Друга частина інтерв’ю. Першу частину інтерв’ю читайте тут – Коломойський: «Якщо президентом стане Тимошенко, я себе бачу в еміграції»

– Хто для вас краще – прем’єр Янукович чи прем’єр Тимошенко?

– Все-таки Тимошенко.

– Чому?

– Тому що при прем’єрі Тимошенко я не знаю випадків, коли таку компанію як “Дніпроенерго” узяли, розмили акції, забрали їх, можливо, навіть законним шляхом. У держави було 76% акцій, а раптом виявилося 51%.

Я знаю, що це все відбулося при Януковичі. Як відбувалися багато інших речей у 2004 році. Наприклад, Криворіжсталь, а ще Укррудпром і Нікопольський завод феросплавів.

Ми всі повинні віддавати собі звіт в тому, що Янукович і компанія – це усталена, добре структурована, згуртована й цинічна промислово-політична корпорація, яка переконана, що її інтереси вище інтересів країни і народу, що живе в цій країні.

Для неї влада – це та мета і засіб, і вони ні перед чим не зупиняться на шляху до влади і для утримання цієї влади. Нехай впаде України, але залишиться Партія регіонів.

Тимошенко – це інше, не менш важкий випадок. Вона класична “чорна вдова” в політиці. Вона одинак ​​і влада для неї представляє абсолютну цінність, а ідеологічно вона явний троцькіст. Причому це сидить усередині неї, і сама вона не може це усвідомити. Будучи олігархіней-невдахою, вона ненавидить будь-який капітал, а особливо великий. І цей заміс троцькізму і зламаної бізнес-кар’єри у сполученні з мстивістю дає гримучу суміш.

Слабку ж надію на позитив дає її внутрішньо самотність – навколо неї поки ще немає сформованої стійкої компанії за інтересами.

– Критикуючи сьогодні Тимошенко, ви лукавите, тому що раніше вам вдавалося знаходити з нею спільну мову. Більш того, багато в чому через вас її відправили у відставку в 2005 році – Тимошенко звинувачували в тому, що вона лобіювала ваші інтереси. У вас є докори сумління?

– Я не можу сказати, що відставка Тимошенко сталася через мене. А значить, у мене немає докорів сумління. Швидше, Тимошенко зняли через її бажання зводити особисті рахунки з Пінчуком – негайно, сьогодні і безповоротно. А у нас збіглися в цей момент інтереси.

– Але в той же час з питання відбору “Дніпроенерго” у Ахметова ви відкрито допомагаєте Тимошенко …

– А ми не їй допомагаємо, ми собі допомагаємо. Справа в тому, що історія з НЗФ, з Криворіжсталлю ні для кого не стала холодним душем. Не стала! Скажіть, який сенс боротися за НЗФ, якщо 2005 нікого й нічому не навчив.

Всій країні було показано, що коли вони поцупили Криворіжсталь, а потім у них її відібрали, то це просто невезіння, нещасний випадок. А десять інших об’єктів не відібрали і тепер можна сміливо продовжувати красти далі. Діями на “Дніпроенерго” рекламується метод – ти спочатку можеш поцупити, а потім торгуватися, скільки дати, щоб залишити це собі!

– Досить дивно чути це вас! Вас вважають цинічним і часто переступає через домовленості. І тепер людина з таким іміджем хоче грати роль борця за справедливість і третейського судді.

– (Довго мовчить) Ви знаєте різницю між хом’яком і щуром? Різниця в піар-забезпеченні. Хом’ячок такий маленький, симпатичний, домашня тварина, діти люблять, граються. А щур – огидне мерзенне тварина, від якої жінки непритомніють. А різниця тільки в одному – у піар-забезпеченні.

– Ви витрачаєте на піар-забезпечення чимало коштів …

– Я не витрачаю на іміджеве забезпечення. Більш того, всі ці легенди, які ми чуємо – це ж легенди людей, які зі мною, може, й не знайомі.

Про РосУкрЕнерго

– Чому ви думаєте, що опинитеся при Тимошенко в еміграції?

– Бачите, Тимошенко стала прем’єр-міністром у грудні. Я цього теж дуже хотів, і прикладав певних зусиль.

– Які?

