Продовження інтерв’ю з представником групи “Приват” у рейдерських і корпоративних конфліктах Геннадієм Корбаном. Початок читайте тут: Геннадій Корбан: Вплив на “1+1” – це більше, ніж мати свою фракцію в парламенті …

– Розкажіть історію становлення “Приватбанку”. За деякою інформацією Коломойському і Милославському допомагали їхні батьки, які були цеховиками?

– “Приватбанк” був створений на початку 1990-х. Був такий хлопець – Сергій Тігіпко, який носився по місту з ідеєю зробити банк. На це потрібні були кошти, але ніякі батьки ніяких грошей не давали.

Коломойський і Боголюбов знаходяться в бізнесі з 1986-87 року, коли вийшов перший закон про кооперацію. Вони починали бізнес з імпорту оргтехніки з Південно-Східної Азії і створили компанію під назвою “Сентоза”. Це острів розваг в Сінгапурі.

Першими засновниками “Приватбанку” були три компанії – “Солм”, “Сентоза” і “Віст”. “Віст” кудись подівся … Мабуть, це був їхній якийсь тимчасовий партнер.

Льву Милославському і Олексію Мартинову належала компанія “Солм”, а Коломойському і Боголюбову – компанія “Сентоза”. На сьогоднішній день мені не відома точна картина власності в “Приватбанку”. Я знаю, що менеджмент теж володіє якоюсь часткою, до 10 відсотків.

– Хто відповідає за “Приватбанк” – хто там керуючий партнер?

– Пане Боголюбов.

– А в інших бізнесах?

– Шульман управляє коксохімами, він також має спільний проект під назвою People.Net. За банк відповідає безпосередньо Боголюбов. Коломойський практично сам управляє феросплавним бізнесом. У нафтовому бізнесі в нього є управляючі партнери – Кіперман, Палиця та ще ряд людей. Якісь особливо стратегічні рішення приймаються, природно, за участю Коломойського.

– Чи існує якийсь бізнес, де б Коломойський був молодшим партнером по відношенню до інших? Або він скрізь ключовий партнер?

– Я думаю, що він скрізь ключовий партнер.

– Але управляє він тільки феросплавами?

– Феросплавний бізнес Коломойський управляє сам, але трейдинг здійснює Олексій Мартинов.

– Ви колись збираєтеся всі разом для обговорення бізнес-стратегії?

– Ні, всі разом ми збираємося на якихось день народження або святах.

– А брати Суркіси стали керуючими партнерами Коломойського?

– Вони – керуючі партнери Коломойського в енергетиці – це шість обленерго.

– Відомо, що Коломойський пов’язаний з футбольним клубом “Динамо” (Київ).

– Повірте мені, “Динамо” належить Суркісам.

– Але як пояснити той факт, що ви, Геннадій Корбан, займаєтеся деякими питаннями по “Динамо”?

– Так, я допомагаю їм. Але це особиста допомога, про яку мене просили брати Суркіси. Коли Григоришин почав рейдерські атаки у відношенні “Динамо”, я перейнявся їхніми проблемами. “Динамо” для Суркісів – як їх дитина, клуб для них важливіше “Криворіжсталі” або обленерго.

Тому ми разом з Борисом Філатовим (партнер Корбана) захищали “Динамо” від поглинання паном Григоришиним.

Можу сказати, що сьогодні Григоришин повністю втратив контроль. У нього взагалі немає в реєстрі ніяких корпоративних прав, жодної акції!

– У новій версії реєстру, який змінили, щоб списати акції з Григоришина …

– Чому в новій? Все було зроблено красиво, законно і правильно. Цілком можливо, на якомусь етапі Григоришину належала 0,1% корпоративних прав “Динамо”. Угода про продаж йому цих 0,1% визнана недійсною.

Відповідно, в реєстрі зроблений поворот. І ці акції сьогодні належать іншому дуже відомій людині, яка їх офіційно купив на вторинному ринку. Це вдова пана Лобановського. Нехай Григоришин у неї спробує їх забрати.

