будуть дарувати комусь дешевше 5 млрд грн, то природно ми будемо проти. Ми тоді згадаємо про свої права.

Ще важливий момент – в період правління Януковича був проведений в парламент важливий закон. Його суть – якщо з моменту приватизації минуло три роки – вже нічого не можна зробити.

Я тому Яремі говорив про Західенерго, але він нічого не зробив. Ми були змушені подати позов самі – від “Бізнес-інвест”. Тому що там 10 січня закінчується три роки по Західенерго. 12 або 13 березня – три роки по Дніпроенерго. Позови в інтересах держави повинні подавати або ГПУ або ФДМ, але вони нічого не роблять. Це питання можна уточнити у Парфененко. Ви хочете його затвердити? ( в якості глави ФДМ – прим. УП )

Ф: Ні-ні, ми не хочемо його затвердити. Ми просимо президента затвердити будь-якого голови ФДМ, щоб не було в.о.

К: Чечетова вже немає? Це хотів вам помітити. Може чорний гумор, але тенденції, що відбулися з ним і Валентиною Семенюк-Самсоненко …

Нехай міліція розслідує, але я вважаю, що там мінімум доведення до самогубства. Тому що вони знали всі секрети приватизації. Більше того – Валентина Семенюк збиралася бути свідком з мого боку в Лондонському суді.

Не хочу ні на кого кидати тінь – це справа слідчих органів. Але в принципі вони могли багато чого розповісти про приватизацію в країні. Хто дзвонив, хто користувався телефонним правом, хто по ВЧ дзвонив, хто по сотці, хто по двохсотці.

Якщо повернутися до приватизації, то вважаю, що найбільш кричущі приклади – “Укррудпром”, “Криворіжсталь”, “Нікопольський феросплавний”. До речі, це теж питання було б до Семенюк. Чому вона не прийняла на свій баланс в реєстрі відсуджені державою акції? І дочекалася, поки Пінчук потім через ВСУ відсудив все.

Павло Різаненко: Я здивований. Тому що я сам був ініціатором включити в роботу комісії питання про приватизацію “Укррудпрому”, і я здивований, що Ігор Валерійович прийшов з виступом.

К.: Явку з повинною оформив. (Сміх – УП)

Ігор Луценко: Є два варіанти підходу – забрати або доплатити. Як думаєте, що варто вибрати?

К.: Питання про те, щоб доплатити завжди буде впиратися в оцінку.

Оцінка сьогодні і в 2008 році – різна. Тоді це було 40-50 млрд доларів, а сьогодні це коштує 10. Ви за якою ціною будете доплату брати – за ціною 2008 або 2015 року?

Якщо ми говоримо про економіку країни, то ми пішли шляхом приватизації підприємств категорії А і Б. Рудні підприємства завжди заробляли і заробляють гроші. Вони хребет нашої валютоемких промисловості.

Ми всі розуміємо, що вийшли з радянського минулого – економіка не стане конкурентною через те, що ми рудник віддамо одному, а металургійний завод – іншому. Тут один покупець і продавець.

Те, що мене завжди розчулює по відношенню до “Укрнафти” і “Укртатнафти”. Всі говорять, що частка держави є в “Укрнафти”, але забувають, що і в “Укртатнафті” теж. Різниця у відсотках – всього 7. Заробляє все ж “Укртатнафта”, але на неї не звертають уваги. Тому що різниця в ціні нафти. Але питання в іншому – є сировинне підприємство, а є переробне, і все було так збалансовано в радянській економіці, що зайвої руди і металу не було.

Якщо брати між доплатою або поверненням – я думаю, що краще повернення. Тому що ці підприємства ніколи не будуть збитковими, якщо цього не захоче держава.

Войціцький: У парламенті дискутується питання про проведення приватизації в 2015 році. Ви, як бізнесмен, можете дати відповідь на питання – яка оцінна вартість активів в Україні – з урахуванням політичних та економічних ризиків? 2015 – це рік приватизації?

К: Ні, це рік реприватизації. Сьогодні час покупця, а не продавця. Сьогодні треба все скуповувати – на ринку все дешево.

Тому продавати сьогодні – безумство. Це перше.

Друге – приватизація – засіб позбавлення держави від неефективної власності та передача її ефективному власнику. Вибачте за тавтологію. Але! Жодною мірою приватизація це не засіб поповнення держбюджету, це додаткова міра. У нас же в країні прийнято при нестачі грошей продати що-небудь. Поганий час – коли ціни низькі, тобто ми завдаємо шкоди і собі, і майбутнім поколінням.

Продаючи стратегічні активи, ми ставимо державу на межу виживання. Що ми і спостерігаємо протягом останнього року. Коли було тихо-мирно – не замислювалися, а тепер у нас держави з економічної точки зору немає.