– Моральні, не тільки матеріальні. Я вважав, що має відбутися демократична коаліція, при тому, що була дуже важка ситуація, 228 депутатів – це нестабільний склад. Може бути, на якомусь етапі необхідно буде зробити і широку коаліцію. Але мені здається, що сьогодні країна до цього ще не готова.

І ось, як тільки Тимошенко прийшла до влади, то зробила свої перші кроки в газовому питанні. Підсумок – ми отримали газову війну.

Причому, я так розумію, вона з останніх сил трималася грудень, ми відгуляли Новий рік, і з січня вона не стрималася і почала переглядати газові домовленості.

Може бути, система поставок газу була непрозорою, щось ще не так. Але якщо тобі не подобається, що вона непрозора, це не привід дану систему скасовувати, ламати чи валити. Це привід спробувати зробити її прозорою.

Тимошенко не подобається пан Фірташ, бо колись РосУкрЕнерго стало на місце Ітери, а пан Макаров (керівник Ітери) був більш симпатичний … Тобто вона прибирає Фірташа просто на основі якихось своїх особистих почуттів, особистих емоцій, особистих симпатій і антипатій .

Але це ж не позиція прем’єр-міністра! Позиція прем’єр-міністра – це благо країні, економіці, підприємствам і народу. А даними благом є ціна на газ, яку мала Україна.

– Стривайте, ви ж самі боролися з РосУкрЕнерго рік тому!

– Так, ми боролися. Але боротися з РосУкрЕнерго – це не означає взяти і знищити цю структуру.

Адже що таке РосУкрЕнерго? Це спільне підприємство, в якому 50% належить Газпрому, а інші 50% – панам Фірташу і Фурсіну. І ця компанія має якісь контракти, зобов’язання до 2028 року з якихось прийнятним, дуже симпатичним цінами.

Якщо тобі не подобаються вони, так запроси Фірташа, або доручи Дубині запросити Фірташа, і сказати: “Не хоче пан Фірташ продати свою частку в РосУкрЕнерго”?

– Припустімо, за три мільярди доларів? Але це ж пустишка!

– Ми ж не знаємо, пустушка чи. Покажіть мені результати дью-ділідженс!

– А ви б купили 50% РосУкрЕнерго?

– Я вам нічого не можу сказати докладно, але я веду зараз переговори на дану тему. Я вирішив провести дью-ділідженс компанії РосУкрЕнерго.

– З ким ви ведете переговори?

– З Фірташем – про продаж його частки і частки Івана Фурсіна в РосУкрЕнерго.

– Тобто, вам не відмовили?

– Ні.

– Коли почалися ці переговори?

– Десь місяць тому.

– Що вас цікавить у РосУкрЕнерго?

– Мене цікавлять контракти на газ.

– Вони ж на “Газпром” оформлені, просто даються в користування РосУкрЕнерго – хіба не так?

– Ми ж не знаємо, на кого вони оформлені. Для того, щоб щось купити, компанії, яка виявила своє бажання купити – а я виявив таке бажання – дають можливість при певних умовах, підписання договору конфіденційності, провести дью-ділідженс.

– Ок, скільки вам не шкода за половину РосУкрЕнерго?

– Не можу поки що сказати. Якщо те, про що говорилося в пресі, виявиться правдою, то я вважаю, що ці 50% коштують не менше 2-3 мільярдів доларів. Не менше! Хоча там може виявитися таке, що завтра і 5 мільярдів доларів буде не шкода.

– Ви не боїтеся вступити в одну компанію з Газпромом? Ви ж розумієте, що завтра “Газпром” скаже вам як новим партнерам: “Хлопці, вибачте, але ми все скасовуємо по газу”.

– Ні, він не може так сказати. Газпром відноситься до тих організацій, які виконують підписані угоди дуже суворо і жорстко. Мати таку компанію як Газпром у партнерах – я вважаю це за честь.

Якщо Україна не влаштує той газ, який буде у РосУкрЕнерго, то компанія буде продавати його в іншому місці. У Європі, слава богу, споживачів багато.

Про “Днепроенерго”

– Чому ви виступаєте за те, щоб позбавити Ахметова права керувати “Дніпроенерго” при його 44%, якщо ви самі керуєте “Укрнафтою” за 42%?

