— Причому тут ми? Цей банк ніколи мені не належав. Він належить самим же продавцям заправок, і вони там самі між собою повинні розбиратися.

Зрозумійте, там всього близько 200 закладених під кредити заправок. Кожна заправка — це окремий пакет документів. Тобто, 200 заправок — 200 пакетів документів. І розібратися з ними — це складна і тривала робота. Але знову ж таки, я цим особисто не займаюся …

Головні конкуренти по Одеському припортовому заводу — росіяни

— Чи збираєтеся ви брати участь у приватизації Одеського припортового заводу (ОПЗ)?

— Так, звичайно. Але поодинці ми його купувати не збираємося. ОПЗ, звичайно, гарне підприємство, але так щоб віддати за це півжиття або півцарства ми не готові.

— Чому? Немає вільних ресурсів?

— На даний момент стартова ціна підприємства оголошена в районі 500 мільйонів доларів — 4 млрд гривень. Я не буду говорити, чи є у мене в наявності такі кошти чи ні, але я не збираюся витрачати такі гроші на ОПЗ в такій ситуації. Не тому що ОПЗ стільки не коштує, а тому що ми не знаємо, що буде осеньюі до чого взагалі готуватися: чи буде друга хвиля кризи, не буде другої хвилі кризи. А ще у нас в країні вибори на носі …

— Якщо не один, то з ким ви збираєтеся брати участь в торгах?

— З усіма, хто буде готовий з нами співпрацювати в цьому питанні. Весь список, з ким ми ведемо переговори, я вам називати не можу, бо це таємниця переговорів. Можу сказати тільки, що ми вже точно знайшли взаєморозуміння з власниками черкаського “Азоту” ( Олександр Ярославський — УП ). Це поки що єдині наші партнери, але ми продовжуємо вести переговори з власниками багатьох інших заводів.

— Тобто в цьому складі ви поки ще теж не готові брати участь?

— Ні, чому ж. Удвох ми вже думаємо. Удвох треба викладати вдвічі менше — вже легше, втрьох буде ще легше …. Ще ж адже невідомо, яку суму треба буде акумулювати. Я думаю, максимальна ціна може дійти до мільярда доларів. Це якщо буде багато учасників і буде ажіотаж. А може бути й так, що особливо охочих не буде і можна буде забрати за стартовою ціною ( сміється ).

— Кого ви вважаєте своїм головним конкурентом на цьому аукціоні?

— Ще не знаю — ніхто не виявився. Але думаю, обов’язково буде брати участь норвезька Yara. Правда, враховуючи, що там велика частка державного капіталу, в лобову вона брати участь не зможе. Справа в тому, що за українським законодавством в приватизації не може брати участь компанія, в якій понад 25% частки іншої держави. Тоді це вже не приватизація, а продаж активу іншій державі — потрібні міжурядові угоди і т.п. Тому Yare доведеться взяти якихось партнерів. Ще будуть учасники і з російського боку — Сибур, Еврохим ….

— Я так розумію, вони і можуть стати головними конкурентами?

— Думаю, так. Вони завжди головні конкуренти. В принципі росіяни на Україну — найголовніші конкуренти.

— А наскільки взагалі раціональна така приватизація в період кризи?

— З точки зору держави, я вважаю, не раціонально. Я вважаю, що під час кризи приватизацію треба зупиняти.

— Як ви думаєте, чому Віктор Ющенко погодився на продаж заводу разом з аміакопроводу?

— А я, до речі, не знаю, погодився він чи ні. Мені здається, що останнім часом Ющенко намагався не впливати на цей процес. Адже минулорічний конфлікт навколо ОПЗ більше був пов’язаний зі зміною голови Фонду держмайна, а завод був усього лише приводом.

— А вас як потенційного майбутнього власника заводу не лякає, що ви не будете мати контроль над стратегічно важливим об’єктом, я маю на увазі аміакопровід: за умовами конкурсу тарифи на перевалку буде регулювати держава, а не власник заводу?