– Якщо Коломойський не має відношення до “Динамо”, як пояснити його роль у покритті значних витрат клубу через спонсорство? Так само Абрамович не безпосередньо контролював клуб ЦСКА …

– Це просто звичайне спонсорство. Чи не Коломойський, а “Приватбанк” має свій рекламний бюджет, який розміщує найбільш вигідно. Очевидно, вони домовилися з “Динамо” (Київ) про те, що “Приватбанк” є спонсором клубу серед банків. І я впевнений, що Коломойський в процесі спонсорства “Динамо” особисто не брав ніякої участі.

– А ви не бачите тут порушення норми про те, що не може бути один власник у двох клубів вищої ліги українського футболу? А тут ми маємо випадок, коли Коломойський причетний відразу до трьох команд – “Динамо”, “Дніпро”, “Нафтовик-Укрнафта”?

– У даному випадку прямо ніхто ні з ким не пов’язаний. Те, що робить “Приватбанк” – це не більше, ніж розміщення рекламного бюджету, але це не підтримка клубу “Динамо” (Київ) на плаву.

Бойко – це Фірташ, нормальні, договороздатним люди
– Держава вже багато років безуспішно намагається поставити свій менеджмент на “Укрнафті”. Абсурд – держава володіє контрольним пакетом, а “Приват” – тільки 42%, але саме він керує компанією. Щоразу держава намагається прибрати менеджмент Коломойського в “Укрнафті”, але це закінчується безрезультатно …

– Це звичайний шантаж. Палиця був призначений керівником “Укрнафти” в 2003 році, ще при Кучмі. До цього там був представник держави пан Салмін. Компанію ми прийняли в кошмарному стані, у неї була маса кредиторів, маса кредитів, маса спільних підприємств незрозуміло з ким по видобутку нафти!

Сьогодні “Укрнафта” фактично вибудовується як вертикально інтегрована компанія. За час, поки Коломойський управляє “Укрнафтою” як акціонер … Його навіть не можна назвати міноритарним, тому що власник більше 40% – це скоріше кумулятивний акціонер, ніж міноритарний.

Так ось, за цей час тільки офіційно виплачено більше 2 мільярдів гривень дивідендів, у тому числі – державі.

Але коли приходить нова влада, незалежно від її кольору, вона завжди починає з “Укрнафти”. Тому що це прибуткова, дохідна компанія!

– Хіба ви не згодні, що держава повинна контролювати те, що належить йому?

– Практично всі рішення приймаються наглядовою радою, де 6 з 11 членів представляють державу. Я вважаю, що якщо держава довіряє приватній компанії контролювати поточну діяльність, в цьому немає нічого поганого.

– Правда, що Третьяков після революції теж намагався змусити “Укрнафту” працювати солідарно з його особистими інтересами?

– Ви дуже некоректно формулюєте питання. Був момент, коли Третьяков входив до наглядової ради “Укрнафти”, він також рекомендував людини на пост голови наглядової ради …

– Тобто, це була спроба нової влади подружитися з “Приватом” на вигідних умовах?

– Знову ж таки, некоректно говорити “спроба”. Є нова влада, її хтось представляє. Її представляв Третьяков, тому ми працювали з тим, хто представляв нову владу.

– Як ви дізнаєтеся, що ця людина представляє нову владу?

– Дуже просто. 50% +1 акція належить НАК “Нафтогаз”. Відповідно, коли приходить новий міністр палива та енергетики, він садить у крісло свою людину на НАК “Нафтогаз”, і ті одразу ініціюють збори акціонерів “Укрнафти”.

– Бойко точно так само намагався змусити Коломойського …

– Некоректно ви формулюєте – “змусити”. Коли починають “змушувати” Коломойського, зазвичай виникає дух протиріччя … (посміхається) . Змусити його щось робити важко. Можна змусити слабких людей, а “Приват” боротися вміє. Тому, швидше за все, мова йде про якісь домовленості, якомусь компромісі.