– Я його не позбавляю права менеджіровать, навіть якщо у нього буде 1%. Але при чому тут акції держави, які опинилися у нього? У Ахметова не було 44%. Якщо ти менеджіруешь, будь ласка, бери свої менеджерські, хай тобі платять зарплату, бонуси, але це не означає, що тобі повинні подарувати акції.

– Може, ви ревнуєте Ахметова, що він виявився спритнішим, зміг домовитися з чиновниками ефективніше вас і отримати контроль над “Дніпроенерго”?

– Я дуже шанобливо ставлюся до Ахметова, особливо до його спритності. Він дуже моторний чоловік. (Сміється.)

– За що ви боретесь в конфлікті з “Дніпроенерго”?

– Почнемо з того, що “Дніпроенерго” не розрахувалося за своїми боргами з групою “Приват”. У нас є маленький пакет, але він настільки незначний, що не дозволяє нам говорити про те, що ми великі акціонери.

Ми ніколи не претендували на те, щоб менеджіровать цю компанію. Але мені не подобається те, як це було зроблено – користуючись адмінресурсом і тим, що Янукович був прем’єр-міністр і всі питання приватизації можна було вирішити в рамках трьох або чотирьох кабінетів, просто передати один одному обхідний лист, все підписати, і перевести акції з державної кишені у власний. Ось це мені не подобається.

– Тобто, ви боретеся за справедливість?

– З одного боку, за справедливість, а з іншого – за свій інтерес.

– А що важливіше?

– Я можу сказати, що спочатку справедливість, а потім інтерес, але мені не повірять, скажуть, що спершу інтерес, а потім справедливість. Насправді тут збіг особистих інтересів і боротьби за справедливість.

Мій інтерес полягає в наступному: я не хочу, щоб мене, групу “Приват” або будь-яку іншу компанію в Україну, крім СКМ, обділяли можливістю участі в тому, що ми вважає для себе потрібним.

Я за те, щоб у всіх були рівні можливості, прийти, взяти участь в конкурсі. Але не під одного покупця, який був і по “Криворіжсталі”, або по НЗФ.

– Скільки ви вже витратили грошей на конфлікт по “Дніпроенерго”?

– Повірте, бюджет необмежений. (Усмехается.)

– Якби вам запропонували, ви б купили акції “Дніпроенерго”?

– Я не знаю. Ця компанія дуже дорога, перспективна. Але давайте подивимося з економічної точки зору. Борги “Дніпроенерго” складали мільярд гривень, тобто 200 мільйонів доларів. А скільки коштує Дніпренерго? Не менше 3 мільярдів доларів.

“Дніпроенерго” перебувала в банкрутство, тому що вона не розраховувалася за 200 мільйонів доларів. Але це – не критична сума, не така, щоб треба було випускати нові акції, причому 44%. Хто проводив оцінку компанії? У скільки оцінені ці акції? Як вийшло, що для погашення 200 000 000 треба віддати 44%? Хоча я вважаю, що 44% від 3 мільярдів коштує 1 мільярд 200 мільйонів. Так куди подівся по дорозі мільярд і кому він дістався?

– Як ви думаєте, кому?

– Тому, хто сьогодні володіє цими акціями.

– Якщо завтра буде повторний продаж компанії “Дніпроенерго”, ви будете брати участь в аукціоні?

– Треба подивитися, хто буде брати участь. Чи буде ще хтось, крім Рината Ахметова, в чиї руки потрапить і так далі. Для нас це важливо, тому що нам потрібні прозорі умови на формування ціни.

Взагалі ми не розглядали “Дніпроенерго” як об’єкт нашої пильної інтересу. Але будемо думати.

Про Нікопольський завод феросплавів

– Ви ось обурюєтеся історією з “Дніпроенерго” … А якби вам Ахметов запропонував купити половину “Дніпроенерго” в тому вигляді, в якому воно виглядає зараз? Адже ви готові входити в РосУкрЕнерго, яка на тіньовій схемі побудувала свій бізнес, ви могли б так само увійти в “Дніпроенерго”.

– Одразу відповім – я б не купив “Дніпроенерго” в такому вигляді. У нас була подібна історія з Пінчуком.