— Ну … будуть регулювати і будуть — а нам яка різниця? Я взагалі вважаю, що мета не захопити цю перевалку, а купити завод. Адже перевалка важлива тільки для виробників аміаку, а, наприклад, у Дніпроазоту і Черкасиазот не так вже й багато товарного аміаку. Аміакопровід має велике значення для російських компаній, наприклад, для Тольятінского заводу, з українських — може, ще для Горлівки …

Взагалі, я вважаю, що українські виробники азотних добрив вже давно повинні були створити якусь подобу якоїсь зовнішньоторговельної організації. Який—небудь “Украміак”, або “Внешхім”, або “Укрхім” …, щоб консолідувати обсяги азотних добрив, які йдуть на експорт. Бо потужності шести українських заводів в сукупності становлять близько 10—11% світового ринку цієї продукції. Принаймні, колись так було. І якщо об’єднати зусилля з торгівлі азотними добривами, цілком реально впливати на світові ціни. А це допоможе демпфувати збільшення собівартості через збільшення цін на газ.

“1 +1” не буде обслуговувати ні Тимошенко, ні Януковича, ні Ющенка

— У скільки обійшлася покупка 49% “1 +1”?

— Я зараз перебуваю в процесі угоди, згідно якої я повинен внести 100 мільйонів доларів у спільну компанію та акції каналу ТЕТ, а СМЕ повинен внести 100% акцій “1 +1” і каналу “Кіно” і ця компанія буде розподілена 51% на 49 %.

Те, якщо не вважати, що в мене є ще акції СМЕ, акції “1 +1” обійдуться мені в 100 мільйонів плюс канал ТЕТ. Я думаю, що сьогодні в умовах кризи ТЕТ можна оцінити мінімум ще в 100 мільйонів, а в минулому році можна було і в 200 мільйонів оцінити. Ось і рахуйте …

— Виходить зараз ви платите близько двохсот … Це недорого, враховуючи, що за недавнього найближчого конкурента — “Інтер” — ще недавно акціонери просили мільярд ….

— Хвилиночку! Коли за “Інтер” давали мільярд, тоді і ТЕТ коштував 200 ( сміється ). Чому ж тоді мало? Ви ж читаєте заяви з приводу “плюсів”: Фуксман щось говорив, Раднянскій, Профмедіа робило якісь заяви. … Вони пропонували від 300 до 400 мільйонів за 100%. Так що якщо брати верхню позначку, то якраз так і виходить — 200 мільйонів.

А чи не простіше було погодитися на умови Фуксмана і Р однянского та купити канал за півціни?

— Це не зовсім коректне питання, тому що Фуксман і Роднянський взагалі хотіли викинути мене з угоди. Вони взяли з мене повну суму і відмовилися оформити на мене акції, прикриваючись тим, що їм нібито це забороняв СМЕ. Але якби не було тієї угоди з Фуксманом і Роднянським, не було б і цієї сьогоднішньої угоди — це не два різних події. І покупку тоді і зараз не можна розглядати як дві окремі угоди.

— У вас є плани стати єдиним власником всього пакету акцій “1 +1”?

— Ну … хіба що СМЕ запропонує мені купити їх частку — все може бути. Але в цьому немає ніякого сенсу для СМЕ. Справа в тому, що якщо у публічній компанії немає контрольного пакета — їй немає сенсу володіти міноритарними пакетами, тому що тоді актив не входить в консолідовану звітність.

— Тобто такі переговори навіть не велися?

— Ні. Сьогодні ми домовилися за угодою, в якій їм належить 51% і зараз обговорюємо принципи співпраці. Так як я можу зараз починати вести переговори про те, щоб вони взагалі пішли? Або навіть думати про це? Тоді я б мав вже зараз їм це відкрито сказати — навіщо тоді робити цю компанію? Питання ще в тому, навіщо мені це треба? Хто тоді буде керувати каналом? Вони транснаціональна телевізійна компанія, у них станції по всій Європі. А я що, телевізійник? Я сам цим займатися не буду, тобто мені треба когось наймати. А навіщо, якщо вони професіонали в цій справі.