Сергій Лещенко: У мене немає сумнівів, що ми з вами однодумці в питанні відновлення справедливості при реприватизації, але скажіть – ви ж теж були бенефіціаром. Питання з приводу 5 млн на місяць, які ви платили Пінчуку в 2004 році – ви вважаєте, що це був хабар чи ні? Якщо хабар, це явка з повинною з вашого боку?

К .: Ми ж знаємо, що той, хто дав хабар і перший прийшов, сказав про це – йому нічого за це не буде. (Сміх)

Л: Тобто ви визнаєте, що за керування “Укрнафтою” давали 5 млн доларів на місяць?

К.: Так.

Л: Кому саме, на які рахунки?

К.: Все надано в англійський суд, можемо надати всі сюди. Ці рахунки ідентифіковані як рахунки Пінчука і Кучми.

Л .: Офшор?

К: Так. Але це не “Укррудпром”, а “Укрнафта”. Але це не тільки ці гроші. Ми платили ці гроші, а крім цього платили дивіденди державі і податки. Але за право отримувати свої дивіденди нас змушували зі своїх дивідендів платити ще по 5 млн Пінчуку.

Л .: Як вам ідея, якщо ми створимо тимчасову слідчу комісію Ради з “Укррудпрому” і “Укрнафті”?

К.: Шикарно! Буду давати свідчення. Але ви ж не створите! Вам подзвонить хтось і скаже, що не можна. Причому, навіть розглядати “Укрнафту” готові навіть раніше, ніж “Укррудпром”. Тому що по “Укрнафті” є матеріали, які не вимагають доказів. Є платіжне доручення, ідентифікація клієнта, є хто власник цієї кампанії. Все, готові матеріали. І термін давності питання.

Войціцький: А дивіденди “Укрнафти” коли отримаємо?

К: Ніколи не отримаєте.

В: А чому так?

К: А ви самі подумайте, чому. А ви знаєте, скільки НАК “Нафтогаз” повинен “Укрнафті”?

В: Поняття не маємо.

Л: 10 млрд.

К: 10,5 млрд кубометрів вони вкрали газу.

В: Що значить “вкрали”?

К: Це вони у себе на балансі відобразили як газ невідомого виробника. Тобто “Укрнафта” видобула газ, заплатила ренту, всі витрати, газ потрапив в газотранспортну систему, і вони собі записали в прихід “невідомий виробник”.

Цей “невідомий виробник” по 2 млрд на рік додавав газу і подавав у цю систему, а вони його благополучно під виглядом статті бюджету 50% + 1 акція мають право віддавати населенню за цінами, встановленими НКРЕ.

Але ви думаєте, вони нам за цінами НКРЕ заплатили? По 300-400 грн, вони нам ні копійки не заплатили. Якщо ми візьмемо за собівартістю того часу, це близько 40 млрд грн. От якщо мені повернуть хоча б 10 з них, я заплачу дивіденди не тільки державі, а й дивіденди приватним акціонерам. Вони – це зокрема і я, в тому числі. Ви ось дарма смієтеся, ваше прізвище Лещенко, а не Ляшко. Вона співзвучна, але це ж не зовсім так.

В: Ревізійна комісія Ради встановила, що насправді газ у розмірі 2 млрд за 2013-2014 рік навіть не був включений в баланс “Нафтогазу”.

К.: Ні, 2013-2014 ми не беремо. Ми зараз розглядаємо ситуацію, що стосується листа на 5 млрд доларів, починаючи з 2006 по 2010 рік. Потім, в 2011-2013 там було більш-менш нормально – якийсь газ віддали, якийсь повернули, за якийсь заплатили. ( Звертаючись до Лещенко ) так я вас ловлю на слові – коли буде комісія?

Л .: Її створення ініціює парламент, я обов’язково підпишуся під постановою .

К.: Давайте ще питання, я ж не часто приходжу. Що ви ще хочете обговорити?

Л .: Справа Карпенко.

К.: (Шум) Не треба, не треба! Лещенко скаже потім, що я втратив свідомість.

Я писав в 2005 році, що справа Карпенко повністю спровоковано Віктором Пінчуком і начальником його охорони – якийсь Костянтинівський Віктор Наумович, у якого один з фігурантів був агентом. І вони все це зробили, підготували і виконали, а Карпенко був просто інструментом. Спочатку мав бути Мігульов, партнер Карпенко, а потім опинився Карпенко.

Але у мене немає багатьох доказів, тому що я не маю можливості проводити слідство. Я знаю тільки одне – в свій час, коли затримали нападників на Карпенко, сигнал про їх затримання вчинив до того, як було скоєно напад.

При всій моїй демонізації в 2003 році, я такими ресурсами не володів – щоб дзвонити в міліцію і затримувати того, хто нічого не зробив. А ось їх вже чекали. Це – в матеріалах справи, перше розслідування було по гарячих слідах. І деяка інформація витекла. От і давайте думати, хто володів такою владою в 2003 році, щоб таке виконувати. І найголовніше, які мотиви? Карпенко – якийсь пересічний юрист, ми його знали, він у нас працював. Ми його колись вигнали, бо він погано працював. І який мотив, навіщо він нам потрібен?