У нас була підписана папір в 1999 році, що ми разом повинні брати участь у приватизації Нікопольського заводу феросплавів. Перед приватизацією він вимагав переуступити йому частину сировинного бізнесу – Марганецький і Орджонікідзевський ГЗК. Але ми не зійшлися в ціні.

Крім цього, ми не зійшлися, коли я сказав, що за НЗФ треба платити ринкову ціну. На питання Пінчука “чому?” я сказав: “Якщо не ринкова, то завод заберуть”. Так і сказав – заберуть!

– Але в підсумку ви домовилися з Пінчуком, і історія з НЗФ взагалі закінчилася. Ви боролися з Пінчуком, боролися, а потім вступили з ним у змову і погодилися працювати за його схемою з урахуванням свого інтересу.

– Ми зробили все, що могли. Ми настільки підтримували держава, що воно примудрилося виграти у Пінчука всі суди, він не міг нічого вдіяти, і ці акції треба було повертати державі. Однак на чолі Фонду держмайна виявилася соціалістка Семенюк, яка порахувала, що народ України вже так відвик від НЗФ, що повертати його не треба.

– Але й ви наступили на горло своїй власній пісні, і погодилися на союз з Пінчуком!

– Ні, ми не наступили на горло своїй власній пісні. Спірний пакет перебуває у Пінчука, і, наскільки мені відомо, держава зараз відновила свої спроби його повернути. Правда, не зовсім успішно. Тимошенко підписала позов у ​​Господарський суд Дніпропетровської області від імені Кабміну, сама його підписала!

– Як ви зійшлися з Пінчуком навколо НЗФ, про що домовилися?

– У Пінчука був спірний пакет 50% +1 акція, і був безперечний пакет відсотків 23%. А у нас було в районі 26%. Під нашим контролем спільно з Пінчуком на сьогоднішній день знаходиться близько 49%. Цього достатньо, щоб менеджіровать підприємство. Крім того, у Пінчука є пакет 50% +1 акція, який є спірним.

Якщо говорити юридичною мовою, ми оформили всі свої домовленості десь у листопаді 2006 року.

– У чому полягало ваше понятійний примирення з Пінчуком?

– У тому, що, маючи наших 26% і його 23%, тобто більше 40%, цього достатньо, щоб утримувати контроль над НЗФ.

– І як ви працюєте? Ви ділите прибутку навпіл?

– Ні. Це питання, які носять конфіденційний характер. Ми працюємо в тому співвідношенні, яке відображає наявність активів у нас і у нього активів. Крім НЗФ адже є ж ще інші активи, до яких Пінчук ніякого відношення не має. Тому, маючи свій актив 23% на НЗФ, він перейшов на єдину акцію.

Адже є Марганецький ГЗК, є Стахановський феросплавний завод, є Запорізький феросплавний. Тобто, ми взяли всі наші інтереси у всіх цих підприємствах і злили в одну велику каструлю.

– Тобто, Пінчук зараз пасивний акціонер?

– Так.

– Скільки акцій у цьому умовному холдингу належить вам?

– Якщо я вам скажу, то ви зрозумієте, скільки у Пінчука. Я не можу назвати конкретну цифру, тому що він мене завтра засудить.

– Яку роль грали у вашій світової угоді представники “лужниковської групи” Бабаков і Воєводін? Кажуть, Пінчук остерігався мати справу з вами один на один, і покликав їх у якості посередників, за що вони викупили певну частку. Чи були переговори, в яких брали участь ви, Пінчук і Спектор?

– Спектор іноді присутній на переговорах. Правда, він представляв Пінчука, який його найняв.

– Тобто він був як арбітр?

– Не зовсім. Я не знаю тонкощів взаємин Пінчука та Спектора, але вони в них напевно є. Мене Пінчук запитав: “Чи можна, щоб був присутній Михайло Спектор”? Я не заперечував, але запитав: “У Спектора буде інтерес, якщо у нас виникнуть якісь опціони, взаємини?”.

Пінчук відповів, що “у нас є певні домовленості, і вони будуть якось реалізовані, але ти будеш мати справу зі мною”. Пінчук пояснив, що хоче, щоб про наші взаємини хтось чув. Я так розумію, що є якісь домовленості між Пінчуком і Спектором

– Пінчук побоювався мати справу з вами і покликав його для участі?