— Зараз ви займаєтеся оперативним управлінням процесів на каналі?

— Взагалі не займаюся. Жодного мого людини на каналі немає.

— Кажуть, що Ткаченко — ваш чоловік …

— Ні, ну послухайте, так можна зробити людиною Коломойського кого завгодно. Це нагадує мені фільм “Нові пригоди невловимих”, там, де Буба Касторський на допиті в контррозвідці запитував — у вас і в Буенос Айресі свої люди є.

— Ви вже можете припустити, які зміни відбудуться в складі менеджменту каналу після закінчення угоди?

— По закінченню угоди у мене не буде права міняти менеджмент каналу. А впливати на призначення я можу і сьогодні — я входжу до наглядової ради каналу. На даний момент і мене і СМЕ повністю влаштовує Ткаченко. Я взагалі намагаюся не втручатися в роботу каналу, тому що там працюють професіонали. Адріан Сарбу ( виконавчий директор СМЕ — УП ), наприклад, для мене великий авторитет — він великий професіонал.

— Але останнім часом показники каналу падають і це не секрет. І хіба ви як бізнесмен не повинні бути зацікавлені в зміні менеджменту, який не може впоратися з ситуацією?

— Всі говорять про падіння рейтингів, а я вважаю, що це ж не відбувається протягом одного дня. На справді, сьогодні ми розсьорбуємо ту політику, яку вели ще Фуксман і Роднянський. Коли вони зрозуміли, що йдуть на вихід, вони зробили все, щоб зруйнувати ці канали. Більше того, у Роднянського був чіткий конфлікт інтересів: він був у СТС, а СТС входив на український ринок і він свідомо створював ситуацію для того щоб полегшити цей процес. Роднянський вів переговори з Лаудером, пропонував якісь спільні проекти, а в якості аргументів наводив те, що “плюси” все одно падає, все одно все погано ….

Так що подивимося. Результати роботи нинішнього менеджменту ми побачимо в новому сезоні: проаналізуємо рейтинги, реально оцінимо роботу колективу і потім вирішимо, куди ми рухаємося.

— Кого запропонуйте до складу наглядової ради? У ЗМІ з’являлася інформація, що Новикова …

— Я поки не знаю, хто це буде. Але Новикова — навряд чи, він же зампредбанка, він що за сумісництвом буде там працювати? Поки я не знаю. Буде день — буде їжа.

— Якщо бути реалістами, складно повірити в те, що на майбутніх президентських виборах ви не будете використовувати телеканал ….

— У якому сенсі?

— Як виборчий ресурс. Наприклад, як телеканал Інтер.

— Зачекайте секундочку. Порівнювати “плюси” та Інтер як мінімум некоректно. Інтер належить конкретним фізичним особам, хтось говорить, наполовину Фірташу, наполовину Хорошковському, а хтось — що повністю Хорошквоскому.

А “1 +1” належить публічної американській компанії і управляється за чітко виписаною схемою, яка відповідає корпоративному праву публічних компаній, яке діє в тому числі на території Сполучених штатів. І там ніхто не грається і ніхто не жартує. Я, наприклад, у цій публічній телекомпанії, як член ради директорів підписував цілу присягу про те, що повинен робити, і що ні. Зокрема, якщо я дізнаюся про якісь негативні речі що стосуються свободи слова, я повинен всіх про це інформувати і кричати “Гвалт! Рятуйте!”. Тому не можна порівнювати процес управління “плюсами” і процес управління Інтером.

У мене немає, наприклад, права підняти слухавку, зателефонувати Ткаченку і запитати, “що ти там поставив у сюжеті” або “може ти щось там поміняти”. Це impossible, розумієте?! Неприпустимо і неможливо.