Л .: Помста.

К.: А скільком юристам я тоді повинен помститися, якщо керуюся помстою? На скільки юристів у нас в країні тоді повинно бути менше, якщо я буду мстити кожному з тих, хто працює проти мене? У нас юристи зрідіють, і інститут не встигне випускати стільки фахівців.

Філатов попросив не перетворювати засідання комісії в балаган і перейшли до інших питань порядку денного.

Після закінчення засідання Комісії Ігор Коломойський погодився відповісти на кілька запитань журналістів.

– Нардеп від “Народного фронту” і друг Арсенія Яценюка Андрій Іванчук є вашим партнером по бізнесу?

– Скажімо так, не так на пряму. Є якесь підприємство, в якому у мене є свій інтерес, і у Іванчука є інтерес. Але там незалежне управління, і я не втручаюся в нього, портфельний інвестор.

– Компанія називається “Техінсервіс”?

– Так … Так, я не знаю назви. Але начебто таки “Техінсервіс”. Нам колись сказали, що скоро у нас буде скрізь еко-бензин, і треба застовпити майданчик. Ось ми і застовпили, втратили гроші, а потім ввели акциз, і цей еко-бензин ніхто не виробляє.

– Ви часто дзвоните Іванчуку?

– Так, ми спілкуємося. Ми в хороших відносинах, іноді сваримося.

– Іванчук адже блокував закон по кворуму в “Укрнафті”? У ваших інтересах?

– Ось я мовчу і нічого не говорю. Ось ця бійня навколо 50% + 1 акція, ви чого хотіли? Щоб управляли як “Укргазвидобуванням”? Щоб Єремєєв ( Ігор Єремєєв – один із власників WOG – УП ) розікрав ще одну компанію?

– Ні, грузина можна поставити якогось.

– А у нас сьогодні бельгієць там працює! Так бельгієць або грузин рівно через тиждень будуть моїми. Знаєте чому? Тому що я конструктивний і роблю все для цього підприємства. Тому що я в цьому підприємстві, щоб заробити собі гроші і попутно державі.

– Так ви не платите державі дивіденди!

– У сенсі? А те, що я 130 млрд віддав НАКу безкоштовно, там 65 млрд моїх грошей взагалі, ви про це не замислювалися?

Це мова про 10 млрд кубометрів. Є рішення Верховного суду про списання на нашу користь, що їх потрібно повернути “Укрнафті”. Я навіть запропонував варіант мирової угоди. Тобто держава в особі НАК грабувало “Укрнафту” якусь кількість часу і забрало 10,5 млрд, давайте приватні інвестори теж протягом 15 років заберуть ці мільярди. І зрівняти в шансах.

Ні – поверніть 5 млрд нам або заплатите за 5. Поверніть за все 10. Але у НАКу немає грошей. Тому у мене питання – я здобуваю нафту і газ, а газ безкоштовно віддаю НАК “Нафтогазу”. Адже “Укрнафта” постійно була годівницею, і НАК постійно пиляв ці гроші, починаючи з Бакая і закінчуючи цим сам Ігорем Діденком.

– Ви готові міняти менеджмент “Укрнафти”? Була пропозиція Яценюка на цей рахунок.

– Так нам все одно! Дайте нам будь-якого директора і нехай працює. От є до вас запитання: взяли 50 + 1. І що сьогодні отримала держава на падаючому ринку в “Укрнафті”? Нічого не отримало. А в “Укртатнафті” втратило? Я міг скоїти збори “Укртатнафти” без держави раніше? Ні. У держави 43% було. Кворум не збирався. Мені, припустимо, потрібно провести рішення в “Укртатнафті” яке-небудь, наприклад, списати нафту ТРАНСНАФТА, я раніше без держави зробити це не міг, а тепер можу.

– Курченко нафту віддавати не будете?

– Яку нафту? Та він просто ідіот цей Курченко.

– Ви записуєте свої розмови з ним ?

– Так це не я записую, а Льовочкін з Пінчуком пишуть. Ви слухали мою розмову з Януковичем? Він мені на початку грудня 2013 каже, що тепер головним буде не Льовочкін по телебаченню, а Клюєв.

– А навіщо ви подали позов з приводу приватизації “Західенерго”. Хочете воювати з Ахметовим?

– Ми подали позов на Західенерго і Закарпатьеенерго. Ми не претендуємо ні на які активи.

– А Дніпроенерго? Ви ж за нього воювали.

– У нас було там 0,15%. Ми не за це воювали, а за справедливість. У законі написано, що не можна борги перетворювати на акції, тоді всі повинні мати таке право.

Не можна сказати, що ми всі граємо в футбол, а Ахметов при цьому ще й у волейбол.