– Слово “побоювався” мені не дуже подобається.

– Боявся?

– “Боявся” – ще менше подобається. Але Пінчуку було не зовсім комфортно, бо він хотів до когось притулитися. (Сміється.)

Про відносини з Тимошенко

– У вас була понятійна домовленість з Юлією Тимошенко проти Віктора Пінчука відбору Нікопольського заводу феросплавів у 2005 році? Ви зустрічалися під час цього конфлікту?

– Ні, домовленості не було. Ми не зустрічалися. До осені 2006 року в останній раз я бачив Тимошенко в 1999 році.

– За яких обставин це сталося в 1999 році?

– Якраз тоді ми обговорювали питання Південного гірничо-збагачувального комбінату. Наші акції не хотів перегістріровать реєстратор, якого тоді контролювала Тимошенко.

– Але в підсумку вам все-таки переоформили ці акції – з доброї волі Тимошенко?

– Ні, всупереч.

– Тобто, у вас був конфлікт?

– Ну звичайно. Колись був.

– Правда, що в підсумку після призначення Тимошенко прем’єром доплатили ви за Південний гірничо-збагачувальний комбінат?

– Ми сьогодні на цю тему говорити не будемо. Сьогодні про це можна говорити.

– Але ваша відповідь означає, що доплата все-таки була, тільки ви не говорите скільки!

– Ну чому? Знаючи мою репутацію, всі можуть подумати, що я шельма, лукавлю або блефую.

– А як ви тоді погодилися з Тимошенко?

– Ми не примирилися. Все ще попереду. Примирення попереду!

– Зараз ви по колишньому партнер Юлії Тимошенко щодо конфлікту навколо НЗФ?

– На сьогоднішній день у нас немає інтересів, ми займаємо нейтральну позицію по НЗФ. Але якщо держава буде продавати свій пакет акцій, який зараз спірне, ми будемо брати участь в його купівлі.

– А ви, як в 2005 році підтримувати Юлію Тимошенко – плакати розвішувати, акції влаштовувати?

– Ні, не будемо.

– Виходить, що вас влаштовує існуючий стан справ на НЗФ?

– Ні, нехай Тимошенко спробує сама хоч щось зробити.

– З одного боку, виходить, що Тимошенко воює з вами на Кременчуцькому НПЗ, з іншого боку, вона – ваш союзник у справі повернення “Дніпроенерго”. Як таке може бути?

– А в чому Тимошенко наш союзник? Я вважаю, що в “Дніпроенерго” вона взагалі допомагає Ахметову. Тимошенко не виконала передвиборчі обіцянки і не бореться за повернення підприємства.

– Ви зараз підбурює Тимошенко до активних дій?

– Ні, не підбурював. Тимошенко взагалі нічого не робить у питанні “Дніпроенерго”. Їй достатньо було розчерком пера скасувати повністю незаконну постанову Януковича про додаткову емісію. Тому що існує пряма норма закону – не можна погашати збитки і борги підприємства шляхом випуску додаткової емісії.

Тимошенко повинна була просто відмінити постанову, але вона затіяла такі речі! Я думаю, що якщо вона цього не робить, значить, є якісь таємні або явні домовленості, вона веде якийсь діалог з Партією регіонів під столом. Згадайте, наприклад, багатообіцяюче перше читання закону про тендерні закупівлі. Вона ж проголосувала разом з Регіонами, при тому, що “Наша Україна” не голосувала.

Це важливе питання, тому що Тендерна палата … Якщо б вони там просто заробляли гроші, але вони ж паралізували економіку. От у нас коштує 600 заправок “Укрнафти”, тому що ми не могли закупити нафтопродукти.

– Ви дійсно готові продати свою частку акцій в “Укрнафті”?

– Якщо все так буде і просуватися далі, то, напевно, готовий.

– Скільки ви готові за неї просити?

– Сьогодні капіталізація компанії впала, вона не стоїть і 4 мільярдів. Якщо ми будемо продавати, ми разом з усім – з бензином, заправками, інфраструктурою, бензовозами, нафтобазами.