– Хто домовлявся від Бойка з Коломойським, щоб вас залишили з “Укрнафтою” у спокої? Коли прийшов Янукович, адже він відразу запропонував, щоб компанію очолив представник не “Привату”, а держави?

– Янукович, до речі, до цих пір не залишає цю ідею. А Бойко … Не можна сказати, що він представляє інтереси Януковича. Бойко – це Фірташ, це трошки інша група, вони нормальні, ділові, договороздатним люди …

– І доказ тому – домовленість про злиття в хімічній промисловості Фірташа і Коломойського?

– По-моєму, ці домовленості не реалізовані. Хоча я знаю, що були спроби придбання “Укрнафтою” ряду хімічних підприємств – “Дніпроазот” (контролює Коломойський) та “Рівнеазот” (контролює Фірташ) .

Така концентрація обговорювалася на спостережних радах “Укрнафти” в моїй присутності, але конкретних рішень прийнято не було.

Я так розумію, що хімічний холдинг Коломойського і Фірташа має сенс робити, коли буде вирішена доля приватизації Одеського припортового заводу. Легше скинутися разом, може, залучаючи також Олександра Ярославського (контролює “Черкасиазот”) , і купити цей завод.

– І що, “Приват” намагатиметься його приватизувати?

– Так, звичайно, буде брати участь у приватизації Одеського припортового заводу.

У Коломойського унікальний чорний гумор
– Два роки тому між “Приватом” і Пінчуком був конфлікт навколо Нікопольського заводу феросплавів. Зараз він залагоджено, НЗФ спільно управляється Пінчуком і “Приватом”. Правда, що Пінчук пішов на поступки, коли зрозумів, що не зможе продати Укрсоцбанк, якщо не помириться з Коломойським?

– Ні, Укрсоцбанк – це був всього лише невеликий механізм стимулювання …

– … Віктора Михайловича до зговірливості?

– Так. Але цей механізм виник вже в той момент, коли переговори йшли. Це був просто якийсь додатковий стимул. Але я думаю, що Віктор Михайлович нічого не програв від того, що тоді не продав Укрсоцбанк, бо він сьогодні коштує набагато дорожче.

– Як вам вдалося закінчити конфлікт навколо Нікопольського заводу феросплавів?

– Ви знаєте, що Верховний Суд прийняв одинадцятий касаційну скаргу Віктора Михайловича Пінчука і змінив своє рішення, відправив справу на розгляд в новому складі суду. А суд прийняв рішення про те, що Віктор Михайлович законно купив НЗФ … (посміхається)

– Скільки це коштувало?

– Дорого. Занадто багато нервів.

– Хто помирив Пінчука і Коломойського?

– Що значить помирив? З Ігорем Валерійовичем дуже важко посваритися. Тому що, незважаючи на якісь корпоративні конфлікти або проекти, які він веде, він це ніколи не переводить в особистий конфлікт.

Я пам’ятаю, це було жартома … Пам’ятаєте знаменитий виступ пані Богословської на НЗФ, коли вона піднімала маси. А Коломойський в цей момент подзвонив Пінчуку і каже: “Вітя, ти тримаєш правий фланг, а ми вже з лівого заходимо! Ти там подивися”.

У Коломойського дуже унікальне чорне почуття гумору, і він ніколи не перекладає це в особистий конфлікт.

При тому що у Коломойського і Пінчука був якийсь корпоративний конфлікт щодо НЗФ. При тому що НЗФ – це стратегічний проект для феросплавного бізнесу Коломойського. При тому що Коломойський жахливо ображений на те, що Кучма нахабним чином його не допустив до приватизації цього заводу, хоча він готовий був віддати ФДМ в два-три рази більше за той же пакет акцій.

Основна претензія до Пінчука була наступна. У 2003 році, на момент приватизації НЗФ, Коломойський володів там блокуючим пакетом – 26%. Пінчук, перебуваючи в певній політичній обоймі, на той момент мав усі шанси недорого приватизувати завод.