Якщо я собі дозволю давати Ткаченку вказівки, а він потім повідомить про це раді директорів, то у мене є прекрасний шанс опинитися в американській в’язниці.

— Все може бути і не так грубо. І справа не в Ткаченко, який може і не подзвонити. На кону — пост президента і якщо у вас буде можливість на це побічно вплинути, то для вас ризик може бути виправданим.

— По—перше, Ткаченко теж нормальна людина. По—друге, подумайте, а мені треба залежати від того подзвонить Ткаченко чи ні? Чи, може, я в президенти йду?! Який вплив може коштувати того, щоб я потім попав в американську в’язницю?

— Ваш опис виглядає якось утопічно в українських реаліях. Адже на сьогоднішній день і “1 +1” часто не є зразком об’єктивності.

— Це проблема всієї української журналістики — вони думають, що якщо канал необ’єктивний, то в цьому вина власників, а не журналістів. Ми зараз не будемо торкатися Інтера — там все зрозуміло: Тож усе бачили і чули, особливо знаменитий ефір взимку, коли Фірташ був на Свободі. І це пояснювати не треба.

“1 +1” на відміну від інших телеканалів змушений бути об’єктивним каналом. І якщо якась необ’єктивність прослизає в якихось моментах, то це відбувається не тому, що керують процесом або ляльководів господарі, а тому, що журналісти дозволяють собі висловлювати свої думки і стають на чийсь бік, хоча не мають на це права .

— Я вам задам питання, яким переймається більшість політиків і журналістів. Багато хто з них побоюються, що на майбутніх президентських “1 +1” буде обслуговувати інтереси Юлії Тимошенко. Ви як акціонер можете гарантувати, що це не трапиться?

— Я можу зараз вам сказати, що навіть якщо хтось і захоче, щоб цей канал когось обслуговував, він не зможе цього домогтися. Ні зараз, ні потім. І це стосується не лише БЮТ або Тимошенко, це також стосується Партії регіонів і Януковича, “Нашої Україна” і Ющенко. Це не—мож—ли—во!

Навіть коли в мене буде цей пакет, я не зможу і за процедурою я не буду керувати каналом — це буде робити СМЕ. І так як я не збираюся виходити з СМЕ, то я буду перебувати під присягою.

Бути нечесним каналом “плюсів” не дозволяє його структура. Це канал, на якому працюють цивілізовані іноземні стандарти. І навіть ті прояви, які іноді можуть бути — це проблема журналістів, тобто ваших колег — їх неохайності або їх непрофесіоналізму. А з боку власників це неможливо.

— І останнє. Скажіть, у чому все—таки суть вашого конфлікту з Михайлом Бродським?

— У нас немає ніякого конфлікту. І взагалі, я не буду обговорювати в ЗМІ якісь свої особисті стосунки з друзями й товаришами. Я вам можу сказати тільки одне — ви дивилися фільм Біг? Там був такий герой Корзухин Парамон Ілліч — він же Парамоші, якого геніально зіграв Євстигнєєв. Він програв у карти, розрахувався, а потім плакав, що в нього забрали гроші. Так і Бродський — він програв суперечку, з нього всі отримали, а тепер він незадоволений, що з нього всі отримали. Це був особистий суперечка — я не буду обговорювати. З Бродського отримали великі гроші, а тепер він плаче, що його несправделіво обібрали. А після його виходу до преси, я з ним не спілкуюся. Враховуючи характер Бродського — у нас був посередник, який перед вступом в суперечку зібрав з учасників гроші, а після віддав все переможцю. А так би Бродський ще довго не розрахувався. Він же несамовитий, тому хто на нього звертає увагу?

— Сам Бродський стверджує, що посередником був Сергій Тігіпко …

— Ні, Тігіпко не був посередником — хай не наговорює на кандидата президенти і не втягує в якісь приватні розбірки. Якщо він подасть на Бродського в суд, я буду свідком з його боку і готовий підтвердити, що це був не він.