– Хто міг би виступити покупцем “Укрнафти”?

– “Укрнафта” дуже цінують всі російські компанії. Я, до речі, думаю, якщо “Газпром” купить “Укрнафта”, він дуже легко впорається з усіма проблемами в Україну, з якими зараз стикаємося ми. Вони просто включать це в пакет якихось політичних домовленостей і скажуть, що “тут нас ущемляют”.

А я вважаю, що зараз відбувається порушення прав акціонерів з боку Тимошенко. Не можна так ставитися до компанії, в якій 50% +1 у НАКу, а 50% -1 у приватних акціонерів. Таких же приватних, як у Семиренківському родовищі, де Рудьковський і Шуфрич мають по 50%, як у Полтавській газовій компанії, де акціонери – англійці.

Треба або ліквідувати компанію і розділити її 50/50, або вести себе цивілізовано. Проблема в тому, що треба змінювати законодавство. В першу чергу закон про акціонерні товариства.

– Ви готові до того, щоб зменшити кворум для проведення зборів акціонерів?

– Ми не заперечуємо. Тільки треба прописати і захистити права всіх інших. Ось зараз Боголюбов купував в Австралії компанію. За їхніми законами захищений навіть той, у кого всього 1% акцій.

Новий закон про акціонерні товариства оживив би фондовий ринок. Ми б створили те, про що ми дуже багато і довго говоримо, а не той виродок, який у нас існує.

Про Кременчуцький НПЗ

– Один зі свіжих конфліктів – навколо Кременчуцького нафтопереробного заводу? Яке зараз розподіл часток на НПЗ? Хто і скільки контролює?

– Все контролює директор Павло Овчаренко. Ми не втручаємося.

– Тобто ви не заробляєте на Кременчуці?

– На самому Кременчуці – ні.

– Як ви взагалі опинилися акціонером Кременчуцького НПЗ?

– Фактично ми допомагали Олександру Ярославському. Якби в 2004 році до влади прийшов Янукович, в інтересах Ярославського повинні були відновити Овчаренка на посаді керівника підприємства. Були такі домовленості.

Але на щастя, сталася помаранчева революція, Янукович не став президентом. І всі зобов’язання були списані, боргів немає.

А потім раптом сталася реінкарнація Януковича! Ніхто не очікував, а вона відбулася – в 2006 році Янукович став прем’єр-міністром.

Я вже не кажу, що Януковичу треба було згадати всіх, хто з ним йшов на президентські вибори. Йому допомагало досить велика кількість людей. Тігіпко, наприклад, начальник штабу, Медведчук там бився головою об стінку в адміністрації Кучми, багато інших …

Була велика кількість людей, яких не брали в список Януковича, і навіть не запропонували, незважаючи на їх достатньо серйозні заслуги перед Януковичем в 2004 році. Ось Ярославському, наприклад, теж не запропонували.

До речі, в 2006 році Янукович мені особисто пропонував увійти в список Партії регіонів.

– За скільки?

– Ні за скільки, просто. Все-таки, Дніпропетровськ, великий капітал, знакова фігура і так далі.

– Йому важливо було розмити вплив Ахметова.

– Ми не знаємо, які у нього були мотиви і емоції. Але я подякував, сказав: “Велике спасибі, але ні”.

Коли Ярославський втратив надію повернути Овчаренко керівником Кременчуцького нафтеперерабативающего заводу, ми купили у нього пакет акцій, навіть не знаю точно, скільки відсотків. З точки зору отримання дивідендів – це незначна частка.

Але ми купили акції у Ярославського тому, що Кременчуцький НПЗ – це закрите акціонерне товариство, продавати акції кому попало було не можна, треба запропонувати спочатку всім іншим. І нам потрібно було отримати право брати участь в закритій покупці.

Ми застовпили цю позицію, щоб дочекатися свого випадку, коли хтось буде продавати – або держава, або татарська “Татнефть” (сміється). Ми хотіли мати право першої руки і запропонувати більшу ціну.

Нас (нинішній) директор Овчаренко влаштовує більше, ніж (колишній) директор Глушко. До того ж була реальна небезпека, що, як і “Дніпроенерго”, пропаде і Кременчуцький нафтопереробний завод, тому що було накопичено 4 млрд. боргів, за допомогою пана Зубика (депутат від Партії регіонів) і його компаній.