У цей момент Пінчук зустрівся з Коломойським. І Ігор Валерійович сказав йому, а потім повторив це в своєму інтерв’ю: “Вітя, ти, коли заходиш у магазин, береш все що хочеш, але попереду каса, потрібно платити. Тому я тобі пропоную заплатити нормальну ціну і разом купити завод”.

Віктор Михайлович відкинув цю пропозицію і вирішив купити НЗФ самостійно. Як ви знаєте, це було 400 млн. гривень, що становило 80 млн. доларів. При тому що це – найбільший завод в Європі, який стоїть інших грошей.

І в цьому випадку проводити обмежений конкурс – просто злочин! Природно, коли змінилася влада, у нас була можливість переглянути підсумки тієї продажу НЗФ. Тим більше, що …

– … Юлія Володимирівна на посту прем’єра була з вами згодна.

– Тут просто збіглися доріжки. Знаєте, буває так, що сьогодні нам з вами по дорозі, а завтра немає. Ось тоді збіглися шляху Тимошенко і Коломойського.

У Коломойського був інтерес повернути це державі і чесно купити. Про що і було заявлено скрізь, відкрито в пресі, що він готовий давати 500 млн. доларів, готовий брати участь у чесній приватизації контрольного пакета. Власне, це збігалося з ідеологією, яку проводила Тимошенко і президент. Якщо пам’ятаєте, першою ластівкою була “Криворіжсталь”.

– Але потім Ющенко сказав, що НЗФ намагалися від однієї банди шахраїв передати іншій банді шахраїв!

– Була така фраза …

– Правда, потім Коломойський з президентом помирився …

– Він з ним і не сварився. Я думаю, що президент просто був недостатньо поінформований, про що йде мова. Зараз конфлікт закінчено.

– Але цей конфлікт привів до відставки Тимошенко в 2005 році з поста прем’єр-міністра!

– Ні. Конфлікт з’явився якимсь каталізатором відносин Тимошенко, Ющенко, Порошенко. Тому що на той момент Порошенко відверто лобіював інтереси Григоришина, який, у свою чергу, представляв інтереси Абрамова і Вексельберга. А саме їм Пінчук хотів продати контрольний пакет НЗФ.

– Ви хочете сказати, що Пінчук не мав такого права?

– Так, мав право. Але це все одно, що купити викрадений автомобіль.

– Але і ваші методи боротьби не можна назвати бездоганними, коли ви, щоб зупинити процеси по НЗФ, використовували визначення якихось абсолютно “лівих” судів! Всім адже очевидно, що це рейдерські схеми.

– Не можна сказати, що рейдерські … Суди по НЗФ дійсно тяглися з 2003 року. Оскільки тоді адмінресурс був у Кучми, ми не могли його подолати ніякими засобами, адже Віктор Михайлович мав цей адмінресурс.

Єдиним способом передавити цей адмінресурс була диверсифікація судових процесів. Що й було зроблено до 2004 року, до приходу нової влади. А коли прийшла нова влада, з’явилася реальна можливість ініціювати від імені Генпрокуратури в інтересах Кабінету міністрів позов про перегляд угоди з продажу 50% акцій НЗФ.

– А Коломойський підштовхував Тимошенко ініціювати цей процес?

– Коломойський з Тимошенко взагалі не спілкувався. Вони взагалі бачилися до цього, може бути, один раз в житті.

– Їм не потрібно було бачитися, адже посередником був Бродський.

– Бродський грав якусь роль, але я б не сказав, що вона була ключова або що він був людиною, який здійснював якусь координацію між Коломойським і Тимошенко.

Гарантом між Коломойським і Пінчуком виступив росіянин
– Коли Тимошенко очолила процес повернення НЗФ в держвласність, раптом спливла прізвище Березовського з його представником Босов, який нібито купив частину НЗФ у Коломойського. Розкажіть, що тоді відбувалося?

– Вони нічого не купили, хоча була домовленість, я можу її підтвердити, що якщо НЗФ повернеться в державну власність і буде виставлений на продаж, то Босов як бізнесмен (а не як представник Березовського) прийматиме солідарну участь з Коломойським у купівлі заводу у держави .

– Але Босова асоціюють з Березовським так само, як Корбана – з Коломойським!

– Може бути. Але я б не сказав, що Босов – людина Березовського. Він самостійний бізнесмен, досить забезпечений. На той момент дійсно була така домовленість.

– Хто став гарантом дотримання домовленостей між Пінчуком і Коломойським навколо НЗФ?

– Один російський бізнесмен …

– Михайло Воєводін, представник “лужниковської групи”?

– Я не буду називати чиєсь ім’я. Цей гарант був притягнутий швидше Віктором Михайловичем, ніж Коломойським. А Коломойський на нього погодився.

– Скільки відсотків акцій отримав гарант?

– Я не маю права це розголошувати.

– Пінчук так боявся Коломойського, що захотів ще залучити гаранта?

– Не можна сказати, що Пінчук боявся Коломойського. Можливо, йому знадобилася третя сторона. Знаєте, це так званий ad hoc. От ми домовилися, уклали договір. Але, щоб не звертатися в якісь суди, ми можемо вибрати якихось кваліфікованих шанованих людей, які складуть ad hoc.

Наприклад, ви говорите: “Я хочу, щоб моїм арбітром був, наприклад, Геннадій Корбан”, а я сказав, що хочу, щоб моїм арбітром був пан Філатов, наприклад. Це звичайна цивілізована форма домовленості.

– Де проходила ця зустріч, на якій було досягнуто примирення між Пінчуком і Коломойським?

– Зустрічі проходили в різних місцях. В основному, в офісі у Віктора Михайловича, але часто і в Женеві, і ще десь.

– Але що рухало Пінчуком, коли він запропонував посередника у домовленості з Коломойським? Може, він боявся, бо пам’ятає історію з замахом на адвоката Карпенко, який працював з Пінчуком і Григоришиним. У замовленні цього замаху підозрювався Коломойський, і був навіть виданий ордер на арешт Коломойського у цій справі.

– Маніпулюючи цим так званим адвокатом Карпенко, Пінчук … Я не хочу говорити погано про Віктора Михайловича … Більше того, я захоплююся Пінчуком як меценатом, який розуміє сучасне мистецтво і несе його в Україну. Тут він номер один!

Тому будемо говорити так: спочатку оточення Кучми, а пізніше – оточення Порошенко всіляко намагалися, маніпулюючи якимись заявами цього адвоката, залучити Коломойського до якоїсь кримінальної відповідальності.

– Але ж було навіть подання слідчого до Печерського суду на арешт Коломойського!

– Так, але воно було абсолютно безпідставне. Тому що на підставі заяви не можна заарештувати людину.

– Але було ж кримінальна справа!

– Ця кримінальна справа була висмоктана з пальця.

– А подання на арешт Коломойського, яке приїжджав забирати до Печерського суду особисто Піскун, який тоді був генеральним прокурором?

– Я не буду цього заперечувати. Я не був присутній, коли Піскун приїжджав. Я знаю про цей процес, тому що Коломойський є моїм партнером. І про речі, пов’язані з обмеженням свободи, що стосується сім’ї і ще чогось …

Ми один одному допомагаємо, ми дружимо. І я теж взяв участь в цій ситуації, але абсолютно безкоштовно. Бо вважав це своїм обов’язком по відношенню до Коломойського.

Це була кримінальна справа, просто придуманий на рівному місці за заявою якогось адвоката, як ви говорите, чи Пінчука, або Григоришина, або Порошенко – за прізвищем Карпенко. Його не можна навіть назвати адвокатом. Напевно, це якийсь юрист, що має якусь ліцензію, який був використаний великими людьми як заявника проти Коломойського. Але це була суща провокація, і не більше.

Третя частина інтерв’ю: Геннадій Корбан: Коломойський, як Плюшкін, не любить продавати – він тільки купує