– Який тоді вам сенс триматися за Кременчуцький НПЗ?

– Це знакова підприємство взагалі у всій галузі. Ми не хочемо, щоб він дістався незрозуміло кому. Ми не хочемо, щоб нафтозавод пішов у російську “Татнефть”.

Фактор Кременчуцького НПЗ – це стабільність на всьому ринку, де ми – також великий гравець.

А всі плани, які зараз вибудовує Юлія Тимошенко це несерйозно! Наприклад, коли вони туди привели Пашинського (депутата від БЮТ на посаду керівника заводу) … Я особисто з ним не знайомий, але кажуть, що це якась одіозна особистість, з якою пов’язані всі кризи з цукром, м’ясом, ще чимось. Мені сказали, набери прямо в Google.com “Пашинський” і там прямо золоті верби!

– Сама Тимошенко з вами обговорювала ситуацію з Кременчуком?

– Ми обговорювали питання Кременчука, коли Тимошенко стала прем’єр-міністром в кінці 2007 року. Я розповів, що держава семимильними кроками йде до того, щоб отримати контроль в 60 +1 над заводом. Вона була не в курсі.

Сьогодні є ще друге питання, пов’язаний з 38%, якими володіє в Кременчуцькому НПЗ російська “Татнефть”.

Коли створювалося це підприємство, там прописувалися зобов’язання. Видобувне підприємство – Татнафтопром, щось таке – мало постачати нафту, або хоча б давати дивіденди.

– Ви натякаєте на те, що тепер татари можуть втратити ще частку?

– Я думаю, так.

– Ви хочете їх витіснити взагалі?

– Я не сказав, що “я хочу”. Я вважаю, що в принципі “Укртатнафта” як підприємство треба ліквідувати. Тому що початкові завдання учасників, які створювали це підприємство, не були реалізовані. А Кременчуцький НПЗ повинен повернутися державі як цілісний майновий комплекс.

– Все повернути державі … НЗФ, “Дніпроенерго”, тепер – Кременчуцький НПЗ. Ви якийсь Робін Гуд! У вас з наукового комунізму теж було 5?

– Так.

– Може, ви просто підіть на зарплату у ФДМ народним адвокатом?

– Я подумаю над цією пропозицією.

– І довго ще ви будете говорити фразу “ми хочемо повернути державі”?

– Чесно кажучи, коли повторно продали Криворіжсталь, ми думали, що переділ державної власності закінчився. Але виявляється (сміється), у нас є і “Луганськтепловоз”, який ні з того ні з сього раптом потихеньку подарували якийсь російській структурі.

Причому російська структура дуже шанована. Я добре знаю її акціонерів. Ми з ними знаходилися завжди в теплих відносинах, і навіть були в деяких проектах партнерами. Я абсолютно не розумію, навіщо їм була потрібна вся ця історія, щоб цей завод забрати за заниженою в чотири-п’ять разів ціною. Вони можуть собі дозволити купити в п’ять разів дорожче.

– Але є нюанс: у випадку з “Луганськтепловозом” ви не рветеся повертати нічого державі, не малюєте плакати, не подаєте в суди, не вводьте Корбана в якості акціонера. Може, ви просто не зацікавлені в цьому активі. Як, наприклад, в “Дніпроенерго”?

– Ми і в “Дніпроенерго” не зацікавлені. Акції “Луганськтепловозу” повернуться державі, вже є рішення. А у випадку з “Дніпроенерго” більш гостра ситуація – акції не повернулися державі.

Якби акції повернулися державі, яка різниця, хто б сидів на підприємстві? Нехай держава сама визначає – у неї є 76%, якщо подобається, щоб управляв ДТЕК – це його справа!

– Тобто, якщо раптом Луганськтепловоз не повернуть, ви будете за нього боротися в інтересах держави?

– Сто відсотків. Але як можна повернути “Луганськтепловоз”, коли у нас така красуня сидить у Фонді держмайна, і її звідти просто ніяк не виколупаєш!

Продовження інтерв’ю: Коломойський: Так, Я фанат Ющенка